Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Практичний довідник

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ в кінці XVIII - першій половині XIX ст.

Адміністративно-територіальний поділ Наддніпрянської України

Унаслідок другого (1793 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої до складу Російської імперії ввійшли Правобережна Україна та Західна Волинь, а результатом успішної війни з Туреччиною стало приєднання до Росії причорноморських степів та Кримського ханства. Отже, зникли держави, які впливали на розвиток українських земель.

До 1796 р. поділ Російської імперії на намісництва був замінений поділом на губернії. У 20-30-ті рр. XIX ст. губернії об’єднали в генерал-губернаторства. Адміністративно-територіальний поділ українських земель, що перебували під владою Російської імперії:

Регіони

Генерал-губернаторство

Губернії

Південно-Західний край (Правобережжя)

Київське

Київська, Волинська, Подільська

Малоросія (Лівобережжя), Слобожанщина

Малоросійське

Чернігівська, Полтавська, Слобідсько-Українська (з 1835 р. — Харківська)

Новоросія (Південь)

Новоросійсько-Весарабськє

Катеринославська, Таврійська, Миколаївська (з 1805 р. — Херсонська)

Губернатори були наділені всіма цивільними, державними та військовими повноваженнями і призначалися царем; до губернського правління входили віце-губернатор, радники, прокурор. Вони спиралися на дворянські збори — становий представницький орган.

Губернії складалися з повітів, очолюваних капітан-ісправниками. Повіти ділилися на стани під контролем поліцейських приставів. Державні податки збирала імперська казенна палата. У 1831 р. було скасовано магдебурзьке право на Лівобережжі, у 1841 р. ліквідовано судочинство за Литовськими статутами на Правобережжі. Ключові посади обіймали російські чиновники.

Соціально-економічний розвиток у першій половині XIX ст.

Україна в першій половині була аграрною країною з кріпосницькими відносинами: земля (близько 75 %) належала поміщикам, понад 60 % населення становило кріпосне селянство.

Сільське господарство

Криза феодально-кріпосницького виробництва:

— Домінування кріпосницьких відносин: поміщик мав право на працю і майно селянина, міг продати його з землею або без землі.

— Основними формами експлуатації кріпаків були відробіткова, грошова, натуральна рента. Посилення експлуатації селян: урочна система (поміщик давав селянам таке завдання (урок), яке неможливо було виконати за 1 день); панщина 4-6 днів на тиждень.

— Витіснення селян на неродючі віддалені землі; знеземелення селян.

— Державні селяни сплачували грошову ренту і несли повинності на користь держави. Найбільше державних селян було на Лівобережжі (50 % селян), найменше — на Правобережжі (13 %). Відбувалося майнове розшарування селян; селяни, що розорилися, йшли на заробітки, передусім у Південну Україну.

— Існували військові поселення (1817-1857 рр.): частина війська передавалася на утримання селянам. Фактично селяни-поселенці перетворювалися на довічних солдатів, які водночас займалися сільським господарством; дітей із 7 років зараховували до кантоністів (новобранців).

— Примітивні й застарілі знаряддя праці не давали можливості запроваджувати прогресивні технології, спричиняли технічну відсталість сільськогосподарського виробництва, неефективне екстенсивне господарювання.

— Зниження прибутків землевласників (майже кожен четвертий поміщицький маєток перебував під заставою).

Проникнення капіталістичних відносин у сільське господарство.

— Розширення посівів технічних культур (буряки, тютюн; льон, конопля, соняшник), що вимагало поліпшення обробітку землі, використання добрив.

— Початок використання більш продуктивної найманої праці; передання землі в оренду купцям, заможним селянам тощо.

— Зростає товарність виробництва, поглиблення спеціалізації окремих районів і поміщицьких господарств.

Промисловість

— Тісний зв’язок із сільським господарством: млини, крупорушки, ґуральні та інші обробні підприємства в поміщицьких господарствах. Відкриття цукрових заводів.

— Більшість промисловців — поміщики, купці; розвиток державної промисловості.

— Використання як вільнонайманої праці (капіталістичні підприємства), так і кріпосної (поміщицько-кріпосні підприємства). Поступове зростання кількості найманих робітників (із 1825 р. до 1861 р. — утричі).

— 30-40-ві роки XIX ст. — початок промислового перевороту.

Словник

Промисловий переворот — заміна ручної праці на механізовану, мануфактури на фабрику.

— Із 20-х років відбувається розвиток кам’яновугільної та металургійної галузей, прискорений розвиток машинобудівної промисловості.

— Формування робітничого класу і промислової буржуазії.

Торгівля

— Пожвавлення торгівлі внаслідок розвитку промислового й сільськогосподарського виробництва.

— Україна стала складовою частиною загальноросійського внутрішнього ринку.

— Ярмаркова торгівля (понад 2 тисячі ярмарків, найбільші — у Харкові, Єлисаветграді, Сумах, Полтаві). Товари, що вивозилися з України: хліб, м’ясо, вовна, тютюн, сало, олія, цукор; товари, що завозилися з Росії: тканини, вироби з металу, скло, посуд.

— Зовнішня торгівля велася через порти Чорного та Азовського морів.

— Більшість купців — росіяни, поступово з’являються й українці (найвідоміші — Яхненки).

— Розвиток чумацького промислу, який сприяв розшаруванню селянства і був одним з основних джерел накопичення капіталу.

Антифеодальний рух на українських землях

Причини:

— посилення кріпосного гніту;

— безправне становище кріпаків;

— зловживання імперських чиновників.

Мета: скасування кріпацтва й отримання землі.

Основні форми протесту:

— псування знарядь праці;

— відмова виконувати повинності;

— підпалення маєтків та вбивства поміщиків;

— втечі з маєтків;

— збройний спротив поміщикам та місцевій адміністрації, повстання;

— партизанські напади на поміщицькі маєтки.

Масові повстання

— Повстання проти режиму військових поселень у Чугуєві (Харківщина), 1819 р.

— Селянські рухи на Катеринославщині (1818-1820 рр.), Харківщині, Херсонщині, Чернігівщині (1832-1833 рр.).

— Виступи під проводом У. Кармелюка (1813-1835 рр.) на Поділлі.

Це цікаво! За сімейним станом Устим Кармелюк мав звільнення від рекрутчини, але поміщик віддав його в солдати. Кармелюк утік у 1813 р., повернувся в рідні місця та організував групу невдоволених. Учинив понад 100 нападів на поміщиків, купців, шинкарів. П’ять разів Кармелюка ловили, він витримав 100 ударів шпіцрутенами, заслання до Сибіру, але щоразу втікав з ув’язнення.

— «Київська козаччина» (1855 р.) — масовий рух селянства Київщини за повернення козацького стану.

Підсумки повстань:

— повстання були стихійними й неорганізованими, тому не мали успіху;

— засвідчили, що більшість населення України виступає проти кріпосництва і готова до збройного спротиву;

— змусили окремих представників українського дворянства шукати шляхи покращення умов життя селянства.

Україна у війнах Наполеона

У 1812 р. відбувся похід французького імператора Наполеона на Росію, який закінчився загибеллю майже всієї французької армії. З українських земель наполеонівська армія зайняла Західну Волинь, де розгромила 3-тю російську армію під командуванням генерала А. Тормасова.

Плани Наполеона щодо України передбачали відокремлення українських земель від Росії й поділ їх на три частини:

— Правобережна Україна відходила до Великого герцогства Варшавського;

— Галичина й Волинь мали відійти до Австрії за воєнну допомогу у Війні з Росією;

— на території Лівобережної й південної України планувалося створити дві держави, які б підпорядковувалися Франції. Українське дворянство, незадоволене такими планами, підтримало російську владу. Були сформовані козацькі кавалерійські полки (25 тис. осіб); до російської армії також увійшло 75 тис. ополченців. Так, у Лейпцизькій битві 1813 р., де антифранцузька коаліція розбила наполеонівську армію, брали участь 8 козацьких полків.

Національне відродження в Україні

Стадії національного відродження

— Фольклорно-етнографічна: збирання і публікація народних пісень, вивчення історії, звичаїв, мови свого народу. На підставі вивчення етнографічних особливостей народу формуються аргументи на користь існування окремої нації.

Словник

Національне відродження — це пробудження національної самосвідомості народів, що не мали власної державності; фактично стало процесом становлення нації.

— Культурно-літературна, відродження мови, боротьба за розширення сфери її використання. Поширення літературних, драматичних, наукових творів, написаних рідною мовою. Зростання національної самосвідомості.

— Політична: боротьба нації за звільнення, зародження масового національного руху, який може привести до незалежності нації. Виникнення політичних організацій, програми яких містять вимоги автономії або незалежності.

Основні напрямки визвольного руху в Україні першої половини XIX ст.

— Польський: об’єднував польських патріотів, що боролися за відновлення незалежності Речі Посполитої. Прояви: польське повстання 1830-1831 рр. на чолі з І. Лелевелем, яке почалося в листопаді 1830 р. у Варшаві. Польський сейм звернувся до населення Правобережної України із закликом до повстання. Проте українські селяни повстання не підтримали, оскільки вороже ставилися до поляків-поміщиків, а самі поміщики боялися повторення гайдамаччини. Цю суперечність використав російський уряд, пообіцявши селянам свободу за затримку повстанців; у вересні 1831 р. повстання було придушене.

— Російський: представники російського дворянства домагалися лібералізації імперських порядків. Прояви: повстання декабристів 1825 р. (див. нижче).

— Український: об’єднував прибічників боротьби за звільнення від імперського панування.

Декабристський рух в Україні

Причини:

— дворяни розуміють, що кріпацтво і самодержавство є головними причинами відсталості Росії;

— вплив війни з Наполеоном 1812 р., яка виховала патріотизм майбутніх декабристів та зблизила їх з народом, та закордонних походів російської армії 1813-1814 рр., що ознайомили росіян із західними революційними вченнями;

Словник

Декабристи — представники дворянства Росії, які боролися за повалення царату та скасування кріпацтва. У 1825 р. підняли антицарське повстання, яке закінчилося поразкою.

— розчарування в Олександрі І, який спочатку сприяв розробці реформаторських проектів, а після наполеонівських воєн установив реакційний режим;

— вплив міжнародних подій: зростання національно-визвольного руху в Італії, Греції, Іспанії.

Передумови:

— діяльність масонських лож, які об’єднували представників привілейованої верхівки суспільства і були своєрідною підготовкою до вступу в таємні декабристські товариства (найвідоміші — полтавська «Любов до істини» (1818 р.), київська «Ложа об’єднаних слов’ян» (1818 р.);

Словник

Масонство — релігійно-етичний рух, прибічники якого закликали до морального самовдосконалення й об’єднання людей за принципами взаемо-допомоги, братерства, рівності. Хоча масони заявляли про невтручання в політику, вони відігравали помітну роль у революційних та національно-визвольних рухах.

— створене В. Лукашевичем Малоросійське таємне товариство (1819 р.), що діяло нелегально і мало на меті здобуття Україною незалежності.

Діяльність декабристів

Першими декабристськими організаціями стали «Союз порятунку» та «Союз благоденства» (1816-1818 рр.), внаслідок реорганізації в 1821 р. виникло два осередки — Північне товариство з центром у Петербурзі та Південне з центром у Тульчині (Україна). Згодом було засновано ще дві управи Південного товариства — Каменську та Васильківську. Крім того, у 1823 р. було засновано Товариство об’єднаних слов’ян у Новограді-Волинському (фундатори — брати Борисови).

Між організаціями існували суттєві розходження, які можна простежити в їхніх програмних документах.

1. «Південне товариство, програмний документ» — «Руська правда» П. Пестеля:

— повалення самодержавства шляхом перевороту;

— проголошення республіки; відразу після перевороту потрібно встановити революційну диктатуру для здійснення перетворень;

— виборче право для чоловіків від 20 років без обмежень;

— верховна законодавча влада має належати Народному вічу, виконавча — Державній думі, нагляд за виконанням законів — Верховному суду.

— скасування кріпацтва та наділення селян землею без викупу;

— обмеження поміщицького землеволодіння;

— ліквідація станових привілеїв, рівність громадян перед законом;

— свобода слова, друку, віросповідання;

— ліквідація військових поселень та скорочення строку служби в армії;

— збереження єдиної неподільної Росії, в якій жоден народ не має права на відокремлення, крім Польщі. Україна мала стати однією з 10 областей Росії.

2. «Північне товариство», програмний документ — «Конституція» М. Муравйова:

— формою правління в Росії мала бути конституційна монархія, за якої цар наділений виконавчою владою та є головним державним службовцем;

— законодавча влада мала належати парламенту — Народному віче;

— виборче право — з 21 року зі збереженням майнового цензу;

— скасування кріпацтва, наділення селян 2 десятинами землі та садибою; збереження поміщицького землеволодіння;

— Росія — федерація з 14 держав і 2 областей із самостійним управлінням, але без урахування етнічних кордонів. Україна мала бути поділена на Чорноморську державу з центром у Києві та Українську державу з центром у Харкові.

3. Товариство об’єднаних слов’ян:

— об’єднання слов’янських народів у федеративну республіку;

— парламент республіки, що складатиметься з представників усіх народів, прийматиме тільки основні закони федерації, кожен народ матиме право на широке самоврядування.

Із основних положень декабристських програмних документів можна зробити висновок, що декабристи ігнорували національне питання.

Повстання декабристів

У 1825 р. помер імператор Росії Олександр І, і декабристи вирішили скористатися періодом міжцарювання. 14 грудня 1825 р. вони підняли повстання у Петербурзі, яке було придушене (від місяця в який відбулося повстання, походить назва руху — декабристський). Ця поразка змусила Південне товариство терміново підготувати виступ.

28 грудня 1825 р. С. Муравйов-Апостол піднімає повстання Чернігівського полку. Урядові війська змогли ізолювати повсталих. Солдати здалися практично без бою.

Це цікаво! Сергій Муравйов-Апостол — один з організаторів «Союзу порятунку», член «Союзу благоденства». З 1823 р. разом із М. Бестужевим Рюміним очолював Васильківську управу Південного товариства. Встановив зв'язок із Польським патріотичним товариством. Саме він висунув ідею організації революційної повстанської армії.

Розправа над керівниками й учасниками повстання була жорстокою. П’ятьох із них стратили, багатьох заслали на каторжні роботи до Сибіру або на військову службу на Кавказ.

Основні результати й наслідки:

— декабристи зазнали поразки, оскільки їхні мета й ідеї були незрозумілими народові, вони мали вузьку соціальну базу (дворянство), керівники не проявили рішучості, а перевага урядових військ була безсумнівною;

— декабристи стали взірцем мужності, героїзму, самопожертви й відданості революційній справі для прийдешніх поколінь;

— це було перше в історії Росії та України організоване збройне повстання проти самодержавства і кріпацтва, що дало поштовх революційному рухові в наступні роки (польське повстання 1830-1831 рр., діяльність Кирило-Мефодіївського братства);

— поразка декабристів знаменувала смугу реакції в Росії, репресій проти вільнодумства. Було створено таємну поліцію, посилився нагляд за вищими навчальними закладами.

Початок українського національного руху

Передумови:

— лівобережна козацька старшина мала пред’явити історичні документи, що підтверджували її походження, для набуття російського дворянства;

— діяльність в Україні масонських організацій, які пропагували ідеї свободи, братерства, рівності;

— поширення західноєвропейської ідеї про визнання народу вищим джерелом влади, що має право на власну державу, та ідей романтизму, який тяжів до народної культури.

Прояви:

— Рух дворян-автономістів, метою яких було відновлення втраченої автономії гетьманщини (В. Полетика, Р. Маркович та ін.). Автономісти прагнули зберегти місцеву правову систему (Литовські статути) та відновити козацьку армію.

— Відновлення історії українського народу на основі історичних документів. «Історія Малої Росії...» Д. Бантиш-Каменського твердила, що українці є відгалуженням російського народу, а возз’єднання України з Росією — найвизначніша подія в їхній історії. Натомість М. Маркевич в «Історії Малоросії» обстоює самобутність українців та їхнє право на самостійність. Обґрунтування ідеї незалежності України подано в «Історії Русів» — анонімному історичному творі початку XIX ст. (авторство приписують Г. Кониському та Г. Полетиці). Основна тема «Історії Русів» — боротьба українців проти польського та московського поневолення, порушення Москвою Березневих статей 1654 р.

— Збирання і публікація українського фольклору. М. Цертелєв надрукував першу збірку українських історичних дум (1819 р.); перше видання ліричних українських пісень здійснив майбутній ректор Київського університету М. Максимович (1827 р.).

— Розвиток української мови. Публікація «Енеїди» І. Котляревського (1798 р.) — першого художнього твору розмовною українською мовою, «Малоросійських оповідань» Г. Квітки-Основ’яненка (1834 р,). У 1818 р. О. Павловський написав «Граматику малоросійського наречія», в якій уперше розглянуто

граматичну будову української мови, принципи її літературного та розмовного вжитку.

— Відкриття в 1805 р. Харківського університету, що став центром українського духовного відродження. Гурток «харківських романтиків» під проводом І. Срезневського вивчав українську історію та культуру, впроваджував українську мову в літературний ужиток. Вийшли популярний журнал «Український вісник», фольклорно-етнографічні збірки «Запорізька старовина» (1833-1838 pp.).

— Із 30-х років XIX ст. українські літературні гуртки з’являються у Петербурзі й Москві; у 1841 р. у Петербурзі вийшов альманах «Ластівка», в якому всі твори були написані українською мовою.

— Заснування в 1834 р. Київського університету спричинило переміщення українського інтелектуального центру з Харкова до Києва. Київ став осередком археологічних, історичних, етнографічних, філологічних досліджень.

Значення:

— видано перші етнографічні, історичні та літературні твори, які «відкрили» Україну та обґрунтували уявлення про те, що українці є окремим народом із власною культурою та традиціями;

— початок формування літературної української мови;

— визначено мету українського відродження — самостійність України.

Кирило-Мефодіївське братство

Передумови створення: на початку 40-х років XIX ст. студенти й викладачі Київського університету організували таємний гурток «Київська молода», учасники якого вивчали праці французьких філософів-утопістів, цікавилися національно-визвольною боротьбою поляків, чехів, хорватів та інших слов’янських народів. Поступово гурток оформився в нелегальне товариство — Кирило-Мефодіївське братство (1846 p.).

Організатори: професор Київського університету М. Костомаров; студент (згодом учитель Полтавського кадетського корпусу) В. Білозерський; чиновник М. Гулак; викладач гімназії, письменник П. Куліш; поет Т. Шевченко. Учасники — молоді люди віком 19-30 років, більшість з яких походила з дрібномаєтних дворян.

Мета діяльності: утвердження національної української державності з демократичним ладом у конфедеративному союзі слов’янських держав.

Програмні документи:

— «Статут Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія», автор — В. Білозерський;

— «Закон Божий, або Книга буття українського народу», автор — М. Костомаров.

Програмні засади:

— ліквідація кріпосного права;

— національне визволення українського народу;

— створення конфедерації вільних слов’янських держав із демократичним ладом (на кшталт США) зі столицею в Києві;

Словник

Конфедерація — це складна форма державного устрою, союз незалежних держав, що об’єднуються з метою координації своєї діяльності з деяких питань.

— рівні політичні права для всіх слов’янських народів;

— повалення самодержавства і встановлення республіки;

— рівність громадян перед законом, скасування станів;

— ідеалізація козацького минулого України,

Течії:

— поміркована, або ліберальна, на чолі з М. Костомаровим та П. Кулішем; вважали Кирило-Мефодіївське братство легальною просвітницько-науковою організацією, в основі діяльності якої були християнські цінності та ідея слов’янської єдності; противники революційної боротьби; вважали, що поширення ідей Кирило-Мефодіївського братства сприятиме наближенню реформ;

— радикальна на чолі з М. Гулаком і Т. Шевченком; відстоювали ідею всенародного повстання, в ході якого буде встановлено справедливий суспільний лад; намагалися перетворити Кирило-Мефодіївське братство на бойову організацію.

Практична діяльність:

— поширення програмних документів;

— пропаганда ідей братства в університеті, військових училищах, інших навчальних закладах Києва;

— поширення творів Т. Шевченка;

— розробка проекту створення в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів для всіх верств населення;

— збирання коштів на видання української книги;

— створення першої української абетки — «кулішівки» (за прізвищем її автора П. Куліща);

— встановлення контактів із литовськими, польськими, чеськими революціонерами, російським гуртком петрашевців.

Словник

Петрашевці — політичний гурток у Петербурзі (1845-1849 рр.), очолюваний М. Буташевичем-Петрашевським. Головним завданням вважали боротьбу проти самодержавства і кріпосництва шляхом пропаганди, а згодом — збройного повстання. Учасники гуртка (21 людина) були засуджені до страти, яку замінили на тривалу каторгу.

Ліквідація Кирило-Мефодіївського братства:

У березні 1847 р. діяльність Кирило-Мефодіївського братства була припинена за доносом О. Петрова. Учасники братства були заарештовані та відправлені до Петербурга. Слідством керував сам Микола І. Братчики отримали різні покарання: Т. Шевченка віддали у солдати й заслали на 10 років без права писати й малювати; В. Білозерського заслано в Олонецьку губернію під нагляд поліції; М. Гулак три роки перебував у Шліссельбурзькій фортеці, після чого був засланий до Пермі. Всі вони (крім Т. Шевченка), були амністовані в 1855 р., після смерті Миколи І.

Значення діяльності Кирило-Мефодіївського братства:

— Перша спроба інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу визвольної боротьби.

— Уперше здійснено спробу об’єднати українську національну ідею із загальнолюдськими християнськими цінностями та ідеєю слов’янської єдності.

— Національне звільнення українців розглядалося в контексті загальноєвропейської боротьби поневолених народів.

— За своїми світоглядними принципами братство було схожим на такі європейські організації, як «Молода Італія», «Молода Ірландія», проте відкидало насильство як засіб досягнення мети.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. у с. Моринці на Черкащині в родині кріпака. З дитинства захоплювався малюванням і літературою. Навчався у петербурзького художника В. Ширяєва, де його помітив слухач Петербурзької Академії мистецтв І. Сошенко. Т. Шевченка викупили з кріпацтва за гроші, виручені від продажу портрета В. Жуковського пензля К. Брюллова.

У 1838 p. Т. Шевченко вступив до Академії мистецтв. Під впливом Є. Гребінки починає писати вірші, перша збірка яких з’явилася в 1840 р. під назвою «Кобзар». Т. Шевченко працював в усіх поетичних жанрах — у його творчому доробку е балади, ліричні пісні, поеми, послання; писав як українською, так і російською мовами. У своїх творах він звертається до історії України («Гайдамаки»), змальовує життя селянства, відверто викриває самодержавство («Катерина», «Сон»).

У 1843 p. Т. Шевченко повернувся в Україну, де незабаром став членом Кирило-Мефодіївського братства. Покаранням за просвітницьку діяльність стали 10 років солдатчини в Оренбурзькому краї, з якого товариші визволили його в 1857 р. На цьому етапі творчості у Т. Шевченка переважають філософські роздуми («Неофіти», «Юродивий»).

Уже за життя його визнано класиком української та світової літератури, твори українського поета видано в Лейпцигу разом із поезіями О. Пушкіна, Академія мистецтв визнає його академіком гравірування.

Помер Т. Шевченко 10 березня 1861 р. в Петербурзі. У травні 1861 р. його перепоховали в Каневі на Чернечій (нині Тарасовій) горі.