Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Практичний довідник

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в другій половині XVIII ст.

ЛІКВІДАЦІЯ РОСІЙСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Українські землі під владою Російської імперії

Друга Малоросійська колегія (1764-1786 рр.)

Друга Малоросійська колегія перебрала на себе управління Гетьманщиною після скасування гетьманської посади. Вона складалася з чотирьох представників козацької генеральної старшини та чотирьох російських чиновників. Очолив колегію П. Румянцев.

Мета діяльності Малоросійської колегії:

— ліквідувати залишки автономії;

— закріпачити селян;

— контролювати економічний розвиток України;

— збільшити збір податків із населення.

Колегія була ліквідована після втрати Україною залишків державності.

Остаточна ліквідація автономії України

1765 р. — ліквідовано козацькі полки на Слобожанщині та перетворено їх на регулярні гусарські полки; на території слобідських полків утворена Слобідсько-Українська губернія.

1765-1769 рр. — проведено Генеральний опис Малоросії, що став основою для поширення на Україну загальноросійського законодавства: проведено перепис населення, наведено дані про повинності і податки, здійснено опис населених пунктів.

1775 р. — остаточно зруйновано Запорозьку Січ.

1781 р. — ліквідовано полково-сотенний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини, запроваджено імперський адміністративний поділ на намісництва (Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, згодом додалися Харківське та Катеринославське); замість козацьких полків утворено регулярні карабінерські полки, місцеві козаки позбавлялися своїх прав та привілеїв.

1782-1786 рр. — ліквідація Генерального суду, полкового і сотенного правління, інших адміністративних і судових установ колишньої Гетьманщини, заміна їх на загальноімперські установи.

1783 р. — остаточне закріпачення селян.

1785 р. — на Україну поширено «Жалувану грамоту дворянству»: козацька старшина зрівнялася в правах із російським дворянством.

1785 р. — проведено секуляризацію монастирських маєтків.

Словник

Секуляризація — конфіскація державою церковних земель.

Історичне значення Запорозької Січі

— З ліквідацією Запорозької Січі закінчується козацька доба історії України.

— Запорожці прославили себе героїчною боротьбою з чужоземними загарбниками та захистом південних рубежів України.

— Запорожці проявили творчі здібності в організації військової справи та створенні своєрідної культури.

— Запорожці були активними учасниками національно-визвольних рухів та культурного життя України.

Українське козацтво після ліквідації Запорозької Січі:

— 5 тисяч козаків перейшли та територію Туреччини, де заснували Задунайську Січ;

— частина козаків із дозволу російського уряду заселила територію між Бугом і Дністром; згодом із них було створене Чорноморське військо, яке переселили на Кубань;

— частина старшини отримала офіцерські звання;

— понад половину козаків було закріпачено указом Катерини II.

Російсько-турецькі війни

Росія вела війни з Туреччиною в другій половині XVIII ст. з метою посилення своїх політичних та економічних позицій у Північному Причорномор’ї, на Балканах та в країнах Близького й Середнього Сходу.

Війна

Результат

Наслідки

1768-1774 рр.

Кючук-Кайнарджійський мир (1774 р.)

— Росія приєднала українські землі в межиріччі Дніпра й Південного Бугу до узбережжя Чорного моря, частину морського

— Посилена присутність Росії на півдні України;

— відпала потреба в Запорозькій Січі (ліквідована в 1775 р.);

1768-1774 рр.

узбережжя з фортецями Керч, Єнікале, Кінбурн, Азов і таким чином здобула вихід до Чорного моря;

— Кримське ханство оголошене незалежною від Туреччини державою;

— Туреччина відновила автономію Молдавського князівства та Волощини, які фактично потрапили під протекторат Росії;

— російські торгові судна вільно плавають Чорним морем і проходять через протоки Босфор і Дарданелли

— у 1783 р. Кримське ханство увійшло до складу Російської імперії, внаслідок чого припинилися турецько-татарські набіги, в Криму ліквідовані рабовласництво та работоргівля, Крим приєднано до імперського російського ринку;

— початок утисків татар, масові втечі татар до Туреччини

1787-1791 рр.

Ясський мир (1791 р.)

— Росія приєднала землі між Південним Бугом та Дністром з фортецею Очаків;

— новий кордон між Росією та Туреччиною встановлений по річці Дністер на південному заході, по річці Кубань — на Кавказі;

— Туреччина визнала приєднання до Росії Криму й Кубані.

— Росія повернула Туреччині Молдову й Волощину

— Масове переселення людей на Південь України, заснування міст (Одеса, Катеринослав, Маріуполь, Миколаїв, Севастополь);

— швидкий економічний розвиток південних українських земель;

— у 1796 р. кріпацтво запроваджено на південних землях України

Правобережжя і західноукраїнські землі

У 1714 р. південна Київщина та Брацлавщина знову опинилися під владою Польщі.

Особливості соціально-економічного та політичного розвитку регіону

— Територія була спустошена і знелюдніла внаслідок тривалих воєнних дій та примусового переселення мешканців на Лівобережну Україну.

— Державну та общинну землі захоплюють магнати.

— Збільшено повинності селян: панщина 4-5 днів, ремонт і спорудження панських будинків, шляхів, мостів, натуральні побори (птиця, мед, гриби тощо).

— Зростає кількість дворових слуг (безземельних селян), чиє становище не відрізнялося від рабського.

— У південній Київщині та Брацлавщині засновують слободи — поселення, що на 10-25 років звільнялися від оподаткування: таким чином, землевласники стимулювали заселення спустошених війною земель. Повинності навіть залежних селян обмежувалися грошовим і натуральним податками.

— Міста, крім Львова і Кам’янця-Подільського, втратили магдебурзьке право, ліквідовано міське самоврядування.

— Відбувалося переслідування православних священиків, які теж мусили відбувати панщину.

— Відсутність сильної королівської влади мала наслідком анархію і феодальну сваволю.

Національно-визвольна боротьба

Посилення соціального та національно-релігійного гноблення спричинило початок нової хвилі боротьби українського народу. Вона набувала різних форм: від подання скарг і відмови виконувати панщину до розгрому панських маєтків та вбивства членів панської родини. Основними виявами антифеодальної та національно-визвольної боротьби стали гайдамацький і опришківський рухи.

 

Гайдамацький рух

Опришківський рух

Перша згадка

1717 р.

1529 р.

Назва

Гайдамак — від турецького haydamak — «розбійник», гнати (робити набіги)

Опришки — від латинського оргезвог — «знищувач, порушник»

Територія

Брацлавщина Поділля, Волинь, Уманщина, Київщина

Прикарпаття, Закарпаття, Буковина

Учасники

Селяни, козаки, наймити, міщани- ремісники, збіднілі шляхтичі. Керували загонами переважно запорозькі козаки; Січ надавала і матеріальну допомогу

Безземельне і малоземельне селянство, міська біднота

Тактика

Грабували панські маєтки, знищували шляхту й католицьке духовенство, єврейських лихварів та орендарів. Награбоване добро ділили між собою та роздавали селянам. Часто проводили спільні операції

Гайдамацький рух

Опришківський рух

Основні хвилі

1734-1738 рр. — повстання козацького полковника Верлана.

1741-1748 рр. — повстання Гната Голого.

1750 р. — повстання під проводом О. Ляха, М. Мамая, М. Сухого та інших.

1768-1769 рр. — повстання М. Залізняка . Коліївщина (від «колій» — той, що коле). Приводом стала поява російських військ на Правобережжі, сприйнята як підтримка українців і православ’я. В Умані до гайдамаків приєднався козацький загін І. Гонти, завдяки чому місто опинилося в руках повстанців. Гайдамаки сподівалися на допомогу російського уряду, але Росія виступила на боці Польщі. Після полонення Залізняка й Гонти решта гайдамацьких загонів була розгромлена, а їхні учасники піддані жорстоким катуванням. М. Залізняка засудили до каторжних робіт у Нерчинську, І. Гонта був страчений через четвертування

1648 р. — повстання С. Височана.

1700-1737 рр. — діяльність окремих загонів під проводом І. Шугая, І. Панчишина, П. Сабата тощо.

1738-1745 рр. — повстання 0. Довбуша. Його загін налічував 30-50 осіб. Здобув Богородчанську фортецю, здійснював напади на Дрогобич, Рогатин. На придушення повсталих польський уряд кидав до 2,5 тис. війська. За легендою, в 1745 р. Довбуша смертельно поранив панський найманець. 1745-1759 рр. — продовження боротьби соратниками О. Довбуша. Кінець XVIII ст. — повстання В. Баюрака та І. Бойчука

Історичне значення

Гайдамацький та опришківський рухи стали яскравою сторінкою національно-визвольної боротьби українського народу. Вони послаблювали позиції польської влади на українських землях і мали народну підтримку

Максим Залізняк народився близько 1740 р. у родині кріпака на Чигиринщині (нинішня Черкаська область). Тринадцятирічним хлопцем пішов на Запорозьку Січ, де провів 14 років, був послушником Онуфріївського та Мотронинського монастирів. Він мав неабиякі організаторські здібності та військовий талант.

Навесні І768 р. в Холодному Яру, де розташовувався Мотронинськицй монастир, він разом з козаками підняв повстання проти польської шляхти. Повстанці здобули Жаботин, Смілу, Богуслав, Канів та інші населені пункти. На захопленій території Залізняк оголосив скасування панщини, унії та панування польських шляхтичів, розподіляв панські землі між селянами.

Улітку 1768 р. козаки Залізняка підійшли до Умані, що була центром польського панування на Правобережжі. Полк надвірних козаків під орудою Івана Гонти, що охороняв Умань, перейшов на бік повстанців. Почався погром міста, під час якого було вбито кілька тисяч поляків та євреїв. Саме тому повстання й отримало назву «Коліївщина». Гайдамацька влада оголосила Максима Залізняка гетьманом і князем смілянським, а Івана Гонту — полковником і князем уманським. Помер М. Залізняк, скоріш за все, у засланні — точно цей факт не встановлено.

Іван Гонта народився на Уманщині. Рік його народження невідомий. Хоча походив він з селянської родини, йому вдалося отримати гарну освіту — за свідченням сучасників, поводився він, як шляхтич. Гонта з дружиною займалися благочинною діяльністю, робили великі пожертви на Воздвиженську церкву в селі Володарка, в якій Гонта був церковним старостою — ктитором. На власні кошти він збудував церкву Св. Параскеви у рідному селі Розсошки. Граф Потоцький, який зробив Гонту старшим сотником і подарував йому два села, мав намір виклопотати для Гонти шляхетство. Кар’єра для колишнього кріпака була блискучою. Проте Гонта відмовився і від кар'єри, і від добробуту.

Повстання поширилося на Волинь, Полісся, Поділля; на Правобережжі діяло понад ЗО гайдамацьких загонів.

Наприкінці червня російська імператриця Катерина II, побоюючись, що гайдамаччина пошириться на Лівобережжя, надала допомогу Польщі у придушенні гайдамацького повстання. Царські офіцери запросили Залізняка і Гонту до свого табору начебто для обговорення спільних дій проти Речі Посполитої, де .підступно заарештували ватажків. Гайдамацьке військо було оточене та роззброєне, гайдамаків розпинали на хрестах, садили на палі, стинали їм голови. Максима Залізняка як російського підданого засудив російський суд: він отримав 300 ударів батогом, тавро і довічне заслання на нерчинські копальні до Сибіру, де він, мабуть, і помер. З Івана Гонти спочатку здирали смуги шкіри, потім порубали на частини, а голову цвяхами прибили до воріт Могилева-Подільського. Дружина і чотири доньки Гонти були схоплені, публічно висічені різками і відправлені на заслання. З ватажків повстання врятувався лише сотник Уласенко, який утік до Молдови з сином Гонти. Епізод з поеми Шевченка «Гайдамаки», де Гонта вбиває двох своїх синів, є художньою вигадкою поета.

Поділи Польщі і входження Правобережної України до складу Російської імперії

Причини поділу Речі Посполитої:

— політична анархія в країні, спричинена боротьбою за владу різних шляхетських угруповань;

— втручання іноземних держав у внутрішні справи Польщі;

— розорення країни внаслідок постійних повстань, війн зі Швецією та Росією, міжусобиць.

Ініціатором поділу Польщі став прусський імператор Фрідріх II, який залучив до цієї акції Австрію та Росію. Всього було здійснено три поділи Польщі.

І поділ Польщі (1772 р.)

Назва держави

Територія, яку отримала держава

Росія

Частина Східної Білорусі

Австрія

Східна Галичина

Пруссія

Помор’я (без Гданська)

II поділ Польщі (1793 р.)

Назва держави

Територія, яку отримала держава

Росія

Правобережна Україна, Центральна Білорусь

Австрія

Нічого не отримала

Пруссія

Гданськ, значна частина Великої Польщі

III поділ Польщі (1795 р.)

Назва держави

Територія, яку отримала держава

Росія

Західна Білорусь, Західна Волинь, латвійські та литовські землі

Австрія

Галичина, частина Волині, так звані малопольські землі з Краковом і Познанню

Пруссія

Основна частина Великої Польщі з Варшавою

Унаслідок трьох поділів Польська держава перестала існувати. Таким чином, під владою Російської імперії опинилися всі українські землі Правобережжя, за винятком Галичини, Буковини й Закарпаття, що перебували в складі Австрійської імперії.

Перші заходи російської влади на землях Правобережжя:

— на нову територію було поширено адміністративний устрій Росії: українські землі об’єднано у Київську, Волинську та Подільську губернії, при цьому не враховані особливості окремих українських регіонів;

— державною мовою стала російська; діловодство велося російською та польською мовами;

— за польською шляхтою збережено її права та привілеї;

— діяв третій Литовський статут 1588 р.;

— головні адміністративні та судові посади обійняли російські чиновники;

— землі католицької церкви були конфісковані й передані російському дворянству.

Значення приєднання українських земель до Роси:

— припинилися необмежене шляхетське свавілля, переслідування православної церкви;

— Україна була залучена до загальноросійського ринку;

— створено сприятливіші умови для формування української нації.

Кримське ханство у XVIII ст.

Кримське ханство — це держава кримськотатарського народу, що проіснувала з 1449 р. до 1783 р. на землях Кримського півострова, пониззя Дніпра, Приазов’я та Прикубання.

Політичний устрій: обмежена монархія з ханом на чолі. Хан обирався курултаєм — з’їздом татарської шляхти — з династії Гіреїв, але призначався турецьким султаном; був васалом Туреччини, Не мав права підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами, оголошувати війну та укладати мир; за наказом султана хан з військом приєднувався до турецької армії. Важливу роль відігравала знать — беї.

Соціальний устрій. Населення ділилося на мілети — національно-релігійні общини: мусульманську, православну, іудейську, вірменську. Всім обсягом прав користувалися тільки мусульмани: вони несли військову службу, за що їм надавали податкові та інші пільги.

Більшість населення була вільною, проте існувало й рабство. Земля перебувала у володінні селянських общин, знаті й хана; ліси й пасовиська вважалися спільною власністю. Селяни відпрацьовували тиждень на рік у господарстві бея і сплачували десятину на загальнодержавні потреби.

Господарське життя. Татари Південного узбережжя Криму займалися садівництвом і виноградарством, городництвом, рибальством, вирощуванням тютюну. Мешканці степового Криму займалися землеробством і скотарством (вирощування коней та овець). Із XVI ст. відбувається перехід до осілого життя, що спричинило зростання міст як центрів ремесла й торгівлі.

Особливості культури: обов’язкове дотримання майстрами норм і вимог ісламу; змішання різних стилів народів Криму.

З 1500 р. в Кримському ханстві працювало медресе — вище духовне училище, де головними предметами були філософія та арабська мова. Світська література не була в шані. Наука займалася переважно астрологічними, богословськими та юридичними проблемами. Високого розвитку досягла народна творчість (пісні, казки, легенди). Популярними музичними інструментами були барабан, дасуль, бубон, дарієма, зурна. Збереглися архітектурні пам’ятки: Ханський палац та Фонтан сліз у Бахчисараї, мавзолей у Кирк-Орі, мечеть Джума-Джамі в Гезлеві (Євпаторія).

Культура України в другій половині XVIII ст.

Загальна характеристика

1) вплив політики царського уряду, спрямованої на подальше обмеження та ліквідацію автономії Гетьманщини;

2) вплив ідей західноєвропейського Просвітництва;

3) поступовий перехід від бароко до класицизму;

4) домінування російської культури, політика русифікації;

5) відтік української інтелектуальної еліти до Москви та Петербургу, перетворення Гетьманщини на російську провінцію.

Основні галузі культури

1. Освіта.

— До кінця XVIII ст. скорочено мережу початкових шкіл, оскільки селяни не мали коштів на їх утримання; наслідком було зменшення кількості письменних українців.

— 1786 р. — створення на території Гетьманщини чотирикласних (для дворян) та двокласних (для міщан) народних училищ з російською мовою навчання.

— 1774 р. — на західноукраїнських землях (Австрійська імперія) запроваджено обов’язкову початкову освіту рідною мовою. Повну середню освіту здобували у німецькомовних гімназіях.

— Вищі навчальні заклади: Києво-Могилянська академія, яка поступово занепадає, Харківський колегіум, Львівський університет (1784 р.), де до 1809 р. працював Руський інститут для підготовки греко-католицьких священиків.

2. Книгодрукування.

— Найбільші типографії — у Києво-Печерській Лаврі, Почаївському та Уневському монастирях, приватна типографія А. Піллера у Львові (саме Піллер видавав першу українську газету — «Львівську газету» — французькою мовою).

— Переведення типографій на «цивільний» шрифт.

— Широкий асортимент літератури: церковні книги, календарі, збірки пісень, навчальні посібники, господарські поради. Література розповсюджувалася і за межами України.

3. Наука.

— Філософія. Мандрівний філософ Г. Сковорода закликав до самопізнання і морального очищення; розробив учення про «споріднену працю», який має відповідати природним здібностям людини та її життєвому покликанню.

— Медицина була представлена лікарями-українцями, які здобули вчений ступінь доктора медицини: І. Полетика, С. Крутень, І. Руцький тощо. М. Амбодик-Макеимович — автор перших у Російській імперії підручників з акушерства і ботаніки. Г. Тереховський — дослідник мікроорганізмів. Є. Мухін — організатор щеплень проти віспи та профілактичної боротьби з холерою.

У Львові в 1773 р. відкрито медичний колегіум для підготовки лікарів і аптекарів; у 1787 р. відкрито першу в Подніпров’ї спеціальну медичну школу (Єлисаветград); у 1792 р. — Київський військовий шпиталь.

— Математика. 1793 р. — викладач Києво-Могилянської академії І. Фальковський видав підручник «Скорочення змішаної математики», книгу «Теоретична астрономія».

— Ректор Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович брав участь у створенні Російської Академії наук, одним з перших у Росії вів спостереження, із застосуванням телескопа і мікроскопа.

4. Література.

— Основний стиль — бароко, з’являються елементи класицизму, сентименталізму, реалізму.

— Історико-мемуарна проза: щоденники М. Ханенка, Я. Маркевича.

— Поезія: С. Дивович «Розмова Великоросії з Малоросією».

— 1798 р. — видання «Енеїди» І. Котляревського — першого твору, написаного розмовною українською мовою.

— Сковорода Г. С.: «Сад божественних пісень», «Басні Харківскія».

5. Музика.

— Центри музичної освіти — Глухівська співоча школа та Києво-Могилянська академія.

— Композитори: М. Березовський (перша українська опера «Демофонт»), Д. Бортнянський (опери, твори церковної музики), А. Ведель (хорові концерти).

— Поширення пісень-романсів, в основу яких покладено народні мотиви.

6. Театр.

— Зародження світської драматургії, поява аматорських та кріпосних театрів.

— 1798 р. — у Харкові відкрито перший професійний театр із професійною трупою.

— Занепад шкільного театру внаслідок заборони вистав у Києво-Могилянській академії.

7. В архітектурі продовжував домінувати стиль бароко. Видатними архітекторами були І. Григорович-Барський (бурса Київської академії, Кирилівська та Покровська церкви тощо); С. Ковнір (Кловський палац, дзвіниці Дальніх і Ближніх печер Києво-Печерської Лаври тощо).

Іван Григорович-Варський народився у Києві в сім’ї дрібного крамаря, який був старостою Успенського собору Києво-Печерської Лаври. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де захопився малюванням, архітектурою та гравіруванням. З 40-х років XVIІІ ст. працював головним архітектором Київського магістрату. Він є автором багатьох архітектурних пам’яток: церкви-дзвіниці Василя Великого, Набережно-Микульської дзвіниці, корпусу братських келій Межигірського монастиря, Покровської церкви у Києві, дзвіниці Успенського собору Києво-Печерської лаври. Помер І. Григорович-Барський у 1785 році.

8. Скульптура.

— Значне поширення декоративного ліплення та різьблення, що прикрашали архітектурні споруди.

— Видатні скульптори: І. Равич, С. Шалманов, С. Фесінгер, Пінзель, А. Осинський.

9. Живопис.

— Монументальний живопис представлений храмовими розписами, оздобленням громадських споруд і палаців (художники А. Антропов, Г. Левицький і Д. Левицькі).

— Для портретного живопису характерними були зображення козацької старшини та заможних міщан. Поширеним був також образ козака-бандуриста («козака Мамая»).

10. Гравюра.

Алегоричні композиції Г. Левицького-Носа; роботи народних граверів.