Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Практичний довідник

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

Гетьманування Івана Мазепи

25 липня 1687 р. відбулася козацька рада, на якій було обрано гетьмана України Івана Мазепу.

І. Мазепа народився в с. Мазепинці в 1640 р. Освіту здобував у Києво-Могилянській колегії, навчальних закладах Європи. Володів багатьма мовами. Служив у польського короля, гетьманів П. Дорошенка та І. Самойловича, де здобув славу дипломата. Його вважали одним із найбільших і найбагатших феодалів Європи: він володів двадцятьма тисячами маєтків. Заслуги Мазепи були відзначені вищою московською нагородою — орденом Андрія Первозванного з написом «За віру і вірність». Серед старшин побутувала думка, що цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі.

Помер і. Мазепа у жовтні 1709 р.

Політика І. Мазепи

Соціально-економічна політика:

1. Уклав із Росією Коломацькі статті (1687 р.):

— підтверджено козацькі права та привілеї;

— козацький реєстр складав 30 тисяч осіб;

— зберігалися компанійські полки;

Словник

Компанійські полки — вільнонаймані кінні полки, створені та оплачувані гетьманським урядом.

— універсали гетьмана мали підтверджуватися грамотами царя;

— без царського дозволу гетьман не має права призначати та звільняти старшин;

— козацька старшина зобов’язана наглядати за гетьманом і доносити на нього царському урядові;

— обмежено право гетьмана розпоряджатися військовими землями;

— гетьману заборонено підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами, він має дотримуватися Вічного миру з Річчю Посполитою (тобто відмовитися від претензій на Правобережжя);

— гетьман був зобов’язаний надсилати козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною;

— у столиці Гетьманщини Батурині розміщувався полк московських стрільців;

— українським купцям заборонялося торгувати в Московській державі та підтримувати торгові зв’язки з Кримським ханством;

— українці повинні приймати знецінені московські гроші під загрозою смертної кари;

— рекомендувалося заохочувати україно-московські шлюби для об’єднання народів «у нерозривну і міцну згоду».

2. Всіляко підтримував Росію; російські урядовці зазначали: «ніколи ще не було гетьмана кориснішого й вигіднішого для царя».

3. Наділяв землями та привілеями козацьку старшину, формуючи верхівку українського суспільства.

4. Створив систему найманих військ для особистої охорони гетьмана, охорони маєтків та поліцейської служби.

5. Надавав пільги організаторам промисловості, особливо рудних, паперових, порохових мануфактур; розвивав вівчарство, конярство, соляний промисел, виробництво селітри.

6. Розвивав торгівлю як внутрішню, так і зовнішню (з Польщею, Кримом, Московським царством, Кавказом, Персією), що занепала за часів Руїни.

7. Запровадив панщину в два дні на тиждень (уперше після Національно-визвольної війни).

8. Силою придушував селянські повстання та виступи опозиції, що дало підстави запорожцям називати його «вітчимом України».

Культурно-просвітницька діяльність:

1. Реставрував 20 та заснував 12 храмів; унаслідок такої активної діяльності гетьмана тогочасний український архітектурний стиль назвали «мазе панське бароко».

2. Розбудував столицю Батурин за зразком Версалю, палацу французьких монархів.

3. Домігся надання Києво-Могилянській колегії статусу академії, призначив їй щорічну субсидію. У часи гетьманування Мазепи тут навчалося найбільше студентів — до двох тисяч.

4. Видав на власні кошти Євангеліє арабською мовою.

5. Обдаровував цінними речами, іконами українські церкви і монастирі.

6. Сприяв розвитку літератури, підтримував І. Максимовича, Ф. Прокоповича, С. Яворського; сам писав вірші.

7. Направляв дітей старшини на навчання за кордон.

Зовнішня політика:

1. Незважаючи на заборону, підтримував дипломатичні відносини з багатьма європейськими державами.

2. Установив таємні контакти з польським та шведським королями.

3. У 1708 р. уклав таємний українсько-шведський союз проти Росії, який у 1709 р. трансформувався в договір про створення незалежної Української держави в союзі зі Швецією.

Правобережна Україна наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

За часів Руїни територія Правобережної України була поділена між Річчю Посполитою та Османською імперією.

Річ Посполита

Османська імперія

За Вічним миром 1686 р. з Московським царством підтвердила право власності на Північну Київщину, Галичину і Волинь

За Бахчисарайським мирним, договором 1681 р. з Московським царством отримала Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля (до 1685 р. тут гетьманував Ю. Хмельницький)

Відновлення козаччини

Після Руїни Правобережна Україна залишалася знелюднілою, і польський уряд, якому відійшла ця територія за Андрусівським, а згодом за Вічним миром, вирішив поновити козацький стан у Польщі.

У 1684 р. Яном III Собеським було офіційно відновлене Військо Запорозьке, очолюване запорожцем Андрієм Могилою. Було створено чотири полки (Богуславський, Корсунський, Брацлавський і Білоцерківський). Реєстр становив дві тисячі осіб. Того ж року в турецькій частині Правобережжя був обраний гетьман Теодор Сулименко, якого визнав султан.

Боротьба між гетьманами закінчилася перемогою А. Могили і стратою його суперника. З 1699 р. вся територія Правобережжя відійшла Речі Посполитій.

Людей закликали оселятися в слободах, де вони отримували податкові пільги, заново заселяти покинуті села. Заселяли навіть передбачену Вічним миром нейтральну зону на південь від Києва.

Гетьману І. Самойловичу навіть довелося силоміць утримувати переселенців з Лівобережжя на Правобережжя.

Паліївщина (1700-1704 рр.) — національно-визвольне повстання на Правобережній Україні під проводом білоцерківського полковника Семена Палія (Гурка).

Це цікаво! Семен Гурко народився в козацькій родині, вчився у Києво-Могилянській колегії. Був людиною непересічних військових та організаційних талантів, організатором походів проти татар. Після розгрому повстання засланий до Тобольська за наклепом Мазепи, який бачив у ньому небезпечного суперника. У 1709 р. повернувся в Україну і навіть спостерігав за Полтавською битвою. Помер 1710 р., похований у Межигірському монастирі під Києвом.

Причини повстання:

1) у зв’язку з переходом правобережних українських земель від Туреччини до Речі Посполитої (1699 р.) відпала потреба в козацтві, тому польський уряд розпустив козацькі формування;

2) із заселенням спустошених земель Правобережжя селянами і козаками сюди повертається і польська шляхта, яка прагне відновити свої володіння.

Територія: Поділля, Брацлавщина, Київщина, Східна Волинь.

Рушійні сили: передусім козацька чернь, селянство, міщани, українська шляхта.

Перебіг подій:

— у 1700 р. козацька армія під проводом С. Палія відбила напади польського війська на Фастів;

— на підтримку козаків спалахнули селянські повстання;

— повстанці звернулися по допомогу до запорожців, Мазепи та Московського царства. Проте Росія була союзницею Польщі у Північній війні, тому допомогу надати не змогла;

— армія Палія захопила Немирів, Бар, Вінницю, Брацлав, Білу Церкву. Було заявлено про намір звільнити Україну від польського панування;

— із 1703 р. перевагу здобувають польські війська;

— у 1704 р. московсько-козацьке військо зайняло територію Правобережжя, яке автоматично перейшло під гетьманство І. Мазепи.

Наслідки повстання:

— було жорстоко придушене спільними діями польських і російських військ;

— до 1709 р. Україна була об’єднана під булавою І. Мазепи, який збільшив кількість полків, призначав на посади полковників вірних собі людей та роздавав землі старшині й українській шляхті.

Україна в подіях Північної війни 1700-1721 рр.

Північна війна — це війна антишведського союзу (Річ Посполита, Саксонія, Данія, Росія) проти Швеції.

Мета Росії: відвоювати вихід до Балтійського моря та приєднати прибалтійські території.

Основні воєнні дії Північної війни

Дата

Подія

Наслідки

1700 р.

Битва під Нарвою між Росією та Швецією

— Швеція здобула перемогу.

— Поразка під Нарвою змусила російського царя Петра І переозброїти і реформувати армію

1702 р.

Швеція ввела війська у Польщу та окупувала Велике князівство Литовське

— У Речі Посполитій з’явилося два королі: Август II, союзник Росії, та Станіслав Лещинський, обраний після шведського вторгнення.

— Лещинський підписав зі шведами антиросійську угоду

1701-1704 рр.

Росія завдала Швеції поразки і приєднала Північну Прибалтику з Нарвою і Тарту, землі уздовж течії р. Нева, Іжорські землі

— Тимчасове припинення активних воєнних дій

1708 р.

Розгром шведської армії під Лісною російськими військами

— Великі втрати шведського війська.

— Шведська армія зупиняється на зимові квартири.

— Партизанська війна українського населення проти шведів

Участь України в Північній війні:

— козацькі полки приєдналися до російської армії під командуванням російських генералів і воювали в Прибалтиці, Пскові, Білорусі, обороняли Львів;

— на території України побудовано чимало укріплень, у тому числі Київську фортецю на Печерську;

— постачання харчів, фуражу, коней, волів для російської армії, що спричинило масове незадоволення українців.

Це цікаво! Полковники скаржилися Мазепі, що московські пристави «козаків палками б’ють, вуха шпагами відтинають, [...] грабують їхні будинки, [...] жінок і дочок гвалтують, коней, худобу і всілякі пожитки забирають, старшину б’ють до смерті».

Повстання гетьмана І. Мазепи

Переговори Мазепи зі шведською стороною і перехід на бік Швеції

Причини переговорів. За умови перемоги Росії та її союзника короля Речі Посполитої Августа II, Правобережна Україна відійшла б Польщі, а збереження автономії Гетьманщини було б сумнівним. У разі ж перемоги шведського короля Карла XII та його прибічника поляка Станіслава Лещинського вся Україна могла повернутися до Польщі. Мазепа зважив ці варіанти і ще в 1703 р. розпочав таємні переговори із С. Лещинським.

Результати переговорів:

1) На початку 1708 р. укладено тристоронній україно-польсько-шведський договір, за яким Україна входила до складу Речі Посполитої як рівноправний член федерації. Гарантом дотримання угоди виступав шведський король.

Старшина донесла цареві про таємні контакти Мазепи зі шведами, але Петро І не повірив. Більше того, донощиків (полтавського полковника І. Іскру та генерального суддю В. Кочубея) піддали тортурам і стратили.

2) У тому ж 1708 р. Мазепа підписав військовий договір з Карлом XII:

— шведська армія обороняє Україну;

— старшина і гетьман зберігають свої права і вольності;

— Мазепа стає довічним гетьманом або князем України;

— на час війни шведи могли дислокуватися в таких українських містах: Стародубі, Гадячі, Полтаві, Батурині, Мглині.

Карл XII зазнав поразки у наступі на Москву, і шведські війська у жовтні 1708 р. перейшли на територію Гетьманщини, де сподівалися перезимувати. Таким чином, Україна перетворювалася на арену воєнних дій, чого прагнув уникнути Мазепа. Поява в Україні шведських військ прискорила події.

28 жовтня 1708 р. Мазепа, вірна йому старшина та чотири тисячі козаків приєдналися до війська Карла XII. Навесні 1709 р. до них приєдналися й запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Загальна кількість прибічників Мазепи становила близько 12-15 тисяч осіб.

Це цікаво! Переходячи набік Швеції, Мазепа начебто сказав: «Ми стоїмо тепер, браття, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо для себе шляху надійного, щоб їх обминути...»

По Україні були розіслані універсали із закликом відійти від Росії, а Карл XII запевняв українців у своїй визвольній місії.

Проте більшість українців не підтримала дії І. Мазепи з таких причин:

— через свою соціальну політику та тривалу лояльність до Москви гетьман не мав широкої підтримки населення;

— договір зі Швецією був незрозумілим і неочікуваним: Мазепа не встиг провести агітацію, тому шведів сприймали як окупантів;

— ізоляція Мазепи завдяки рішучим заходам Петра І;

— побоювання розправи з боку російського війська.

Царський терор в Україні

— Розпочався відразу після переходу гетьмана на бік Швеції;

— в Україні провели вибори нового гетьмана, яким став Іван Скоропадський;

— в усіх церквах Московського царства Мазепі проголосили анафему;

Словник

Анафема — церковне прокляття.

— здійснено символічну страту опудала Мазепи;

— в центральні райони Гетьманщини та на Правобережжя введено російські війська;

— велася пропагандистська робота: Мазепу звинувачували в намірі передати Україну під владу Польщі та повернути унію;

— усім «мазепинцям», що повернулися до Петра І, оголосили амністію і наділили їх новими маєтками та нагородами;

— знищено гетьманську резиденцію Батурин разом із жителями;

— над прихильниками Мазепи був проведений суд, до страти засуджено близько 900 представників старшини;

— у квітні 1709 р. російське військо під командуванням О. Меншикова зруйнувало Запорозьку Січ, забрало артилерію та амуніцію, спалило флотилію, а захоплених козаків закатували.

Це цікаво! Уцілілі після меншиковської розправи січовики втекли на територію Кримського ханства і заснували при впадінні річки Інгулець в Дніпро Олешківську Січ.

Полтавська битва між шведськими та російськими військами відбулася 27 червня 1709 р. їй передувала облога Полтави шведською армією.

Мета шведів:

— захопити в Полтаві порох, фураж, провіант та одяг;

— встановити контроль над басейном річки Ворскла та переправою через Дніпро у Переволочній.

Але Полтаву шведи так і не змогли взяти. Під час облоги Полтави до міста підійшла російська армія, до якої входили й українські військові частини під командуванням С. Палія. Битва тривала кілька годин, і ще до полудня шведи були розгромлені.

Причини поразки шведсько-козацької армії:

1) кількісна перевага російського війська (майже вдвічі);

2) Карл XII не зміг особисто очолити армію через поранення ноги, а між генералами панувала незгода;

3) відсутність єдиного тактичного плану битви.

Мазепі й Карлові XII вдалося втекти в турецькі володіння. Козаки, які воювали на боці шведів і потрапили в московський полон, були показово закатовані, і їхні тіла були виставлені на привселюдний огляд.

Наслідки Полтавської битви:

— Україна зазнала значних людських та матеріальних утрат;

— царський уряд почав ліквідацію Гетьманщини;

— І. Мазепа не пережив поразки і помер у жовтні 1709 р.

Оцінки діяльності Івана Мазепи є діаметрально протилежними:

— Один з найвидатніших діячів України, який прагнув перетворити її на незалежну державу західноєвропейського типу з абсолютною владою гетьмана чи князя.

— Зрадник російського царя, якому складав присягу; його дії призвели до соціально-економічних та людських втрат українців, прискорили процес ліквідації української автономії.

Гетьманування Пилипа Орлика (1710-1742 рр.)

Після поразки Мазепи під Полтавою в еміграції на території Туреччини опинилися його прибічники — мазепинці. Боротьба за гетьманську булаву тривала півроку. Нарешті козацька рада в Бендерах у 1710 р. обрала генеральну старшину та нового гетьмана Пилипа Орлика.

Діяльність Пилипа Орлика

1. Підписав договір із Карлом XII про протекторат Швеції над Україною. Шведський король зобов’язувався вести війну з Росією, доки Україна не буде звільнена від московського панування.

2. Домовився з Кримським ханством про спільну боротьбу проти Росії.

3. Для підтримки П. Орлика Туреччина оголосила війну Московському царству (1710 р.).

Пилип Орлик вів родовід від чеського баронського роду Орликів, які, тікаючи від гуситських воєн XV ст., виїхали до Польського королівства, з часом осівши у Західній Білорусі. Саме тут і народився майбутній гетьман України. Мати охрестила хлопця у православному віросповіданні, а батько, шляхтич-католик, загинув у бою з туркам під Хотином, коли Пилипу не було й року.

Освіту здобував у Віленській єзуїтській школі, згодом у Києво-Могилянській академії. У 21 рік Орлик став секретарем канцелярії київського митрополита, а невдовзі перемістився до гетьманської канцелярії в Батурині, де на нього звернув увагу!. Мазепа. У1706 р. Орлик стає генеральним писарем Війська Запорозького. Дружиною Орлика стала дочка полтавського полковника) а первістка Григора хрестив сам Мазепа. Орлик став єдиною людиною, з ким Мазепа ділився своїми небезпечними планами. Він розділив з Мазепою і тягар вигнання, а в 38 років був обраний гетьманом.

Ймовірно, що саме Орликові належало авторство угоди між гетьманом і військом, відомої як «Конституція прав і свобод Війська Запорозького». У 1711 р. він здійснює похід на Україну, який закінчився невдачею з багатьох причин. У 1714 р. гетьман та 20 осіб з його оточення рушили до європейських країн з метою переконати їх володарів у необхідності створення антиросійської коаліції, і тривала ця дипломатична місія Орлика до самої смерті. Поставленої мети гетьман недосяг. Він помер на самоті у віці 70 років у Бендерах, місце поховання Пилипа Орлика невідоме.

4. Уклав так звану Конституцію Пилипа Орлика.

5. У 1711 р. здійснив похід на Правобережжя разом із загонами поляків і татар. Завдяки вдало проведеній антимосковській агітації на бік Орлика переходили не тільки кріпаки-втікачі, а й цілі міста. На Лівобережжі розпочалися антиросійські виступи. Але авторитет П. Орлика підірвали вилазки татарських загонів на Слобожанщину, внаслідок чого військо залишили українські козаки та міщани. Змушений відступити під тиском московської армії Б. Шереметєва.

Результати і наслідки:

— похід завершився поразкою передусім через ненадійних союзників;

— татари пограбували міста і села Правобережжя, тисячі людей забрано в ясир.

6. Узяв участь у підписанні Прутського договору (1711 р.) між Московським царством та Туреччиною.

7. Намагався створити широку антиросійську коаліцію — як у Європі, так і на Сході. Але міжнародна ситуація не сприяла йому:

— у 1721 р. перемогою Росії закінчилася Північна війна, внаслідок якої Росія отримала Прибалтику;

— Туреччина задовольнилася Азовським узбережжям і не поспішала воювати далі;

— Польщу роздирали міжусобні війни, що закінчилися перемогою російського ставленика Фрідріха-Августа III.

Через загрозу арешту російськими агентами П. Орлик постійно переїздив. Неодноразово він звертався до Речі Посполитої, Франції, Англії, німецьких держав, Голландії, Папської держави тощо за підтримкою у справі відновлення незалежної України, проте результату не отримав.

Із 1722 р. П. Орлик оселився в Салоніках (Греція). Помер у 1742 р.

Прутський договір (1711 р.) став наслідком московсько-турецької війни. Туреччина мала на меті повернути втрачений у 1696 р. Азов та відновити вплив у Північному Причорномор’ї. Окремо стояла вимога відновлення незалежної Гетьманщини.

Російські війська врятував від капітуляції лише підкуп турецького головнокомандувача, який погодився на переговори.

Це цікаво! Спочатку мова йшла про передання під владу гетьмана всієї України. Але російські дипломати, роздаючи хабарі, досягли значних поступок, тому Росія вивела свої війська тільки з Правобережжя, залишивши собі Київ.

Зміст договору:

— Туреччині повертався Азов;

— у степовій Україні Москва мусила зруйнувати частину своїх фортець;

— Москва не мала права втручатись у справи Речі Посполитої і відмовлялася від претензій на Правобережну Україну.

Результати й наслідки договору:

— Орликові не дісталося навіть Правобережжя (захоплене Польщею);

— Московське царство та Османська імперія перебували у стані війни до 1713 р.

Конституція Пилипа Орлика — угода між П. Орликом, старшиною та запорожцями, укладена під час обрання П. Орлика гетьманом. Основною ідеєю документа стала вимога обмежити владу гетьмана і прагнення старшини відігравати провідну роль у суспільно-політичному житті України.

Текст Конституції був складений латинською та книжною українською мовами і містив преамбулу (вступ) і 16 статей.

Вступна частина викладала історію українського народу та Війська Запорозького:

— Україна втратила свою незалежність у боротьбі з Польщею;

— Б. Хмельницький відновив незалежність;

— Московське царство порушило взяті на себе зобов’язання щодо України, тому Військо Запорозьке змушене відстоювати права українців збройним шляхом;

— І. Мазепа був захисником інтересів України, Карл XII — «покровитель і протектор України».

Основний зміст Конституції:

1) Україна є суверенною державою під протекторатом Швеції;

2) православ’я є державною релігією;

3) територія України складається з Чернігівського, Брацлавського та Київського воєводств;

4) влада ділиться на. три гілки: законодавчу (Генеральна рада), виконавчу (гетьман і генеральна старшина) та судову (Генеральний суд);

5) гетьманська влада обмежується участю Генеральної військової ради (парламенту) в державному управлінні; до Генеральної ради має увійти не тільки генеральна, полкова і сотенна старшина, а й по одному депутату від кожного полку та Низового Війська Запорозького;

6) уряди полковників і сотників є виборними;

7) гетьман не розпоряджається державними коштами; бюджетом відає генеральний скарбничий, який узгоджує дії з гетьманом;

8) передбачено соціальний захист козацьких удів та сиріт, які звільнялися від податків та повинностей.

Таким чином, Конституція змальовує парламентську республіку. Вона стала пам’яткою суспільно-політичної думки та символом боротьби за становлення незалежної України.

Гетьманування Івана Скоропадського (1708-1722 рр.)

1. Подав Петрові І на затвердження «Просительні статті», де просив царя зберегти права і вольності України. На їх основі Петро І видав «Рішительний указ» (1709 р.), або Решетилівські статті:

Це цікаво! Іван Скоропадський похопив із козацько-старшинського роду. Після зруйнування турками його рідного міста Умані переселився на Лівобережжя, де служив у І. Самойловича. Дослужився до генерального осавула, був полковником Стародубського полку. Був прихильником І. Мазепи, але на бік шведів так і не перейшов.

— встановлено контроль за збиранням податків і витратами на утримання козацького війська та гетьманської адміністрації;

— козакам відмовлено у звільненні від підпорядкування російським офіцерам;

— захоплена козацька артилерія залишалася російському війську;

— збільшено кількість російських залог у містах Лівобережжя;

— до кінця 1709 р. козацьке військо звільнялося від участі у військових походах;

— приймати іноземних послів можна було лише в присутності царського представника.

2. У 1709 р. при гетьмані було запроваджено посаду міністра-резидента, який мав спостерігати за діяльністю гетьмана та його уряду; ним став А. Ізмайлов.

3. Резиденція гетьмана була перенесена ближче до російського кордону — до Глухова; тут перебували два російські полки, підпорядковані безпосередньо міністру-резиденту.

4. Петро І самостійно призначав генеральну і полкову старшину, в тому числі росіян і німців, які не підкорялися гетьману й отримували великі маєтності в Україні.

5. Тривали численні мобілізації козаків для участі у Північній війні та роботах з будівництва укріплень, каналів і нової російської столиці Санкт-Петербургу.

6. Із Гетьманщини було заборонено вивозити будь-які товари, що гальмувало розвиток торгівлі; Запоріжжю оголошена економічна блокада.

7. Заборонено друкувати книжки українською мовою, з церков вилучали книги українського друку і заміняли їх на московські видання.

8. За кордон вислані студенти Києво-Могилянської академії, що були вихідцями з Правобережжя.

Оцінка діяльності: спроби Скоропадського нейтралізувати наслідки повстання Мазепи мали частковий результат. Реального впливу на російську політику щодо України він не мав. Як наслідок, гетьман втрачав авторитет, і старшина почала налагоджувати контакти безпосередньо з оточенням Петра І.

Утворення Малоросійської колегії (1722-1727 рр.)

Із 1721 р. Московська держава стала іменуватися Російською імперією, а Петро І прийняв титул імператора.

27 травня 1722 р. була створена Малоросійська колегія з 6 московських чиновників на чолі з С. Вельяміновим, якій підпорядковувалися установи Гетьманщини.

Мета створення Малоросійської колегії:

— контроль за діяльністю гетьмана та старшини;

— поступове обмеження політичної автономії Гетьманщини і зведення її до статусу провінції.

Діяльність Малоросійської колегії:

— встановлювала та стягувала податки до царської казни, провіант для російської армії;

— розміщувала на території Гетьманщини російські війська;

— контролювала діяльність Генеральної військової канцелярії;

— контролювала роздачу земель старшині та офіцерам;

— розглядала апеляції на судові рішення українських судів. Протистояння І. Скоропадського виявилося безуспішним, і на початку липня 1722 р. він помер. Реальна влада перейшла Малоросійській колегії, яка започаткувала процес ліквідації української державності.

Гетьманування Павла Полуботка (1722-1723 рр.)

22 липня 1722 р. Петро І доручив управління Гетьманщиною наказному гетьманові Павлу Полуботку. Виборів гетьмана не проводили.

1. Полуботок активно підтримує вимоги старшини ліквідувати Малоросійську колегію та відновити повноцінне гетьманство.

2. Започатковані реформи:

— запроваджено колегіальні суди;

— установлено порядок судової апеляції;

— призначені інспектори, які наглядали за виконанням гетьманських рішень тощо.

Це цікаво! Павло Полуботок мав козацьке коріння, закінчив Києво-Могилянську академію. Разом із батьком брав участь у старшинській змові проти Мазепи в 1691 р., за що був позбавлениймаетностей і заарештований. Утім, у 1706 р. він став чернігівським полковником та претендентом на гетьманство. З його іменем пов’язана легенда про казну Гетьманщини, яку Полуботок начебто передав на зберігання до Англійського банку, побоюючись її конфіскації Петром І.

3. У військовому таборі на річці Коломак у 1723 р. були написані Коломацькі петиції — звернення до Петра І з вимогою відновлення державних прав України. Це звернення лишилося без відповіді.

4. Друге звернення Полуботка до царя закінчилося викликом гетьмана та старшини до Петербурга, де їх заарештували і кинули до Петропавлівської фортеці. Там вони перебували до смерті Петра І у 1725 р. Полуботок помер у в’язниці.

Оцінка діяльності П. Полуботка: намагаючись відновити повноцінну українську автономію, проявив себе як мужній і послідовний політик. Його смерть в ув’язненні продемонструвала наміри імперії щодо цілковитого скасування автономії Гетьманщини.

Після смерті Петра І престол дістала його друга дружина, Катерина І. Але фактично країною правив О. Меншиков, соратник і друг Петра І. Політична ситуація змінилася:

— наближалася війна з Туреччиною, і царському урядові потрібні були союзники.

— малоросійська колегія, піднявши податки для землевласників, утратила прихильність Меншикова, який мав чимало маєтків в Україні.

За цих умов царський уряд нарешті пішов на поступки і дозволив козакам обрати гетьмана.

Гетьманування Данила Апостола (1727-1734 рр.)

У жовтні 1727 р. гетьманом України був обраний миргородський полковник Данило Апостол.

Це цікаво! Данило Апостол народився в с. Великі Сорочинці на Полтавщині в козацько-старшинській родині. Брав участь у Північній війні. Став одним із найактивніших учасників розробки україно-шведського союзу і навіть приєднався до шведської армії в 1708 р. Проте за декілька місяців перейшов на бік Петра І. У 1723 р. був заарештований разом із Павлом Полуботком.

1. Уклав із Петром II «Рішительні пункти» (1727 р.):

— генеральна старшина і полковники обираються козаками, а не призначаються гетьманом, і затверджуються імператором;

— гетьман установлює дипломатичні відносини тільки зі згоди імператора;

— українське військо обмежується трьома полками (по 500 осіб), що підпорядковуються російським воєначальникам, і реєстровими козаками;

— росіяни можуть мати володіння в Гетьманщині, а українці — в Росії без обмежень.

2. Зменшено кількість росіян у гетьманському уряді, обмежено кількість російських військ в Україні.

3. Під гетьманську владу повернулися запорожці, що з 1708 р. мешкали та території Кримського ханства; засновано Нову Січ на річці Підпільній (1734 р.).

4. Укладено «Звод» українських законів на основі литовських статутів та магдебурзького права; проведено ревізію державних земель, незаконно захоплені повернуто в державне володіння,

5. Д. Апостол відокремив гетьманську казну від державної, вперше чітко було визначено бюджетні видатки України.

6. Скасовано податки, раніше накладені Малоросійською колегією.

7. Гетьман вимагав від російського уряду скасувати торговельні обмеження для Гетьманщини.

8. Був змушений направляти людей на будівництво «Української лінії» — оборонних споруд від Дніпра до Дінця — та до козацького корпуса у Польщу.

У 1733 р. гетьман захворів, й імператриця Анна Іоаннівна скасувала гетьманський уряд. Наступного, 1734 р., Д. Апостол помер.

Оцінка діяльності Д. Апостола: політика цього гетьмана сприяла відродженню української економіки, обмеженню свавілля російських урядовців в Україні. Він зміг тимчасово зберегти автономію Гетьманщини.

Правління гетьманського уряду (1734-1750 рр.)

Урядування в Україні Анна Іоаннівна доручила Правлінню гетьманського уряду — видозміненій Малоросійській колегії. Воно складалося з 6 осіб, половина з яких були українцями, половина — росіянами. Головував у Правлінні князь О. Шаховський.

Зміни в українській політиці відбулися з приходом до влади імператриці Єлизавети Петрівни. Її фаворитом, а згодом і чоловіком був Олексій Розумовський (Розум), виходець із України. Завдяки його впливові Єлизавета прийняла рішення про відновлення гетьманства.

Гетьманування Кирила Розумовського (1750-1764 рр.)

Молодший брат Олексія Розумовського був «обраний» старшиною за наказом Єлизавети в 1750 р.

Це цікаво! К. Розумовський народився в сім’ї козака Григорія Розума. Завдяки протекції брата здобув освіту в університетах Європи. У 18-річному віці призначений президентом Петербурзької Академії наук, а його дружиною стала троюрідна сестра імператриці Катерина Наришкіна. Своє життя він завершив у Глухові.

Діяльність К. Розумовського

1. Переніс резиденцію в Глухів, який розбудував за європейським взірцем.

2. Домігся прийняття царського указу, який забороняв закріпачення українців. Пізніше заборонив перехід селян у інше господарство без письмової згоди землевласника.

3. Справи, пов’язані з Україною, спрямовувалися не до Сенату, а до Колегії закордонних справ, що формально визнавало особливий статус Гетьманщини.

4. Підпорядкував своїй адміністрації Запорозьку Січ і Київ.

5. 3 України було виведено російські війська.

6. Домагався фінансової та дипломатичної автономії, щоправда, безрезультатно.

7. Здійснив військову реформу: уніфікував зброю та уніформу для козацького війська, вдосконалив артилерію.

8. Провів судову реформу: запровадив шляхетські суди; Гетьманщина була поділена на 20 повітів, у кожному з яких засновано суди: земський (для розгляду цивільних справ) і підкоморський (для розгляду земельних справ).

9. Запровадив обов’язкове навчання козацьких дітей, планував відкрити у Глухові університет.

10. Збирав старшинські з’їзди — Генеральні зібрання — як прототип шляхетського парламенту (за польським взірцем).

11. Виступив із проектом спадкового гетьманства з Україні.

Така активність гетьмана не сподобалася імператриці Катерині ІІ, яка захопила престол у 1762 р. Розумовський ледь не опинився у засланні, але врешті йому запропонували піти у відставку. Гетьман змушений був погодитися, за що й отримав чин генерал-фельдмаршала та маєтки.

10 листопада 1764 р. вийшов царський указ про ліквідацію гетьманської влади в Україні.

Історичне значення Гетьманщини

1. Проіснувала 115 років і відіграла важливу роль у формуванні української держави.

2. Захистила український народ від асиміляції, експлуатації та національно-релігійних утисків з боку польської влади.

3. Незважаючи на втручання російських чиновників, ключові посади в Гетьманщині обіймали саме українці.

4. Гетьманщина створила умови для остаточного становлення українського народу, розвитку його мови та культури.

5. Чимало нащадків козацької старшини стали видатними українським діячами, які продовжили боротьбу за відновлення української державності.

Культура України в другій половині XVII — першій половині XVIII ст.

Загальна характеристика:

1) була збережена культурна основа другої половини XVI — першої половини XVII ст.;

2) культура розвивалася в умовах існування української державності — Гетьманщини;

3) підтримка української культури з боку гетьманів;

4) тенденція культури до набуття світського характеру;

5) з початку XVIII ст. активізується наступ російського царизму на українську культуру;

6) відчутний вплив західноєвропейського бароко.

Основні галузі культури

1. Освіта.

— Початкову освіту здобували в початкових школах (Лівобережжя), братських школах (Правобережжя), єзуїтських школах для шляхти (Правобережжя). Вчителями виступали й так звані мандрівні дяки, які переходили з місця на місце.

— Закладами середньої освіти були Чернігівський, Харківський і Переяславський колегіуми (Лівобережжя), Львівський, Каменецький, Луцький тощо єзуїтські колегіуми (Правобережжя).

— Вищу освіту давали Львівський університет та Києво-Могилянський колегіум (з 1701 р. — академія). Колегіум був відкритий для всіх верств населення, але серед учнів переважали діти козацької старшини, багатих козаків, духовенства та міщан.

Це цікаво! Київський колегіум став взірцем для створення вищих навчальних закладів у Яссах (1640 р.) та Москві (1687 р.)

Проте у XVIII ст. в освітній сфері відбулися негативні зміни: після Полтавської битви скоротилася кількість студентів Києво-Могилянської академії; звільнили «неблагонадійних» викладачів; царський уряд заохочував переїзд до Росії талановитих учених, митців, церковних діячів.

2. Наука.

— Починає розвиватися філософія як самостійна наука.

— Відбувається формування історичної науки: «Синопсис, або Стислий опис від різних літописців про початок слов’яно-руського народу» (1647 р.) фактично став першим систематизованим підручником із вітчизняної історії.

— Учені Києво-Могилянської академії провели перші археологічні дослідження — розкопки Десятинної церкви в Києві; відбувалася реставрація храмів часів Київської Русі.

3. Книгодрукування.

Працювали Львівська братська, Почаївська, Уневська типографії; найбільшою була типографія Києво-Печерської Лаври. Також відкрито польські та єврейську типографії. Переважна більшість книг були церковно-релігійного умісту.

4. Усна народна творчість представлена передусім думами та історичними піснями, що змальовували Національно-визвольну війну та її героїв. Поширюються також чумацькі, рекрутські, козацькі пісні.

5. Література.

— Розквіт стилю бароко.

— Полемічна література (Л. Баранович «Нова міра старої віри»; І. Ґізель «Правдива віра» тощо).

— У першій половині XVIII ст. з’являються козацькі літописи («Літопис Самовидця», літописи Г. Граб’янки та С. Велична).

— Розвиток історичної та літописної літератури (Ф. Сафонович «Хроніка з літописів давніх»),

6. Театр.

— Поширення вертепу. Улюбленим героєм стає запорожець, який захищає простих людей. Із вертепами ходили студенти колегіумів та Києво-Могилянської академії.

— Розвиток шкільної драми. Основними темами були різдвяний цикл, мораліте (повчальні вистави алегоричного змісту), міраклі (релігійно-повчальні віршовані драми).

7. Музика.

— Поширення козацьких маршових пісень.

— Поширення серед міського населення кантів або псалмів — побутового багатоголосного пісенного жанру, що широко використовувався в шкільному театрі та вертепі.

— Триває розвиток партесних (багатоголосних) співів.

— Музику викладали в колегіумах, а в 1737 р. відкрито спеціалізоване музичне училище у Глухові.

— Видатними композиторами початку XVIII ст. були А. Ведель, Д. Бортнянський.

— Розвиток музичної теорії: український композитор Н. Дилецький створив «Музичну граматику».

— Виникнення цехів музикантів, що обслуговували урочисті церемонії, військові походи та розваги.

Дмитро Бортнянський народився у Глухові. Після навчання у школі півчих при дворі К. Розумовського у семирічному віці був відправлений до Петербургу, де продовжив освіту в складі придворного оркестру та придворної співацької капели.

З 1769 р. Бортнянський навчається композиції у Венеції. Його перші опери («Креонт», «Алкід») були поставлені на італійській сцені. Повернувшись до Росії, він обіймав посаду придворного композитора та диригента придворної капели при Павлі і. Він першим відійшов від італійської традиції у складанні хорових духовних творів і запровадив українські народні мотиви до церковних мелодій. На творах Бортнянського вчилися видатні українські композитори М. Лисенко, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький. Помер композитор у 1825 р. у Петербурзі.

8. Архітектура.

Розвиток стилю бароко, як. л в Україні отримав назву козацького через набуття національного колориту. Естетичними особливостями українського бароко є багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилена декоративність, динамізм, численна кількість усіляких вимислів і головне — небачена вигадливість форм. Розквіт бароко припав на добу І. Мазепи. Найвидатніші пам’ятки — Спаська церква Мгарського монастиря, церква Всіх Святих Києво-Печерської Лаври, Софійський і Золотоверхий собори в Києві. Видатні архітектори — С. Ковнір, І. Григорович-Барський.

9. Розвиток графіки пов’язаний із книгодрукуванням. О. Тарасевич, якому належать 40 гравюр «Києво-Печерського патерика», вважається засновником української школи граверів.

Це цікаво! О. Тарасевич створив чимало портретів королів та інших видатних осіб Європи.

10. Живопис.

— Основні живописні жанри — іконопис, фреска, портрет. Най- популярнішою стала живописна школа Києво-Печерської лаври, представники якої розписували храми в багатьох українських містах.

— Іконописні зображення відходять від канонів, стають більш земними; в портреті з’являються риси реалізму.

— Популярним стає так званий парсунний живопис (портрети гетьманів і старшини).

Набули поширення народні картини із зображенням козака Мамая.

— Збагачуються художні засоби: використовуються перспектива, світлові та колористичні ефекти,

Українська культура не замикалася в національних межах. Українські студенти навчалися в європейських університетах, випускники Києво-Могилянської академії працювали в наукових закладах Європи. Міжнародні зв’язки сприяли збагаченню духовного світу українців.