Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Практичний довідник

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПРОТИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ в середині XVII ст. ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Навесні 1648 р. в Україні почалося козацьке повстання під проводом Богдана Хмельницького, що переросло у національно-визвольну війну. Історична література для характеристики названої події вживає терміни повстання (козацьке, народне, селянське, українське), війна (козацька, селянська, громадянська, польсько-козацька, визвольна, національно-визвольна), революція (національна, національно-визвольна, українська).

Мета війни: звільнити Україну з-під влади Речі Посполитої, сформувати власну українську державу.

Причини війни склалися у 30-40-х рр. XVII ст.

Соціально-економічні причини:

1) посилення кріпосного гніту: 5-6 днів панщини на тиждень, зростання податків через товарне виробництво хліба у Польщі;

2) погіршення становища міщан через свавілля польської адміністрації; самі поляки визнавали: «В Україні править беззаконня»;

3) скорочення реєстрового козацтва до 6 тис. осіб відповідно до «Ординації війська Запорозького» (1638 р.); нереєстрові козаки перетворювалися на кріпаків, скасовано козацький суд, козакам заборонено обирати гетьмана, а територія їхнього проживання обмежена.

Політичні причини:

1) відсутність власної державності;

2) нерівність у правовому й політичному становищі української православної шляхти;

3) прагнення козацької верхівки здобути владу.

Національно-релігійні причини:

1) утиски православ’я, братств та братських шкіл, заборона православним обіймати адміністративні посади навіть у місцевих владних органах;

2) поширення унії;

3) політика спольщення населення.

Зовнішньополітичні причини:

1) сусіди Польщі — Московська держава, Швеція та Туреччина — були зацікавлені в послабленні Речі Посполитої. Так, Москва підтримувала всі антипольські козацькі повстання кінця XVI— початку XVII ст.;

2) сваволя шляхти підривала міцність держави, влада короля була ослаблена;

3) європейські країни, послаблені Тридцятирічною війною (1618-1648 рр.), були зайняті своїми проблемами і не втручалися в східноєвропейські процеси.

Характер війни: антифеодальний національно-визвольний під релігійними лозунгами.

Рушійні сили: козацтво, селянство, міщани, дрібна шляхта та православне духовенство. Керівна роль належала українській козацькій старшині.

Початок воєнних дій

У січні 1648 р. гетьманом Запорозького війська було обрано Б. Хмельницького. Він ужив таких заходів для підготовки повстання:

Богдан Хмельницький походив з українського шляхетського роду. Він народився близько 1595 р., здобув освіту в єзуїтській школі, а згодом разом із батьком служив у козачому війську. У битві під Цецорою 1620 р., коли турки завдали полякам страшної поразки, батько Хмельницького загинув, а сам Богдан потрапив у полон, звідки його викупили за два роки. Повернувшись додому, він перебуває на службі у польського короля і веде господарство на хуторі Суботів. Хмельницький не брав участі в козацьких повстаннях, і, користуючись доброю репутацією у королівської адміністрації, став писарем Запорозького війська. Але в 1646 р. сталася трагедія: за відсутності Хмельницького на хутір напав польський шляхтич Д. Чаплинський, розграбував маєток, забив до смерті десятирічного сина й забрав наречену Хмельницького. Домогтися правосуддя Хмельницькому не вдалося навіть у короля, тому він вирушає на Запоріжжя, де закликає козаків до помсти. Помер Б. Хмельницький 6 серпня 1657 р.

— розсилав універсали із закликом піднятися на боротьбу проти свавілля магнатів і Шляхти, тікати на Січ;

— установив контакти з повстанськими загонами в різних частинах України;

— агітував міське населення відчиняти міста перед козацькою армією;

— встановив дипломатичні відносини з Кримським ханством: в обмін на військову здобич та заручників татарська кіннота виступила на боці запорожців, припинялися татарські набіги на південь України.

Це цікаво! Заручниками кримського хана Іслам-Гірея стали представники знатних козацьких родів, у тому числі й син Богдана Хмельницького Тиміш.

Момент для початку війни було вибрано дуже вдало: протягом першої пол. XVII ст. Річ Посполита була виснажена війнами з Московією, Швецією, а також Тридцятирічною війною. Вже наприкінці січня 1648 р. в Україні починається антипольське повстання.

Поляки недооцінили небезпеку повстання. Вони не тільки відправили на його придушення лише 4-тисячний загін, а й включили до загону реєстрових козаків. Реєстровці незабаром обрали гетьманом Ф. Джалалія та перейшли на бік повсталих. .

Перші перемоги повстанців (1648 р.):

19 квітня — 6 травня 1648 р. — битва в урочищі біля річки Жовті Води, в якій загинув командувач польського загону Стефан Потоцький.

15-16 травня 1648 р. — битва під Корсунем; у полон потрапили польські командувачі М. Потоцький і М. Калиновський.

11-13 вересня 1648 р. — битва під Пилявцями; польські війська тікали разом із командувачами. Козакам дісталися 90 гармат, запаси пороху та зброї, коні та інше майно на суму близько 10 млн злотих. Після пилявецької втечі поляків іронічно називали «пилявчиками».

27 вересня — 16 жовтня 1648 р. — облога Львова, яка була знята тільки після сплати львів’янами викупу — понад 1 млн злотих.

28 жовтня — 14 листопада 1648 р. — облога Замостя, що закінчилася перемир’ям із Польщею.

Умови перемир’я 1648 р.:

— припинення воєнних дій;

— повернення козакам їхніх вольностей;

— учасники повстання амністовані.

23 грудня 1648 р. Хмельницький з тріумфом повернувся до Києва.

Напрямки діяльності Б. Хмельницького взимку 1648-1649 рр.:

— формує Київський полк;

— установлює дипломатичні відносини з Туреччиною, Угорщиною, Молдовою, Московським царством;

— веде переговори з польським урядом, вимагаючи ліквідувати в Україні уніатську церкву, повернути запорізькому війську всі привілеї та вольності, визнати гетьмана васалом польського короля;

— заявляє про намір «відірвати від ляхів усю Русь і Україну»;

— проводить мобілізацію до війська.

Формування Української козацької держави

Гетьманщина мала всі ознаки державності.

1. Політична влада (військова, політична, адміністративна) належала гетьману та козацькій старшині. Козацькі ради розв’язували найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, але їхнє значення неухильно знижувалося.

2. Територією Гетьманщини були завойовані українськими військами землі. Її кордони змінювали україно-польські договори, проте Київщина залишалася козацькою.

3. Політико-адміністративний устрій складався з полків, що ділилися на сотні. Кількість полків змінювалася; за Зборівським . договором, їх було 16. Полк міг охоплювати від 11 до 22 сотень. Великі міста зберігали магдебурзьке право, і влада в них належала магістратам. Рештою міст керували городові отамани, а селами — сільські отамани; посада отамана була виборною. Запорозька Січ була автономною й не входила до жодного полку. Всі органи влади підпорядковувалися гетьманському урядові. Найвищим органом влади була військова рада.

Це цікаво! Керівник англійської революції Олівер Кромвель називав Хмельницького «імператором запорізьких козаків».

4. Право та судочинство ґрунтувалися на нормах звичаєвого, козацького, магдебурзького права, Литовських статутах. Польське законодавство в Гетьманщині не діяло. Були встановлені покарання за зраду українському народові, відмову надати допомогу в битві.

5. Фінансова система та податки: введено посаду генерального підскарбія (1654 р.), який опікувався бюджетною сферою, податкову й митну системи; є згадки про карбування власної монети (втім, жодна монета не збереглася).

6. Соціальна структура населення включала п’ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство, селянство. До привілейованих верств населення належали українська шляхта, козацька старшина, вище православне духовенство та міська знать.

7. Наявність армії була доведена самою війною, коли українське військо налічувало до 300 тисяч осіб. За військовою організацією й тактикою українська армія була однією з найкращих у Європі XVII ст.

8. Зовнішня політика була складовою частиною діяльності гетьманського уряду. Україна підтримувала дипломатичні контакти з Росією, Кримським ханством, Туреччиною, Річчю Посполитою, Молдовським князівством, Трансільванією; Гетьманщину визнали Венеція, Волощина, Швеція тощо.

Історик Н. Яковенко порівнює принципи внутрішньої організації козацької держави з військовою диктатурою, «де гетьман здійснював владу від імені війська, ба навіть сама назва держави — „Військо Запорозьке” — з ним ототожнювалася».

Продовження воєнної кампанії

Воєнні дії 1649 р.

Улітку 1649р. Б. Хмельницький атакує Галичину і починає облогу Збаража, куди відступила польська армія. На допомогу оточеним просувалася 30-тисячне польське військо. Козацька армія вийшла назустріч польському підкріпленню. У серпні 1649 р. під Зборовом поляки опинилися в оточенні, а сам король ледь не потрапив у полон. Проте кримський хан змусив Хмельницького піти на поступки полякам і укласти мир.

Це цікаво! Героєм облоги Збаража став український полковник Станіслав Мрозовицький, що загинув в одному з боїв під час облоги і був оспіваний у козацькій думі «Ой Морозе-Морозенку...»

Зборівський договір (1649 р.):

1) влада гетьмана поширювалася на Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства;

2) реєстр становив 40 тис. козаків;

3) державні посади в Гетьманщині мали обіймати тільки українці;

4) повстанцям було гарантовано повну амністію;

5) питання про долю унії та церковне майно мало бути винесене на найближчий сейм:

6) євреї та єзуїти повинні були залишити Україну.

Наслідки договору:

— ані Україна, ані Річ Посполита не були задоволені договором: почалися антигетьманські виступи селян і міщан, що не потрапили до реєстру; польський сейм схилявся до силового розв’язання козацького питання і протягом 1650 р. готувався до війни з Гетьманщиною;.

— договір створив умови для формування української державності.

Воєнні дії 1651 р.

Узимку 1651 р, поляки відновлюють воєнні дії та захоплюють прикордонні козацькі міста Чернівці, Шаргород, Ямпіль, оточують Вінницю.

У червні-липні 1651 р. під Берестечком, на кордоні Галичини та Волині, відбулася одна з наймасштабніших битв Європи XVII ст. Хмельницький зазнав у ній поразки — знову через зраду кримського хана. Козацькі війська опинилися в оточенні, тільки завдяки рішучості наказного гетьмана І. Богуна частина війська змогла прорватися через болота і річку. 300 козаків прикривали відхід армії. На пропозицію дарувати їм життя, якщо складуть зброю, вони демонстративно повитрушували гроші з гаманців і продовжували оборону. Козаки втратили понад 30 тисяч воїнів.

Це цікаво! Татари несподівано для всіх утекли з поля бою, переслідувані польською кіннотою. Вони навіть не забрали тіла загиблих співвітчизників, чого раніше ніколи не бувало.

Пізніше татари пояснювали свою втечу тим, що начебто отримали напередодні листи, в яких повідомлялося, що у вирішальний момент битви козаки об’єднаються з польським військом і знищать татар. Наслідки для української армії були жахливими: татари лишили без захисту лівий фланг. Сам Хмельницький кинувся повернути татар, татари полонили його, і військо залишилося фактично без керівництва. Поляки захопили багаті трофеї: печатку Війська Запорозького, знамена, меч, подарований гетьману константинопольським патріархом, казну.

Н. Яковенко вважає, що до Берестецької битви повстання ще було громадянською війною всередині Речі Посполитої; після неї воно «остаточно переростає на українсько-польську війну».

Становище України було важким, але й польська армія потерпала від голоду, епідемій та партизанської війни, розгорнутої місцевим населенням. У таких умовах був підписаний тяжкий для України Білоцерківський договір.

Білоцерківський договір (1651 р.):

1) влада гетьмана поширюється тільки на Київщину;

2) козацький реєстр скорочується до 20 тис. осіб;

3) польська шляхта повертається до своїх маєтків, а селяни — до шляхти;

4) Б. Хмельницький розриває союз із Кримським ханством, позбавляється права дипломатичних відносин;

5) старшину і полковників затверджує король;

6) учасники повстання амністовані.

Наслідком цього договору була масова втеча селян із Правобережжя на землі Московської держави — Слобідську Україну.

Проте польський сейм договір не затвердив, і це розв’язало руки Б. Хмельницькому.

Воєнні дії 1652-1653 рр.

22-23 травня 1652 р. — битва під Батогом (Вінниччина): козаки розгромили польську армію;

11 жовтня — 5 грудня 1653 р. — облога Жванця (Поділля). Татари вимагають припинення війни і виконання Зборівського договору (за це вони отримали від поляків данину і право на ясир).

Молдавські походи — воєнні дії козацького війська проти Молдови, союзниці Речі Посполитої, з метою розірвати її зв’язки з Польщею.

I похід (серпень-вересень 1650 р.). Українська армія під командуванням Б. Хмельницького й загони кримських татар захопили столицю Молдови Ясси. Князь В. Лупул відмовився від союзу з Польщею, уклав союз із Б. Хмельницьким і зобов’язався видати свою дочку Розанду за Тимоша Хмельницького. Після битви під Берестечком (1651 р.) Лупул відмовився від своїх зобов’язань. Проте перемога під Батогом змінила відносини між державами.

II похід (липень-серпень 1652 р,). Україно-молдавський союз поновлено, відбулося весілля Розанди і Тимоша.

Це цікаво! «Донна Розан да» народила двох дітей-близнят, чия доля невідома. Після загибелі Тимоша вона вийшла заміж за француза Андре де Бюї, який приєднався до козаків під прізвищем Антоновського.

Проте у квітні 1653 р. Валахія і Трансільванія за підтримки Польщі здійснили в Молдові державний переворот і позбавили В. Лупула влади. Останній звернувся по допомогу до Б. Хмельницького.

III похід (квітень-травень 1653 р.). Козацьке військо під командуванням Т. Хмельницького повернуло владу В. Лупулові. Але козаки, бажаючи закріпити успіх, розгорнули наступ на Валахію, який завершився поразкою.

Валаський похід українського війська спричинив формування антиукраїнського союзу в складі Валахії, Трансільванії та Речі Посполитої. У липні 1653 р. В. Лупула знову позбавили влади.

IV похід (серпень-вересень 1653 р.). Останній похід Т. Хмельницького на Молдову. Під Сучавою козаки потрапили в оточення, Тиміш Хмельницький був смертельно поранений і помер за декілька днів. Козаки здалися на почесних умовах: вони залишали Сучаву та вивозили тіло Т. Хмельницького.

Таким чином, молдовський напрямок політики Б. Хмельницького не дав бажаних результатів.

Становище Гетьманщини наприкінці 1653 р.:

— Спустошено Правобережжя, де проходили воєнні дії.

— У 1650-1653 рр. по Україні прокотилися голод, епідемії холери і чуми.

— Масове переселення, особливо на Лівобережжя, Слобожанщину.

— Зменшення населення не менш як на 30%, що мало наслідком скорочення чисельності української армії.

— Війна спричинила занепад господарського життя: сільського господарства, ремесел, торгівлі.

— Втома від війни, розчарування в гетьманському правлінні, небажання воювати.

— Формування антиукраїнської коаліції в складі Речі Посполитої, Валахії, Трансільванії, Молдови внаслідок стратегічних прорахунків Б. Хмельницького.

— Б. Хмельницький розумів неможливість перемоги над Польщею без сильних союзників. Гетьман веде переговори з Туреччиною, Москвою, Волощиною, Семиграддям, Швецією. Особливу увагу він приділяє Москві як православній державі.

Україно-російські відносини

Від початку війни в 1648 р. гетьманський уряд вів активні переговори з Москвою про допомогу:

— Б. Хмельницькому не хотілося бачити Московію союзником Речі Посполитої;

— Московське царство неодноразово приймало на своїй території повстанські козацькі загони і навіть надавало їм допомогу;

— росіяни, як і українці, були православними.

Це цікаво! Щоб цар Олексій Михайлович погодився прийняти Гетьманщину під свій протекторат, Б. Хмельницький пригрозив йому, що в разі негативної відповіді Україна прийме протекторат Туреччини. Це прискорило прийняття рішення московським урядом.

Москва відмовилася від походу на Україну, але військову допомогу надавати гетьману не поспішала, була пов’язана договором із Польщею. Московський уряд погодився взяти Україну «під свою руку» тільки тоді, коли вона сама звільниться від польського панування.

Лише в жовтні 1653 р. Московський Земський Собор дав згоду на укладення російсько-українського союзу і відправив в Україну посольство, очолюване боярином В. Бутурліним.

Москва погодилася на підписання договору з Хмельницьким і на війну з Польщею через бажання розширити свої території й залучити козаків до охорони держави. Зі свого боку, Хмельницький сподівався на військову підтримку Москви, щоб утворити власну державу. Цілі сторін не збігалися в перспективі.

Переяславська рада. 8 січня 1654 р. на козацькій раді в м. Переяславі розглядалося питання про прийняття Гетьманщиною московського протекторату. Рішення не було одностайним, частина козаків були противниками такого союзу і схилялися до заступництва Туреччини. Утім, Хмельницькому вдалося переконати старшину виступити на підтримку московського союзу, обіцяючи збереження їхніх прав та привілеїв.

Проте договір ледь не зірвався з іншої причини: московські посли відмовилися присягати на вірність від імені царя Олексія Михайловича, мотивуючи це тим, що цар є самодержцем і слова свого не змінює.

Це цікаво! Під час Переяславської ради не було укладено жодного офіційного правового акту, відбулася лише одностороння присяга гетьмана та козацької старшини.

Козацькі ради проходили й в інших містах Гетьманщини. У січні—лютому І654р. до присяги було приведено близько 200 міст і містечок. Але союз із Москвою був неоднозначно сприйнятий в Україні. Відмовилися присягати Уманський і Брацлавський полковники І. Богун та І. Сірко, керівництво української церкви на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим; збройні виступи відбулися у Полтавському та Кропив’янському полках. Невідомо, чи складала присягу Запорозька Січ.

Українська сторона виробила письмовий проект договору між Гетьманщиною і Москвою під назвою «Просительні статті». Але в процесі переговорів у березні 1654 р. в Москві документ був зменшений і значно змінений.

21 березня 1654 р. були затверджені «Статті Богдана Хмельницького», або «Березневі статті».

— Визнавалося верховенство московського царя над Україною.

— Козаки зберігали всі права та вольності, реєстр складав 60 тис. осіб.

— Генеральна і полкова старшина отримували платню.

— Гетьмана мало обирати козацьке військо і сповіщати про це царя.

— Україна мала право на зовнішні відносини, окрім як з Польщею та Туреччиною.

— Податки мали збирати українські чиновники.

— У містах зберігалося самоуправління.

— Підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства на їхні маєтності.

— У Києві та на кордонах України з Річчю Посполитою мали розташовуватись російські військові залоги.

— Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 р.

— У разі татарських нападів на Україну передбачалися спільні московсько-українські походи проти Кримського ханства. «Березневі статті» змінили політичну ситуацію в Східній Європі.

Україна сприймала їх як тимчасове явище, а Москва — як перший крок до цілковитого об’єднання.

Як зазначають дослідники, у правовому відношенні україно-московський договір був не зовсім ясно сформульований, тому історики по-різному оцінюють його:

— як персональну унію, за якою дві країни, маючи одного монарха, зберігають самоврядування;

— як протекторат Москви над Україною; Україна — васальна, залежна територія;

— як входження українських земель до складу Московської держави;

— як військово-політичний союз Москви та України;

— як конфедерацію Московського царства та Гетьманщини;

— як возз’єднання України з історичними землями Росії.

Значення московсько-українського договору 1654 р.

Для України

Для Росії

— Дозволив Україні зберегти державність, судовий, військовий, адміністративний устрій;

— забезпечив Україні союзника для протистояння Речі Посполитій та Туреччині;

— звільнив від релігійних утисків православну церкву

— Збільшилася боєздатність армії за рахунок підконтрольного козацького війська;

— держава отримала нові родючі землі й сировинні родовища;

— козацькі війська захищали Росію від турецько-татарських нападів;

— казна поповнювалася за рахунок українських податків

Завершення війни

Польща не визнала Переяславський договір. Вона розірвала дипломатичні відносини з Москвою і розпочала з Росією війну.

Березень 1654 р. — воєнні дії на території Брацлавщини, Волині, Поділля; безуспішна облога Умані польськими військами.

Червень-вересень 1654 р. — українська армія під командуванням І. Золотаренка звільняє від польсько-литовського панування Білорусь. Водночас Кримське ханство укладає союз із Річчю Посполитою проти Московії та України.

Листопад-грудень 1654 р. — захоплення польською армією Брадлава.

Січень 1655 р. — битва під Охматовом; незважаючи на великі втрати, не надала переваги жодній стороні. Козацька традиція назвала місце битви Дрижиполем через морози.

Липень 1655 р. — початок шведської інтервенції до Польщі з метою здобуття балтійського узбережжя.

Вересень-листопад 1655 р. — облога Львова козацькими військами; знята після сплати викупу львів’янами. Становище козацького війська ускладнилося через вторгнення татарської армії на Поділля.

Листопад 1655 р. — під Озерною українсько-російська армія завдала поразки татарам; Кримське ханство знову стало союзником Б. Хмельницького.

У липні 1655 р. війну проти Польщі розпочала Швеція. За таких умов король Речі Посполитої запропонував мир Б. Хмельницькому, але отримав відмову. Натомість царський уряд згодився на пропозицію польських дипломатів. У вересні 1656 р. Польща і Росія, без участі української сторони, представників якої навіть не пустили на переговори, підписали Віленське перемир’я. Його умови були такими:

— припинялися воєнні дії між Московською державою і Річчю Посполитою;

— Москва і Польща мали вести спільні воєнні дії проти Швеції, яка в цей час напала на Польщу;

— московський цар Олексій Михайлович отримав можливість бути обраним польським королем після смерті Яна Казимира.

Таким чином, антипольський союз України і Москви фактично втратив силу. Б. Хмельницький починає новий тур переговорів про укладення коаліції проти Речі Посполитої, маючи намір розірвати відносини з Московською державою. Але 6 серпня 1657 р. Б. Хмельницький помер, залишивши Україну в оточенні ворогів її незалежності та без гідного наступника.

Оцінки діяльності Б. Хмельницького:

Постать Б. Хмельницького неоднозначно оцінюється істориками.

М. С. Грушевський: «В нім занадто багато від Азії, від великих азійських завойовників-кочовиків, фундаторів держав Орд. З тою поважною відміною, що для нього матеріалом, гарматним м’ясом служили не чужі, підбиті племена, а свій власний народ; Він збудував

свою владу, владу пануючої старшинської верстви, ціною страшних жертв мас. Він зробив пусткою половину України, щоб укріпити панування своє і своєї династії, чи своєї компанії у другій половині, але й звідти розігнав половину людей, примусив тікати за кордон України, поза межі досягнення його влади... В нім цілком не видно елементарної державної економіки, руки „державного хазяїна Української землі”, як колись говорили».

О. Оглоблін: «Найбільше місце Богдана Хмельницького в історії України — не як полководця, хоча би й великого, не як дипломата, хоч би й блискучого, а як державного діяча, фундатора й будівничого Української Козацької держави. Яку б ділянку громадсько-державного життя не взяти — Богдан Хмельницький скрізь виступає як державний діяч великого формату».

Н. Яковенко: «...хитроумний гетьман, плетучи мереживо союзницьких комбінацій, мимоволі сам закладав основи для неї (незгоди), бо кожний з його дипломатичних ходів зрештою переріс у братовбивчу війну між прихильниками полярних зовнішньополітичних орієнтацій».

Безперечно, Хмельницький був видатним політичним діячем, який об’єднав у єдиному визвольному русі різні суспільні сили. Він ніколи не відмовлявся від своєї мети — звільнення України від іноземного гноблення. Тому головним здобутком Б. Хмельницького була Українська держава.