Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Практичний довідник

НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ РУХ В УКРАЇНІ другої половини XVI — першої половини XVII ст.

Загальна характеристика становища православної церкви

— Формально церква визнавалася рівноправною, мала урядові «вольності та привілеї».

— Вищих церковних посадовців призначав король за гроші, заслуги перед державою чи борги держави перед особою. У другій половині XVI ст. жоден митрополит не був обраний церковним собором.

— Державні та світські особи постійно втручалися в церковні справи: судили священиків, не призначали настоятелів, щоб самими отримувати доходи з церковних маєтків, обкладали церкву високими податками тощо.

Реформаційний і контрреформаційний рухи в Україні в XVI — першій половині XVII ст.

У XVI ст. країни Європи були охоплені Реформацією. Її учасники виступали:

— проти надмірного втручання церкви в усі сфери життя;

— за зменшення впливу церкви і духовенства;

— за здешевлення церкви і спрощення церковних служб. Унаслідок Реформації виник протестантизм — третій напрямок у християнській релігії (після католицизму і православ’я).

Із 30-40-х рр. XVI ст. реформаційні ідеї проникають в Україну. Вони поширюються передусім серед шляхти й міщан Волині, Поділля, Галичини, а згодом і в Києві.

Словник

Реформація — антикатолицький рух за переоблаштування церкви.

В Україні найбільше поширюються такі протестантські напрямки:

Кальвінізм, що його засновником був Жан Кальвін, не набув прихильників у народі, проте було створено близько 100 протестантських общин. До них входили передусім представники шляхти, в тому числі таких родин як Потоцькі, Радзивілли, Вишневецькі.

— Соціанство, теоретиком якого був Фавст Соціан. Він сповідував ідеї про свободу й духовну чистоту людини, людську природу Ісуса Христа, неприйняття ікон у богослужінні, необхідність ліквідувати смертну кару. Соціани відкривали школи, типографії, поширювали літературу; їхніми покровителями виступали князі, посадовці. Реформація знайшла відгук у діяльності братств, що були засновані у Львові (1586 р.), Рогатині, Галичі, Вінниці, Лубнах, Києві (1615 р.), Луцьку та в інших містах.

Словник

Братства — громадські релігійні об’єднання православних українців (міщан, духовенства, козаків, шляхти).

Мета діяльності братств: захист національно-релігійних прав українців, протистояння окатоличенню та спольщенню українського народу.

Заходи братств:

— виступали за право міських общин брати участь в управлінні церковними справами, контролювати діяльність вищого духовенства;

— захищали інтереси православних ремісників при вступі до цеху;

— займалися просвітницькою діяльністю: створенням шкіл і типографій.

Кожне братство мало свій статут, який виводив організацію з-під влади єпископів.

Засади Реформації вплинули на опір наступу католицизму та розвиток власне української православної церкви. Ідея перекладу Біблії на народну мову реалізована в україномовному Пересопницькому Євангелії (1556-1561 рр.), створеному на Волині: як відомо, однією з ідей Реформації є переклад святого письма рідною мовою.

Але вже наприкінці XVI ст. у Польщі починається наступ католицької церкви на своїх противників — Контрреформація.

Напрямки контр реформаційної діяльності:

— у 1569 р. на українських і білоруських землях починає діяти єзуїтський орден, представники якого схиляють на свій бік різні верстви населення, навіть тих, хто вже стали протестантами;

Національно-культурний рух в Україні

— із 1570-х рр. починає формуватися мережа єзуїтських колегій — навчальних закладів на основі католицького віровчення. Вони давали високий рівень освіти й успішно конкурували з протестантськими школами;

— поширюються ідеї об’єднання (унії) православної й католицької церков, які підтримують як представники католицького, так і православного духовенства.

Берестейський собор 1596 р.

Ініціаторами укладення унії з українського боку стали православні єпископи Гедеон Балабан та Іпатій Потій, а також впливові українські магнати.

У жовтні 1596 р. в Бересті було проведено церковний собор для обговорення питання унії, й на цьому соборі відбувся розкол православної церкви. Г. Балабан відмовився від ідеї унії й підтримав князя К. Острозького в його виступах проти створення об’єднаної церкви. Проте перешкодити оформленню унії вони не змогли.

Причини укладення унії:

— прагнення католицької церкви розширити свій вплив і підпорядкувати православних папі римському;

— Річ Посполита вважала єдину віру чинником, що укріплює державу, і розцінювала унію як перехідний етап до чистого католицизму;

— православні духовенство і знать намагалися позбавитися нерівноправності з католиками, посилити свої позиції, досягти зближення із західноєвропейською культурою.

Зміст Берестейської унії (1596 р.):

1) православна і католицька церкви об’єдналися в греко-католицьку (уніатську);

2) уніатська церква зберігала православні обряди, церковнослов'янську мову, право на митрополичу та єпископські кафедри, право на одруження нижчого духовенства;

3) уніатська церква визнавала зверхність папи римського, учення католицької церкви;

4) уніатське духовенство зрівнювалося в правах із католицьким, звільнене від уплати податків;

5) шляхта та міщани, які прийняли унію, також зрівнялися в правах із католиками, набули права обіймати посади в державних і міських урядах.

Унію прийняли шість із восьми єпархій Київської митрополії, ще дві — Перемишльська та Львівська — сто років потому. Першим греко-католицьким митрополитом став Михайло Рогоза, а по його смерті — Іпатій Потій.

Наслідки укладення Берестейської унії:

— утворилася Українська греко-католицька церква, яка обстоювала національну ідентичність українців і чинила спротив окатоличенню;

— почалася боротьба православних із греко-католиками, в українському суспільстві загострилися релігійні суперечності;

— не відбулося обіцяне зрівняння в правах уніатів із католиками.

Православна церква в першій половині XVII ст.

Із підписанням Берестейської унії в 1596 р. становище Української православної церкви (далі УПЦ) погіршилося.

1) Відбувся розкол церкви на уніатську, визнану польським урядом, і напівлегальну православну.

2) Відповідно до універсалу короля Сигізмунда III, православне духовенство, яке не приєдналося до унії, було фактично поставлене поза законом.

3) Частина православних церков та монастирів передавалася новоствореній греко-католицькій церкві.

4) Зачинялися приходські школи.

5) Православна шляхта обмежувалася в правах, православні міщани не допускалися до роботи магістратів.

За таких умов у Львові сформувалася група священиків, очолювана Іовом Борецьким, яка обстоювала право законного існування УПЦ. їх підтримали Запорозька Січ із гетьманом П. Сагайдачним і князь Костянтин Острозький.

Костянтин-Василь ОстрозькийВасиль Острозький був другим сином Костянтина Острозького та онуком останнього київського князя Семена Олельковича. Після смерті старшого брата взяв родове ім'я Костянтин і став іменуватися Костянтином-Василем. Був одружений із дочкою коронного гетьмана Польщі Софією Тарназською.

У 1559 р. став київським воєводою — оборонцем українських земель від татарських нападів, як і його батько. Завдяки чималим земельним володінням (а Костянтин-Василь був заможнішим навіть за польського короля) його називали «некоронованим королем Русі». Сума готівки, описана в 1602 р., становила два бюджети Речі Посполитої у мирний час.

Він був великим шанувальником і покровителем освіти, науки й мистецтва в Україні. Своїм коштом відкрив близько 30 шкіл, заснував Острозьку академію (1578 р.) — прототип вищої школи в Україні. При академії була влаштована друкарня, в якій Іван Федоров випустив «Буквар» (1578 р.) та «Острозьку Біблію» (1581 р.), а також значну кількість антиуніатської літератури. Саме Острозька академія стала підґрунтям широкого оновлення національної освіти в Україні кінця XV! — початку XVII ст.

Помер князь у 1608 р. і був похований у Богоявленському замковому храмі Острога.

Основні етапи боротьби за визнання православної церкви після підписання Берестейської унії

1) Православні братства вели судові процеси за право володіння церковним майном, опротестовували протиправну діяльність уніатів на сеймах Речі Посполитої.

2) За ініціативою Віленського братства православна і протестантська шляхта уклали договір про тимчасове об’єднання та спільні дії в питаннях захисту своїх прав на богослужіння, недоторканності церков та їхнього майна (1599 р.).

3) Переїзд І. Борецького до Києва сприяв утворенню Київського братства, до якого вступили запорозькі козаки на чолі з П. Сагайдачним. Таким чином козацтво продемонструвало свою позицію захисників православ’я в Україні.

4) Спільна з протестантами боротьба на засіданнях сеймів призвела до формального визнання православної церкви та православного духовенства у Речі Посполитій, свободи сповідання православ’я, повернення братствам прав і привілеїв.

5) У 1620 р. під час перебування в Києві єрусалимського патріарха Феофана І. Борецький був висвячений на Київського митрополита. Новий митрополит відновив діяльність православних єпископств. Хоча польський уряд оцінив цей крок як протизаконний, в умовах загострення польсько-турецьких відносин не став розправлятися з новоявленою православною верхівкою.

6) Велася боротьба козацтва за легалізацію православної ієрархії. Польський уряд був змушений погодитися на ці вимоги (1622- 1632 рр.).

7) У 1633 р. польський уряд видав «Статті для заспокоєння руського народу», які офіційно визнавали існування УПЦ і надавали широкі права православним, у тому числі право обіймати державні посади в Речі Посполитій.

Петро Могила

П. Могила (1596-1647 рр.) походив з молдавського князівського роду. Освіту здобув у Львівській братській школі та в західно-європейських університетах. Брав участь у битві під Цецорою та Хотинській війні, проте відмовився від військової кар’єри і подався у православне духовенство. Своє життя він присвятив укріпленню і захисту православної церкви.

Це цікаво! Могили вели свій родовід від Муція Сцеволи, нащадки якого начебто перейшли з Риму до Греції, а звідти у молдавські землі.

Основні етапи діяльності П. Могили:

1. У віці 31 року став архімандритом Києво-Печерського монастиря. Перебуваючи на цій посаді, він навів лад у володіннях, оновив церкви та печери, повелів навчати неписьменних священиків, власним коштом утримував богодільню для жебраків.

2. У 1631 р., по смерті І. Борецького, стає опікуном Київського братства і відкриває Лаврську школу за типом польських колегій. Викладання відбувалося латинською та польською мовами; всього в школі навчалося понад 100 студентів. У 1632 р. Київська братська і Лаврська школи об’єдналися в Києво-Печерську колегію під патронатом П. Могили. З часом колегія дістане назву Києво-Могилянської, а згодом стане академією.

3. За сприяння П. Могили відкрито колегії у Вінниці та Кременці, а також у Молдавії.

4. Розширив діяльність типографії Києво-Печерського монастиря, де видавалися україномовні церковні полемічні твори.

5. У 1632 р. П. Могила став київським митрополитом. Надавав важливого значення моральним якостям духовенства, контролював дотримання церковних канонів під час богослужіння (навіть запровадив екзамени для священиків на знання їхніх обов’язків), боровся з порушеннями при призначенні на церковні посади.

6. Щорічно збирав церковні собори для вирішення нагальних церковних проблем; на собори запрошувалися і представники світських кіл.

7. Відібрав в уніатської церкви та реставрував Софійський собор, розкопав Десятинну церкву, зруйновану монголо-татарами в 1240 р.

8. Під керівництвом П. Могили складено православний катехізис.

Словник

Катехізис — релігійна книга, що містить стислий виклад догматів християнської віри в запитаннях і відповідях.

9. За його сприяння в 1633 р. польський уряд видав «Статті для заспокоєння руського народу».

Діяльність П. Могили сприяла зміцненню позицій православної церкви в суспільстві як об’єднавчого центру інтересів українців.

Греко-католицька церква в першій половині XVII ст.

Становлення уніатської церкви відбувалося за підтримки уряду Речі Посполитої та Папи Римського, а методи набуття церковного майна і поширення впливу відверто порушували права православних. Проте обіцяної рівноправності греко-католики так і не отримали, представники уніатського духовенства до Сенату не ввійшли.

Фактично греко-католицька церква в першій половині XVII ст. виявилася слабшою за православну. За висловом Н. Полонської-Василенко, «за нею не стояв ніхто, і польське громадянство не рахувалося з нею».

Унаслідок цього постало питання про примирення греко-католицької церкви з православною.

Реалізацією цієї мети займалися греко-католицькі митрополити Іпатій Потій та, після його смерті, Йосип Рутський.

Діяльність Іпатія Потія:

1) схилив на бік уніатства значну частину волинської шляхти;

2) заснував перші уніатські братства, школи, типографії;

3) у своїх полемічних творах доводив переваги греко-католицької церкви в умовах наступу католицизму, оскільки вона зберігала православний обряд та захищала віруючих від свавілля польської шляхти. Діяльність Йосипа Рутського:

1) прагнув об’єднати в одну церкву православних Закарпаття, Балкан і Росії;

2) реформував уніатське чернецтво, поєднавши традиції православних монастирів із активною діяльністю чернечих орденів католицької церкви;

3) розширив мережу уніатських шкіл, відкритих для учнів будь-якого віросповідання;

4) отримав дозвіл на навчання греко-католиків у католицьких семінаріях Західної Європи;

5) створив навчальні заклади для нижчого уніатського духовенства;

6) виступив ініціатором відновлення єдності української церкви шляхом утворення Київського патріархату під верховенством Папи Римського. Цю ідею підтримала православна церковна верхівка в особі І. Борецького та М. Смотрицького, проте вона не була реалізована. Здійснити церковне примирення уніатської та православної церков у першій половині XVII ст. не вдалося з низки причин:

— обидві сторони неохоче йшли на компроміси;

— спротив православного духовенства та козацтва, які побоювалися окатоличення;

— відсутність послідовної урядової позиції Речі Посполитої;

— тривала нерівноправність православних і католиків, православних та уніатів, уніатів і католиків ставила під сумнів виконання обіцянок із боку уряду.

Культура України в XVI — першій половині XVII ст.

Загальна характеристика

— Розвивалася в умовах постійного національного та релігійного утиску з боку речі Посполитої, Угорщини, Туреччини.

— Відсутність єдиного політичного і духовного центру гальмувала культурний розвиток українських земель.

— Значний вплив героїчних козацьких походів.

— Взаємодія із західноєвропейською культурою, вплив ідей Відродження, Реформації та Гуманізму.

— Можливість одержання вищої освіти в європейських університетах.

Словник

Відродження — мистецтво, засноване на гуманізмі, поверненні до ідеалів античності.

Гуманізм — напрямок суспільної думки, який спрямовано на захист гідності і свободи людини.

Основні здобутки

1. Поширення книгодрукування. Першими друкарями в Україні стали Швайпольт Фіоль (Октоїх і Часослов, 1491 р.), білорус Франциск Скорина (Псалтир і Біблія руська, 1517 р.), Іван Федоров (Євангеліє, 1569 р.). До середини XVII ст. в Україні діяло 25 типографій.

Це цікаво! Чимало дослідників вважають, що у Львові друкарня існувала з 1460 р., а її засновником був Степан Дропан. Щоправда, його книжки не збереглися.

2. Наприкінці XVI ст. в містах України виникають братства — національно-релігійні об’єднання міщан.

3. Розвиток освіти:

— початкові школи при церквах і монастирях;

— слов’яно-греко-латинські школи, де викладалися грецька, церковнослов’янська, латинська мови, а також «сім вільних мистецтв» - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика;

— у містах відкривалися братські школи; найкращими вважалися Львівська, Київська і Луцька братські школи. їхня програма була близька до слов’яно-греко-латинських шкіл. Незаможні діти й сироти навчалися безкоштовно.

Це цікаво! Київська братська школа була відкрита в маєтку, подарованому братству Гальшкою Гулевичівною.

— діяли протестантські, греко-католицькі, єзуїтські школи;

— відкрито перші вищі навчальні заклади: у 1576-1580рр. в Острозі заснована Острозька колегія (згодом академія) — перший вищий навчальний заклад України; її першим ректором був Герасим Смотрицький. При Острозькій колегії створено видавничий гурток, на базі якого першодрукар Іван Федоров здійснив видавництво «Букваря» та Острозької Біблії;

— у 1632 р. внаслідок злиття Київської братської та Лаврської шкіл почала працювати Києво-Могилянська колегія (за іменем першого ректора — Петра Могили). У вищій школі до «семи вільних мистецтв» додавалися філософія та богослов’я, тобто програма була близькою до західноєвропейських університетів. У 1658 р. колегіум набув статусу академії;

— розвиток книгодрукування сприяв поширенню шкільних підручників. У 1574 р. видано «Буквар» Івана Федорова, у 1596 р. — в типографії Віденського братства вийшли «Граматика словенська», «Буквар» і «Лексис» Лаврентія Зизанія; у 1619 р. була «Граматика словенська» Мелетія Смотрицького.

4. Офіційна руська мова вбирає українські народні розмовні елементи, з’являються твори, написані українською книжною мовою. Пам’яткою того часу є Пересопницьке Євангеліє — рукописний переклад Євангелія з церковнослов’янської на українську мову (1556-1561 рр.), на якому в наш час українські президенти складають присягу.

5. Усна народна творчість у значній своїй частині була присвячена козацьким походам, національно-визвольній боротьбі: пісні й думи — «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка», «Пісня про Байду» тощо. Як правило, пісні супроводжувалися грою на бандурі, кобзі, лірі та інших музичних інструментах.

6. Література мала різноманітні жанри:

— полемічна література, що відображала полеміку між католиками, уніатами й православними (І. Вишенський «Послання до єпископів»; М. Смотрицький, «Тренос» («Плач»); І. Борецький "Протестація"); була спрямована проти спольщення та окатоличування українського народу;

— історичні мемуари (Б. Баліка «Про Москву і про Дніпро, царька московського неправдивого»);

— політична публіцистика (С. Оріховський-Роксолан, якого називали «українським Демосфеном»);

— латиномовна поезія;

— перекладна література: лицарські романи, перекази, драматичні твори.

7. Продовжується літописання: Густинський літопис (до 1597 р., автор невідомий), Львівський літопис (1498-1649 рр.), Острозький літописець (1500-1636 рр.).

8. Театр і драматургія:

— зі шкільним театром були пов’язані драматичні твори — як релігійного, так і побутово-комедійного змісту;

— у першій половині XVII ст. з’являється вертеп — мандрівний ляльковий театр.

Це цікаво! Вертепні вистави відбувалися в двоярусній дерев’яній скриньці, що мала вигляд двоповерхового будиночка або церкви. У верхньому ярусі відбувалися «небесні» події, в нижньому — «земні». Починалася вистава релігійною частиною (народження Христа, винищення немовлят Іродом, Іродова смерть), а закінчувалась на нижньому ярусі, де розігрувалися сцени з народного життя.

9. Музичні напрямки:

— церковна музика: поява багатоголосних (партесних) співів (замість восьмиголосних), нотного письма; музиці навчали в Київському колегіумі;

— світська музика: з’явилися пісні для хору або триголосного ансамблю — канти жартівливої, повчальної, величальної та іншої тематики;

— інструментальна музика поширена у козаків, у містах існують музичні цехи. Поширені такі інструменти, як цимбали, кобзи, ліри, сопілки, скрипки.

10. Архітектура:

— будівництво оборонних споруд, міст-фортець (Станіслав, Тернопіль, Броди), культових споруд, міського житла;

— архітектурні стилі: готичний та ренесанс — переважно в Північно-Західній Україні, бароко — по всій Україні. Найвидатніші пам’ятки — ансамблі Печерської лаври, Кирилівського монастиря, Софійського собору в Києві, церкви Чернігова та Переяслава.

Словник

Бароко — стиль мистецтва к. XVI — сер. XVIII ст., барокова культура заснована на відчутті трагічної суперечності людини і світу, в якому людина розчинена й підпорядкована середовищу, суспільству, державі. В українському бароковому мистецтві співіснують прагнення неможливого і песимізм, пафос боротьби й перемоги та примирення з думкою, що зло сильніше за добро, а смерть сильніша від життя; звеличування слави і сум, образа на людей, охоплених марнославством.

Готика — архітектурний стиль XIІ-ХVI ст., для якого характерні легкість, використання арок, галерей, численних вікон з вітражами.

11. Образотворче мистецтво:

— художники об’єднуються в цехи; видатні представники тогочасного живопису — Ф. Сенькович, М. Муха, А. Попович;

— розвивається скульптура: надгробні пам’ятники (пам’ятник К. Острозькому в Києво-Печерській лаврі), прикраси для архітектурних споруд;

— церковний живопис традиційно представлений фресками та іконописом, що зазнали впливу ідей Відродження і Гуманізму;

— поширюється світський живопис: портрети Р. Сангушка, К. Осторзького, Р. Вишневецької; батальні та історичні картини;

— книгодрукування сприяє розвитку гравюри, книжкової мініатюри.

Словник

Гравюра — вид графіки, у якому зображення є друкованим відтиском малюнка, нанесеного на дошку з дерева, камню, метала.

Отже, незважаючи на тяжкі умови життя і феодальний гніт, український народ продовжував збагачувати свою культуру.