Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Первісна історія України

Розділ 3. Доба північного оленя

Потепління та зволоження клімату, зумовлені деградацією льодовника наприкінці льодовикової доби, призвели до розмерзання морів, зволоження атмосфери, збільшення потужності снігового покриву. Заметілі й ожеледиці взимку спричинили періодичну нестачу кормів і масове вимирання травоїдних. Густий вовняний покрив мамонтів, вівцебиків, бізонів, розрахований на холодний, але сухий клімат, намокав під час відлиг. Наступні заморозки призводили до змерзання мокрої вовни й загибелі тварин від переохолодження [29, с. 179].

У цей час розпочалася перебудова режиму циркуляції повітряних мас над прильодовиковою Європою. Сухі та холодні вітри з льодовика змінилися вологими західними вітрами з Атлантики. Прильодовикові тундростепи заросли березово-сосновими лісами. Усе це спричинило вимирання мамонтів, шерстистих носорогів, вівцебиків та інших представників мамонтового фауністичного комплексу. Сталося це близько 14—13 тис. років тому. Мамонта в прильодовиковій Європі змінив північний олень, краще пристосований до умов заболочених тундр. Через це фінальний палеоліт дістав назву "доба північного оленя" [128, с. 136; 70; 71, с. 4—13].

Льодовик, відступаючи на північ, звільнив від криги Південну та Східну Прибалтику. В цей час у холодних прильодовикових степах від Балтики до Чорного моря поширилася рослина Drias octopetula. Тому фінал пізньопалеолітичної епохи (14—10 000 р. тому) умовно називається дріасовим.

Гігантський льодовий язик відгородив Балтику в районі Данії та Південної Швеції від Світового океану крижаною греблею. Біля південного краю Скандинавського льодовика утворилося величезне прісноводне озеро, заповнене холодними водами з льодовика. Північний берег водойми утворювала суцільна крижана стіна. Від неї відколювалися айсберги, що плавали по Балтійському льодовиковому озеру, рівень якого був на 30 м. вищий від рівня Світового океану [52]. Балтійське озеро стікало у Біле море.

Величезний холодний басейн зумовив сухий і дуже холодний клімат у північній смузі Європи. Безкраї низини від Англії до Верхньої Волги займали сухі трав'янисті степи з холодним, різкоконтинентальним кліматом. Невеликі гаї стійких до холоду берез та сосен ховалися від холодних північних вітрів по долинах річок, балках, у передгір'ях.

Панівне становище у тваринному світі дріасового періоду посідав північний олень. Він був головною мисливською здобиччю. Його кістки переважають серед решток тварин на стоянках первісних мисливців у басейнах Дністра, Дніпра, Десни, Дону. Така картина простежується й на палеолітичних стоянках Франції, Центральної Європи.

Коротко зупинимося на новій методиці реконструкції первісних суспільств, яка дає змогу залучати дані не тільки археології, а й етнографії. Первісні мисливці на північного оленя донедавна проживали в тундрах Євразії та Північної Америки, тобто крім археологічних даних маємо величезний етнографічний матеріал, який дає можливість уявити собі, як жили мисливці на оленя наприкінці льодовикової епохи 1120; 168; 70; 222].

Археологічні матеріали через свою фрагментарність не дають можливості реконструювати складні аспекти функціонування суспільства при льодовикових мисливців. Великі можливості для такої реконструкції надає етнографія народів Півночі.

Усі сфери життя первісних мисливців були зумовлені поведінкою об'єкта полювання. Як єдине джерело їжі та інших засобів існування у тундровій зоні північний олень диктував спосіб життя як при льодовикових мисливців, так і тундрових мисливців недавнього минулого. Оскільки поведінка північного оленя як біологічного виду за останні тисячоліття не могла суттєво змінитися, то за умови однакового розвитку засобів полювання тип господарства та спосіб життя первісних мисливців тундри недавнього минулого повинні багато в чому нагадувати спосіб життя при льодовикових мисливців.

Етнографи прослідкували єдиний спосіб життя, зумовлений єдиним типом мисливського господарства у різних відсталих народів лісотундрової зони. . Європи, Азії та Північної Америки. Ще на початку XX ст. він добре простежувався у лопарів Скандинавії [108], нганасан Таймиру [ 140; 141; 168], тундрових юкагирів Чукотки (Юкагири, 1975), ескімосів-карібу канадської тундри [ 120), ескімосів внутрішніх районів Аляски [222] та інших мисливців на тундрового оленя Півночі. Стадіально й екологічно близький до господарства мисливців на північного оленя при льодовикової Європи, цей тип первісної економіки правомірно проекціювати з певними поправками у доісторичне минуле.