Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Первісна історія України

Розділ 2. Мисливці прильодової Європи

Мисливці на мамонтів

Суспільство мисливців на мамонтів належить до найбільш загадкових, оскільки важко піддається реконструкції. Однак більш як сторічні розкопки стоянок з кістками мамонтів у Східній та Центральній Європі, а також зусилля різних учених в осмисленні їх результатів наблизили нас до розуміння способу життя прильодовикових мисливців на мамонтів. Особливе наукове значення мають майже повністю досліджені українськими археологами (насамперед І. Г. Шовкоплясом та І. Г. Підоплічком) общинні поселення з житлами з мамонтових кісток — Мізин, Добранічівка, Межиріч, Радомишль.

Мисливці на мамонтів проживали в середній лісостеповій мамонтовій смузі, яка тягнеться з Верхнього Дону через Десну, Середній Дніпро, Волинь, Верхню Віслу до Морави. Основою їхньої економіки було колективне полювання на мамонтів та інших великих стадних, сезонно мігруючих травоїдних. Стоянки, як правило, розташовані у долинах річок, що течуть у меридіальному напрямку (Дон, Десна, Дніпро, Дністер). Адже саме річковими долинами проходили шляхи масових весняних та осінніх міграцій тварин. Взимку тут ховалися від холодних північних вітрів усі жителі прильодовикового лісостепу.

Мамонт був основним джерелом їжі та інших засобів існування прильодовикового суспільства. Головною зброєю при полюванні на цих холодолюбивих слонів був спис. Так, у Північній Америці на березі річки Нако досліджено рештки молодого мамонта з вісьмома крем'яними наконечниками списів у тілі.

У 1985 р. відомий американський етноархеолог Г. Фрізон провів у національному парку Зімбабве експериментальне полювання на слонів за допомогою списів з крем'яними наконечниками типу Кловіс [223, с. 766—784]. За традиційною методикою африканських мисливців на слонів у полюванні брали участь від двох до кількох чоловіків. Один з них був озброєний важким колючим списом, інші — метальними дротиками та списометалками.

Слони паслися сімейними групами з 10—20 тварин, яких охороняли дорослі самки — лідери (матріархи). Дорослі самці паслися окремо. Одного чи кількох списів, кинутих з відстані 15— 20 м за допомогою списометалки, достатньо, щоб сильно поранити тварину. В такому випадку остання тихо відходила від стада і ставала легкою здобиччю людини. Однак це часто відбувалося лише через кілька днів, коли тварина остаточно знесилювалася раною. Вполювати всю сім'ю слонів можливо було лише за умови, що першим вб'ють матріарха й стадо буде дезорганізоване.

Отже, списи з крем'яними наконечниками — ефективна зброя при полюванні на слонів. Традиційні уявлення про колективний загін мамонтів до яру чи болота суперечать реальній стратегії полювання на слонів.

Якщо списи мисливців на мамонтів Америки мали наконечники з кременю, то в Європі їх робили з бивня. Як правило, це великі веретеноподібні вістря завдовжки 40 см. і більше. У похованні на стоянці Сунгир знайдено численну серію важких колючих списів з випрямленого бивня мамонта завдовжки до 2,4 м.

Річний господарський цикл мисливців на мамонтів поділявся на два головні періоди: літній і зимовий (236, с. 348, 425, 477). Взимку вони жили на берегах річок в общинних стійбищах, які складалися з 4—6 круглих у плані жител діаметром 4—5 м. Будинок мав дерев'яний каркас, вкритий шкірами тварин. Цокольна частина обкладалася черепами та іншими великими кістками мамонтів. Кістки широко використовувалися не лише як будівельний матеріал, а й як паливо та сировина для виготовлення знарядь праці, побутових предметів, витворів мистецтва і навіть для освітлення жител. Останні мали купольний дах, виходи переважно у південному напрямку, внутрішнє й зовнішні вогнища.

Для побудови житла кістки мамонтів спочатку збирали навколо стійбища. Добудовували його за рахунок кісток впольованих мамонтів [162, с. 21]. Навколо кожного житла було від двох до п'яти так званих м'ясних ям — округлих у плані з діаметром та завглибшки близько 1 м., які призначалися для збереження зимових запасів м'яса. Адже взимку община існувала за рахунок запасів, зроблених восени під час колективного полювання на мігруючих з півночі вздовж рік мамонтів та інших стадних травоїдних.

З настанням весни люди залишали фундаментальні зимові житла з кісток мамонтів і усією общиною переходили до літніх поселень, розташованих у долині тієї самої річки, але топографічно вище зимового. Прикладом літнього табору може бути стоянка біля с. Чулатового на Десні, де не знайдено ні решток фундаментальних жител, ні м'ясних ям. Відсутність останніх свідчить, що у літньому раціоні велику роль відігравало свіже м'ясо, впольоване на літніх пасовиськах травоїдних.

Житла з мамонтових кісток мали велику цінність для людини, оскільки їх зведення вимагало певних знань, зусиль, дефіцитного будівельного матеріалу (дерева, кістки, шкіри). З настанням осені первісні колективи перебиралися до минулорічних зимових таборів, де ремонтували й оновлювали житла. Про повторне їх заселення свідчить той факт, що культурний шар на підлозі нерідко складався з кількох тонких горизонтів [163, с. 91].

Благополучна зимівля залежала від успішного осіннього полювання й створення запасів м'яса. Мігруючих з півночі тварин забивали неподалік від зимового табору, адже при повній відсутності транспортних засобів доставка великої кількості м'яса та важких мамонтових кісток на стоянку здалека була неможлива. Наприклад, череп дорослого мамонта важить понад 100 кг., а на деяких стоянках знайдено десятки таких черепів.

Із зимових та літніх поселень здійснювалися різноманітні промислові експедиції (на полювання, за кременем, вохрою тощо). Тому на певній віддалі від цих великих стійбищ виникали тимчасові невеликі стоянки з незначною кількістю решток: короткочасні мисливські стоянки, місця розчленування забитих тварин, добування вохри, кременю, майстерні з обробки кременю.

Періодичні повернення мисливців на традиційні місця осінніх та весняних полювань зумовили формування багатошарових пам'яток та груп стоянок, таких, як численні стійбища біля сіл Костенки на Дону, Пушкарі на Десні, Молодове на Дністрі та ін.

Характерні для мисливців на мамонтів поселення з 4—б монументальними житлами дослідники вважають общинними. їх внутрішній діаметр не перевищує 5 м. Саме таку площу мали сімейні житла мисливців та збирачів усіх природно-ландшафтних зон. У них проживали колективи до 10 осіб. Отже, середня величина общини мисливців на мамонта була близько 30—40 чоловік [69; 71; 162, с. 48],

Община складалася з кількох споріднених сімей, була екзогамною і патрілокальною, тобто шлюбних партнерів шукали за межами общини, а при створенні сім'ї жінка переходила до колективу чоловіка, а не навпаки. Про це свідчать дані археології. Зокрема, різниця між крем'яними виробами

окремих жител одного поселення незначна. Якби чоловіки переселялися до общини жінок, то кожен з них приніс би із собою власні традиції обробки кременю, тобто кожне житло поселення мало б свій специфічний крем'яний інвентар [69, с. 64].

Житла мисливців на мамонтів зі стоянки біля с. Межиріч на Росі прикрашались різними орнаментами. Крім того, простежені паралелі між архітектурним орнаментом житла та жіночих статуеток, знайдених у ньому [210, с. 19]. Традиції колективу, звідки прийшла жінка до общини чоловіка, відображалися в орнаменті як житла, повною господаркою якого вона була, так і скульптурного зображення жіночого божества цього житла.

Через дуже низьку щільність пізньопалеолітичного населення (до одного чоловіка на 100 км2) общинні стійбища були віддалені одне від одного не менш як на 40—50 км. [11; 60]. Вони розташовувались вздовж великих та середніх річок, які розділяли безлюдні обшири вододілів. Контакти між общинами утруднювалися відсутністю будь-яких транспортних засобів. Однак знахідки на деяких стоянках гірського кришталю, морських раковин, вохри, бурштину, виходи яких розташовані за кілька сотень кілометрів від стоянки, свідчать про дуже дальні, вірогідно, обмінні зв'язки прильодовикових мисливців. Найдавніші стоянки мисливців на мамонтів у Моравії (Пшедмость, Павлов, Дольні Вестониці) датуються 25—20 тис., в Україні — 20—14 тис. років тому.

Суспільство мисливців на мамонтів зникає 14—13 тис. років тому в зв'язку з вимиранням об'єкта промислу. В середній смузі Європи, зокрема в українських степах та Поліссі, починається епоха північного оленя.