Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Первісна історія України

Розділ 5. Устрій мисливських суспільств

Чисельність населення

Сучасна наука наблизилася до розуміння деяких складних демографічних проблем первісності. Якими методами користуються дослідники, визначаючи чисельність та щільність Людності кам'яного віку? Спробуємо підрахувати приблизну чисельність одного з найбільш вивчених мисливських народів прильодовикової Європи — мисливців так званої свідерської археологічної культури. Свою назву вона отримала від стоянки Свідре Вельке під Варшавою. Свідерська людність проживала 11 —10 тис. років тому одночасно у басейнах Вісли, Німану та Прип'яті, де полювала на північних оленів у прильодовиковій лісотундрі [70, с. 160—163].

Максимальна густота оленів у сучасних заповідниках — 0,5 на 1 км2 загальної площі. Однак прильодовикові лісотундри, де промишляли свідерці, мали значно менше непридатних для випасу угідь, ніж сучасні тундри зі значними площами озер та боліт, гірських масивів. Крім того, була значно вищою продуктивність трав'яного покриву. Тому з великою вірогідністю можна припустити, що густота оленів у прильодовиковій зоні була не менш як удвічі вищою, ніж у сучасному Заполяр'ї, і становила одну тварину на 1 км2.

Враховуючи площу території проживання свідерців (450 тис. км2) і середню оленемісткість прильодовикових пасовиськ (одна тварина на 1 км2), визначаємо чисельність поголів'я оленів на свідерській території. Вона становила 450 000 голів. Мисливське суспільство може існувати за рахунок популяції тварин лише за умови, що число впольованих за рік оленів не перевищує річного приросту популяції. Оскільки річний приріст стада північних оленів за інтенсивного мисливського промислу, за даними зоології, становить 20 %, тому приріст стада на землях свідерців дорівнював близько 90 тис. голів на рік.

За етнографічними даними, мисливці тундри у холодних умовах Заполяр'я з'їдають за рік у середньому по 25 оленів на людину. Отже, чисельність свідерського населення, яке могло існувати тривалий час без знищення популяції північного оленя: 90 000 : 25 = 3600 осіб. Оскільки у мисливців на північного оленя недавнього минулого його м'ясо становило 75 % раціону, тому дану цифру (3600 осіб) слід збільшити на 25 % за рахунок інших продуктів харчування, що вживали свідерці як доповнення до м'яса оленя. Отримуємо число 4500 осіб.

Для перевірки одержаних даних визначимо чисельність свідерського населення іншим шляхом. Відомо, що густота людності у первісних мисливців, зафіксованих етнографами на так званій мезолітичній стадії розвитку, коливається у середньому від однієї до п'яти осіб на 100 км2. Мезоліт наступний за палеолітом етап розвитку людства. Отже, густота населення в палеоліті мала бути нижчою мезолітичної і дорівнювати менше однієї людини на 100 км2.

Етнографія підтверджує, що у тундрових мисливців на оленя недавнього минулого, які найближче стояли за розвитком суспільства до прильодовикових мисливців, щільність населення була дуже низькою і не перевищувала однієї людини на 100 км2. Так, у нунамютів внутрішніх районів Аляски у першій половині XX ст. на одну особу припадало 120 км2 території, у ескімосів-карібу канадської тундри — понад 300 км2, а у нганасанів Таймиру — більше 400 км2.

Отже, густота одна людина на 100 км2 була максимально можливою для прильодовикових мисливців. Щоб уявити собі, як це мало, слід врахувати, що на території Києва в той час могло прогодуватися не більше 2—3 осіб. На площі, заселеній свідерцями (450 000 км2) у льодовикову епоху, могло одночасно проживати не більше 4500 чоловік.

Так двома способами визначили чисельність свідерської людності, що проживала наприкінці палеоліту в басейнах Вісли, Німану та Прип'яті, — 4500 осіб. Однак ця цифра максимальна, оскільки підрахунки робилися за найбільшими показниками. Відомо, що мисливські суспільства, як правило, використовують не більше 40 % біомаси території, тобто навіть у найсприятливіші періоди загальне число свідерців навряд чи перевищувало 2000 осіб.

Знаючи приблизну чисельність свідерського населення (2000 осіб) і час існування культури (близько 800 років), можна вирахувати кількість стоянок окремих свідерських сімей (крем'яниць). 2000 осіб — це близько 300 сімей з розрахунку 5—7 осіб у кожній. Сім'я залишала щороку щонайменше по дві стоянки: літню та зимову. Отже, щороку з'являлося не менше 600 нових скупчень археологічного матеріалу. За 800 років існування культури — 500 тис.

Якщо поділити цю цифру на площу свідерської культури, то виявиться, що на кожен 1 км2 території повинно припадати не менше однієї сімейної стоянки, тобто по одному скупченню археологічних матеріалів діаметром майже 10 м. Однак такої щільності дрібних свідерських стоянок не спостерігалося. Зате є великі вузли пам'яток, перенасичені знахідками. Прикладом може бути стоянка Переволоки на Рівненщині, де численні сімейні стоянки злилися в одну величезну площею 0,5 км2. Це пояснюється тим, що в умовах незмінності шляхів сезонних міграцій і пасовиськ оленів свідерці мали постійні місця зимівок і поколок.

Так приблизно виглядає логіка дослідження демографічних процесів у первісних суспільствах кам'яного віку. Отримані показники досить приблизні, однак дають певні уявлення про чисельність та густоту людності України в льодовикову епоху. Якщо територія України дорівнює 600 тис. км2, а густота прильодовикових мисливців не перевищувала однієї людини на 100 км2, то населення України у пізньому палеоліті (40—10 тис. років тому) не перевищувало 6 тис. осіб, а скоріше за все було вдвічі меншим.