Первісна історія України

Розділ 5. Устрій мисливських суспільств

Плем'я

Общини мисливців та збирачів складалися, як правило, зі споріднених сімей, шлюби між якими було суворо заборонено. Такі колективи називалися екзогамними. Для продовження роду екзогамна община повинна була контактувати із сусідами. Групи екзогамних общин, об'єднані шлюбними стосунками, називалися племенами [211, с. 232, 237—239; 80, с. 431; 70, с. 157].

Поряд з необхідністю обміну шлюбними партнерами об'єднанню окремих общин у плем'я сприяли звичаї запрошувати сусідів для збирання плодів, рибалки чи колективного полювання. Член колективу користувався правом полювання на угіддях сусідів, якщо звідти походить його мати або жінка. Водночас він зобов'язаний допомагати найближчим родичам із сусідньої общини.

Американський етнограф Дж. Бірдсел наводить дані, які свідчать, що для нормального відтворення та життєзабезпечення загальна чисельність колективів, які обмінювалися шлюбними партнерами, мала бути не менш як 400 осіб. У результаті тісних контактів людей у племені відпрацьовувався єдиний діалект. Однак при збільшенні чисельності племені до 1000 чоловік зв'язок між найвіддаленішими общинами через відсутність транспорту ускладнювався. Починався розпад діалекту на кілька нових. За етнографічними даними, діалекти виникали у групах не менш як 250—375 осіб, тобто 250 і 1000 осіб — це нижня і верхня межі діалектного племені [211, с. 232].

Отже, 500 осіб (20 общин по 25 осіб у кожній) — оптимальна величина племені піших мисливців і збирачів, зумовлена своєрідністю шлюбних і мовних процесів у суспільствах первісних мисливців, з одного боку, і відсутністю транспортних засобів — з іншого.

Триланковий устрій суспільства (сім'я 5—6 осіб, община — 30 і плем'я 500 осіб) характерний не лише для прильодовикових, а й для всіх мисливських суспільств різних природних зон, починаючи з появи Homo sapiens 40 тис. років тому і закінчуючи епохою поширення землеробства і скотарства 7—5 тис. років тому. Етнографи виявили його сліди практично в усіх первісних народів, що дожили до нашого часу. Розкопки однотипних крем'яниць діаметром 6—10 м на різних стоянках кам'яного віку, як і численні поселення з 5—7 крем'яниць, свідчать, що сім'я і община з 5— 7 сімей були суттєвим елементом устрою мисливських суспільств, починаючи з кінця льодовикової епохи, або пізнього палеоліту.

З феноменом племені пов'язане виникнення найдавніших етнічних спільнот. Як згадувалося вище, праобщина неандертальців через свою ендогамність була самодостатньою групою, яка виконувала самостійно всі необхідні для існування соціальні функції і не потребувала контактів із сусідами. За відсутності соціальних контактів між праобщинами кожна з них була носієм власної культурної традиції. Остання існувала і передавалася з покоління до покоління доти, доки існував сам колектив. В епоху неандертальців не було соціально-економічних умов для утворення етнокультурних територіальних об'єднань сусідніх праобщин, оскільки останні не контактували між собою.

Дані археології підтверджують існування в ранньому палеоліті саме такої культурної ситуації. У пізньому палеоліті картина принципово змінюється. Однокультурні пам'ятки утворюють територіальні групи з чіткими кордонами — культури, які, на думку дослідників, є слідами існування окремих праетносів.

Виникнення найдавніших територіальних етнокультурних спільнот пояснюється екзогамністю пізньопалеолітичних общин, обов'язковою умовою існування яких був обмін шлюбними партнерами із сусідами. В ході цього процесу сусідні общини обмінювалися також культурними надбаннями, зокрема мовними. Як наслідок утворювалася територіальна етнокультурна спільнота, межі якої загалом збігалися з межами шлюбної єдності, або племені. Тому етнічні зв'язки у первісному суспільстві усвідомлювались як родинні, а етнічна самосвідомість не виходила за межі племені.

Отже, поширення екзогамії стало біологічною передумовою появи Ноmо sapiens і власне людського суспільства. Його суттєвою особливістю є приналежність кожного члена до конкретного етносу. Тому деяким сучасним політикам, які закликають до щасливого космополітичного майбутнього і називають поділ людства за етнонаціональною ознакою атавізмом, пережитком минулого, слід пам'ятати: етнічна приналежність — одна із суттєвих ознак, що відрізняє людину від тварини. Доказом цього є той факт, що світовій історії невідомі визначні мислителі, поети, митці чи вчені, які не усвідомлювали б себе частиною якогось етносу. Етнічна приналежність — це форма існування Ноmо sapiens — людини розумної.