Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Первісна історія України

Розділ 5. Устрій мисливських суспільств

Община

Сім'я певний час могла вести господарство самостійно, мешкаючи в окремому житлі й добуваючи їжу самостійно від інших споріднених з нею сімей. Однак вона залишалася на мисливській території, яка належала не одній, а кільком спорідненим сім'ям, які утворювали первісну мисливську общину. Повна економічна незалежність окремих сімей у первісному суспільстві неможлива через низький рівень розвитку виробництва. Це змушувало їх об'єднуватися для колективного ведення господарства [83; 70, с. 153—156].

Крім того, окремий сімейний колектив нежиттєздатний через свою малочисельність. Достатньо було загинути чи захворіти батьку або матері, які сім'я залишалася без годувальника чи виробника одягу та покриву житла, що створювало загрозу життю всіх її членів. Об'єднавшись в общину, декілька споріднених сімей мисливців підстраховували одна одну від подібних неприємностей. Так, якщо вмирав батько, то турботу про вдову та її дітей повинен бути взяти на себе його брат. Об'єднання сімей в общину і зрівняльний розподіл мисливської здобичі між усіма ЇЇ членами усували залежність первісної людини від випадковостей первісної економіки.

Тому головною економічною ланкою первісного суспільства була община, а не сім'я. Первісні мисливці існували насамперед за рахунок колективного полювання силами общини.. . Археологам вдалося розкопати декілька общинних селищ прильодовикових мисливців. Виявилося, що, як правило, вони складалися з 5—6 крем'яниць, або сімейних жител (стоянки Мезін на Десні, Доранічівка на Удаї, Межирічі на Росі, Радомишль на Тетереві, Прибір 13 на Ужі, Смячка XIV на Десні, Раска на Тетереві, Лаукскола на Західній Двіні, Пувочай на Німані).

Оскільки кожна крем'яниця — стійбище окремої сім'ї чисельністю 5—7 осіб, тому община прильодовикових мисливців, яка складалася з 5—7 сімей, в середньому налічувала близько 25—30 осіб.

Підтвердження такого устрою суспільства знаходимо у первісних жителів тундри недавнього минулого. Так, у нганасанів Таймиру наприкінці зими, коли дикі олені були розсіяні у лісотундрі, кожна сім'я полювала самостійно. Навесні тварини збиралися у численні стада й мігрували на північ у тундру. Для колективного полювання (поколки) на переправах оленів через ріки збиралися 5—7 сімей мисливців, тобто майже 30 чоловіків, жінок, дітей. Ця мисливська община традиційно володіла певними місцями переправ оленів, де двічі на рік (навесні та восени) збиралася у повному складі для колективного полювання [168, с. 185—188].

Аналогічний устрій суспільства простежив Н. Гебсер у ескімосів внутрішніх районів Аляски. їх родина складалася з 10 осіб — батька, матері, кількох дітей, літніх людей, самотніх родичів. До сім'ї могла приєднатися людина, не пов'язана з нею родинними зв'язками, якщо вона виконувала роботу відповідно до її статі та віку.

Сім'я жила в окремому житлі, вела самостійне господарство, взимку займалася індивідуальним полюванням на оленів. Однак під час осінніх та весняних поколок оленів на переправах кілька споріднених сімей об'єднувалися в общину для колективного полювання з метою створення запасів м'яса на період до нової міграції тварин. У випадку вдалого полювання жили єдиним селищем протягом зими, харчуючись заготовленим восени. Коли запаси м'яса вичерпувалися, общинне селище розпадалося на окремі сім'ї чи їх невеликі групи, які пересувалися в пошуках їжі самостійно до нової весняної поколки [222, с. 61, 165—167].

Общини у різних первісних мисливських народів у середньому налічували 25—30 осіб. Цікаво, що групи приматів здебільшого також містять 20—30 мавп. Зоологи пояснюють цю закономірність об'єднанням кількох самців для захисту стада.

Для самозахисту і забезпечення їжею община повинна була налічувати майже 12 дорослих чоловіків та жінок. Оскільки дорослі у мисливських суспільствах становили 40 %, то чисельність общини дорівнювала приблизно 27 осіб. Соціологічні дані свідчать, що група з 20—40 людей найбільш сприятлива у психологічному відношенні 1224, с. 52—62].

Для успішного полювання необхідна група не менш як з чотирьох дорослих чоловіків. Враховуючи пропорцію мисливців у первісних колективах, доходимо висновку, що община повинна була налічувати майже 28 осіб, включаючи чоловіків, жінок, дітей, людей похилого віку. Збільшення кількості мисливців робить полювання продуктивнішим, що досягається лише за рахунок зростання загальної чисельності общини, обмеженої харчовими ресурсами спільної території.

При збільшенні радіуса території, у межах якої община добуває їжу, енергетичні витрати на її транспортування до стоянки зрівнюються з її енергетичним вмістом. Тому експлуатація території на значній відстані від поселення нерентабельна. Прильодовикові мисливці не знали транспортних засобів, тому радіус їх мисливських угідь сягав 10 км., охоплюючи територію, на якій вони могли добувати їжу протягом світлового дня, повертаючись на ніч на стоянку.

Отже, п'ять сімей — мінімальний колектив для виконання общиною своїх соціальних функцій.

Общини мисливських народів різних природних географічних зон ототожнювали себе зі своєю мисливською територією і, як правило, називалися за пануючою в даній місцевості горою, річкою, озером тощо. Промислова територія відповідала шляхам переміщення общини, які, в свою чергу, були зумовлені сезонними міграціями оленів. Полювати на даній території могли члени общини, яка традиційно володіла нею, та їх родичі із сусідніх общин. У випадку порушення цього правила чужаками вбиті ними олені відбиралися. До того ж чужі мисливські угіддя були небезпечні, оскільки вважалося, що духи господарів охороняють їх від чужинців.