Первісна історія України

Розділ 3. Доба північного оленя

Поселення, житло, одяг

Яскраве уявлення про умови життя первісних тундрових мисливців дає спосіб життя ескімосів-карібу Північної Америки [120, с. 94—97; 222]. Залишки жител, аналогічні житлам канадської лісотундри, знайдено на стоянках мисливців на північного оленя в Європі [70, с. 137—145].

Ескімоси селилися на узбережжях річок та озер у невеликих поселеннях з двох — трьох чумоподібних жител. Ці житла будували на пагорбах, де вітер розганяв комах. Біля кожного чуму було вогнище із запасом хмизу.

Ескімоський чум мав форму конуса 3 м. заввишки і діаметром 4—5 м. Дерев'яний каркас вкривали сирими оленячими шкірами, між якими при висиханні з'являлися щілини. Основу покриття придавлювали до землі важким камінням. Через брак дерева, а головне — вічну мерзлоту при спорудженні чуму дерев'яні кілки не вбивали в землю. Житло будували з виходом до річки або на північ, звідки очікувався прихід оленів. Полог на вхід робили із суцільної недубленої шкіри оленя, яка, висихаючи, ставала твердою.

Таке житло погано захищало жителів від негоди. Крізь щілини між шкірами покриття до чуму проникали вітер, дощ, сніг, а влітку — комахи. У найсухішому кутку складали майно, одяг, взуття. Запасний одяг розвішували на жердинах під стелею житла, які в безлісих тундрах являли собою велику цінність. Приблизно половину житла займав настил з вербового хмизу та ягелю, вкритий грубим матрацом з оленячих шкір. На цьому ложі спала вся родина, вкрившись хутряною ковдрою.

На підлозі складали шматки оленятини, об'їдені кістки, які потім розбивали, діставали кістковий мозок і виварювали, максимально використовуючи поживні речовини. Зголоднілий член сім'ї чи гість у будь-який момент міг поживитися сирою оленятиною.

Якщо сім'я залишалася в даній місцевості на всю зиму, будувався великий дім з дерновим покриттям, товщина якого на даху була 15—30 см., а біля стін — 50 см. Для цього знімали верхній шар землі, підлогу викладали камінням, верх вкривали мохом, а після закінчення будівництва — гілками верби. Для спання на вербовий хмиз підлоги стелили 2—3 шкіри биків карібу. Замість ковдри також використовували оленячі шкіри. Великий зимовий будинок мав овальну в плані форму зі спальними місцями на протилежних кінцях. Вогнище знаходилось у центрі. Житло мало коридорний вихід. У коридорі складали м'ясо, лижі, одяг.

Численні етнографічні матеріали свідчать про поширення у лісотундрі Євразії та Північної Америки у недавньому, минулому зимових жител описаного типу. За археологічними даними, такі споруди були головним типом зимового житла у пізньопалеолітичних мисливців на оленя Німецької, Польської та Поліської низовин уже 13—10 тис. років тому.

У теплу пору року при частих мандрівках для окремої сім'ї будували легкі курені. Вони мали конічний каркас з жердин, який вкривали пластами чистого сухого моху.

У важких умовах лісотундри мисливці виживали завдяки досконалому одягу із шкіри оленів. Обробка шкір була обов'язком жінок. Найкращими вважалися осінні та зимові шкіри. З допомогою крем'яної скребачки, вставленої у дерев'яне руків'я, знімали жир та мездру з внутрішнього боку шкіри. Вона сохла 1—2 дні, після чого її змазували відваром мозку оленя і на 2—3 дні ховали під постіль. Через 3 дні її знову обробляли скребачками. Жінки шкребли шкіри від 2 до 5 разів, причому останній раз з використанням піску. Чим довше її шкребли, тим тоншою вона ставала. Щоб розм'якшити шкіру, нганасани змазували її кашею з розжованої печінки оленя і вже готову продимлювали над вогнищем. Така шкіра не боялася вологи і зберігала еластичність [222, с. 82].

Одяг тундрових мисливців на оленя належить до типу глухого, тобто не має розрізу спереду. Це два хутряних костюми, які одягалися один на один. Нижній одягався хутром до тіла, а верхній — назовні. Кожен костюм складався з довгої сорочки з капюшоном — парки, хутряних штанів, рукавиць та чобіт. Замість шкарпеток на ноги одягали тапочки із заячого хутра. Халяви чобіт зав'язували під колінами. Обидві парки носили без пояса, що забезпечувало гарну вентиляцію. Важке холодне повітря не могло піднятися вгору під парку, а вологе вільно виходило з-під неї. Вузький отвір для обличчя в капюшоні оторочували хутром росомахи з довгим ворсом, який не намокав від дихання. Влітку верхній костюм знімали, а нижній добре захищав від спеки та комах [120, с. 128].

Зимовий костюм мисливців лісотундри був настільки досконалий, що при загальній вазі менше 3 кг. в ньому можна було ночувати на снігу під відкритим небом при температурі —45 °С.. . Такий одяг зображено на статуетках з бивнів мамонта зі стоянок прильодовикових мисливців Мальта та Буреть у Сибіру. Залишки аналогічних костюмів було знайдено в похованнях палеолітичної стоянки Сунгир під Володимиром [13, с. 122]. В усіх випадках, коли вдавалося встановити характер одягу мисливців прильодовикової лісотундри, виявлялося, що він являв собою глухий хутряний комбінезон з капюшоном, аналогічний глухому одягу етнографічних мисливців Заполяр'я.

Річний господарський цикл — це сукупність характерних ознак конкретного типу первісної економіки, розміщених у сезонній послідовності. Значною мірою він продиктований природним циклом, а у мисливських суспільствах — сезонними змінами у поведінці об'єкта промислу. Поведінка північного оленя визначала річний господарський цикл мисливських суспільств, які існували за рахунок полювання на цих тварин.

Навесні мисливці на оленя збиралися в місцях традиційних переправ стад через ріки під час весняної міграції тварин на північ. Мігруючих оленів били на воді за допомогою гарпунів. Здобуте м'ясо зберігали у проточній воді, прив'язавши тушу оленя ременем за ногу. Влітку полювали з луком і стрілами на невеликі групи оленів на літніх пасовиськах, били гусей, качок, що линяли.

Перед першими заморозками мисливська община поселялася на шляху осінньої міграції оленів, на місці переправ їх через річку. Під час міграції забивалася велика кількість тварин з метою забезпечення первісного колективу їжею на зиму. Справа полегшувалася тим, що осіння міграція, як правило, передувала першим морозам.

Біля м'яса, здобутого під час останнього колективного полювання, будувалися теплі, заглиблені в землю зимові житла, де проживали окремі сім'ї. Зима була найбільш забезпеченою їжею порою року. Тому взимку люди відпочивали, обмінювалися ритуальними візитами, справляли весілля, обмінювалися дарами, відправляли релігійні свята. Основою існування мисливської общини було морожене м'ясо, здобуте під час осінньої поколки, а також свіже м'ясо оленів, що зрідка добувалися на зимових пасовиськах.

Поступово осінні запаси м'яса вичерпувалися, а їх рештки з настанням весняного тепла починали розкладатися. Весна була голодною порою. Проте швидко починалася нова сезонна міграція оленів на північ, під час якої відбувалася весняна масова поколка оленів на переправах. Починався новий річний господарський цикл, який в головних рисах повторював попередній.

Підводячи підсумок зазначеного вище, підкреслимо ще раз головні риси природного оточення та мисливської економіки епохи зледеніння.

Отже, низькі температури, сухість та різка континентальність клімату прильодовикової Європи наприкінці плейстоцену спричинили деградацію деревної рослинності та бурхливий розвиток трав. Чудові пасовиська зумовили високу біомасу природного оточення за рахунок високої щільності травоїдних. Останні в умовах безлісих просторів вели стадний спосіб життя, обов'язковим атрибутом якого були постійні сезонні міграції у пошуках пасовиськ.

Господарська стратегія жителів прильодовикової зони будувалася на контролі шляхів сезонних міграцій стадних травоїдних. Колективний масовий забій стадних ссавців під час весняної і особливо осінньої міграцій був основою існування пізньопалеолітичних мисливських суспільств.

Приблизно 10 тис. років тому через деградацію льодовика у Північній півкулі сталося різке потепління клімату. Відкриті прильодовикові тундростепи із стадною фауною заросли березовими та сосновими лісами з нестадними травоїдними. Разом з величезними стадами копитних з Європи зник і прильодовиковий тип мисливської економіки. Ці радикальні зміни зумовили перехід людства з палеолітичного на мезолітичний етап розвитку.