Історія України - модульний курс

4.2. ПРИЙНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Конституційний процес

Сучасний конституційний проще пройшов два етапи: 1) 1990— 1993 pp. — опрацювання на основі чинних конституційних положень проекту Конституції; 2) 1994-1996 pp. — опрацювання на основі проекту Конституції 1993 р. діючих на цей час Конституції 1978 р. й Конституційного договору 1995 р. документа, який би узгоджував позиції різних політичних сил. Під час обговорення проекту 1993 р. було опрацьовано 7 його концепцій, запропоновано 47 тис. поправок, доповнень, заперечень.

28 червня 1996 р. п'ята сесія Верховної Ради України від імені українського народу — громадян України всіх національностей прийняла Конституцію — Основний Закон України.

8 грудня 2004 р. Верховна Рада України прийняла зміни до Конституції України, які передбачають перехід до парламентсько-президентської форми правління.

Основний ЗМІСТ Конституції

Конституція складається з 15 розділів (розділ XV містить перехідні положення) й 161 статті. Згідно з Конституцією Україна є унітарною державою (ст. 2) з єдиним громадянством (ст. 4). Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6). Державною мовою в Україні є українська (ст. 10). У ст. 20 визначаються державні символи України, про які вже говорилося вище.

Проголошений у ст. 8 принцип верховенства права означає, що вся поведінка державних органів і державних осіб повинна відповідати вимогам права, що є втіленням вищої справедливості. Вольове, командне правління повинно бути замінено управлінням на основі законів.

Принципове значення має проголошення принципів економічної, політичної та ідеологічної багатоманітності. Це означає ліквідацію колишнього монополізму у власності, політиці, світогляду. Ключовою для всієї Конституції є ст. З, яка проголошує людину найвищою соціальною цінністю в Україні. Утвердження й збереження її прав є головним обов'язком держави.

Розділ II присвячений правам, свободам та обов'язкам людини й громадянина. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права й свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23). Кожна людина має невід'ємне право на життя (ст. 27), свободу та особисту недоторканність (ст. 23); кожному гарантується недоторканність житла (ст. ЗО), таємниця листування, телефонних розмов (ст. 31), свободи пересування, вільний вибір місця проживання (ст. 33), свобода думки і слова (ст. 34). Важливою є ст. 41, в якій проголошується, що кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Кожен має право на працю (ст. 43), на відпочинок (ст. 45), на житло (ст. 47), на охорону здоров'я (ст. 49), на освіту (ст. 53).

Україна є парламентсько-президентською республікою. Значні права надані Президенту України (розділ V). Він є главою держави (ст. 102) і обирається на основі загального, рівного й прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років, може бути переобраний, але не більше ніж два строки підряд (ст. 103). Президент є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України, нагороджує державними нагородами, здійснює помилування.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Його призначає Верховна Рада України за згодою Президента. Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки й природокористування (ст. 116).

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада, яка складається з 450 депутатів, обраних на 5 років (розділ IV, ст. 75-76). Верховна Рада може вносити зміни до Конституції України, приймати закони, затверджувати Державний бюджет, розглядати й приймати рішення щодо Програми діяльності Кабінету Міністрів України, усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури — імпічменту (ст. 85).

Розділи VII і VIII Конституції України присвячено прокуратурі та системі правосуддя. На прокуратуру покладається підтримання державного обвинувачення в суді, нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (ст. 121).

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України (ст. 125). У ст. 129 визначаються основні засади судочинства: законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини; змагальність сторін; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу. Відповідальність законів та інших правових актів Конституції України вирішує Конституційний Суд.

Розділи IX і X присвячені територіальному устрою України й статусу Автономної Республіки Крим.

Розділ XI визначає конституційний статус місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування здійснює територіальна громада як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради (ст. 140).