Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - модульний курс

3.8. УКРАЇНА В ДОБУ «ПЕРЕБУДОВИ». БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Початок «перебудови», її хід

Після смерті Л. І. Брежнєва (1982 р,) до влади прийшли спочатку Ю. В. Андропов (1982-1984), а потім К. У. Черненко (1984-1985). Андропов намагався навести порядок у розладнаному механізмі соціалізму перш за все за допомогою налагодження дисципліни, проте хвороба й смерть завадили йому зробити щось суттєве. Тяжко хворий Черненко фактично продовжував уже скомпрометований брежнєвський курс. Країна опинилася на грані економічної, соціальної й політичної кризи. У 1985 р. до влади приходить М. С. Горбачов, який проголошує політику «перебудови». Метою перебудови було збереження радянської системи шляхом її модернізації. Періодизація доби перебудови:

• 1985-1986 pp. — пошуки шляхів модернізації соціалістичного суспільства; курс на «прискорення»;

• 1987-1988 pp. — початок реальних перебудовних процесів, спроби реформ у промисловості, гласність. «Перебудова згори»;

• 1989-1991 pp. — «перебудова знизу». Падіння авторитету комуністичної партії, кінець її політичної монополії, утворення нових партій. Значна активізація політичної діяльності мас, посилення дезінтеграційних процесів у СРСР.

На початковому етапі «перебудови» М. С. Горбачов спробував «прискорити» розвиток економіки СРСР за рахунок ширшого впровадження наукових досягнень у промисловість і випереджаючого розвитку машинобудування, не змінюючи економічних відносин. Поряд з цим активно проходила антиалкогольна кампанія, яка призвела до дефіциту бюджету, інфляції, непродуманого вирубування виноградників, стимулювала розвиток самогоноваріння.

У 1987 р. почалася спроба реформувати управління економікою — перейти від адміністративних методів господарювання до економічних з демократичними засадами управління. До 1989 р. належать розроблення й впровадження нових підходів до аграрної політики. Були прийняті рішення, спрямовані на розвиток орендних відносин, сімейного підряду, акціонерних товариств. Визнавалося право на розвиток різних форм господарювання, що, було дуже радикальним заходом. У травні

1990 р. було оприлюднено урядову програму переходу до ринку. Цим самим ставилося питання про перехід від планової системи управління до регулювання промисловості через вільні ціни й прибуток.

Перебудова почалася й у сфері ідеології. Виник чисто радянський термін «гласність», що означав перехідний етап у напрямі до свободи слова. Раніше вся інформація була під жорстким контролем, а частину її взагалі було заборонено, тому така політика означала значний радикалізм. Гласність перш за все поширилася на історію. Були вперше в такому обсязі опубліковані матеріали про сталінські злочини й голодомор 1932— 1933 pp., переоцінювалось історичне минуле українського народу: діяльність І. Мазепи, громадянська війна й національно-демократична революція 1917-1920 pp., боротьба УПА тощо. За часів перебудови постійно йшла боротьба між консерваторами й реформаторами в керівництві КПРС. Це призводило до певних коливань і непослідовності в діяльності М. С. Горбачова.

У 1989 р. у країні склалася нова політична ситуація. Реформація почала здійснюватись тепер не лише «згори», а й «знизу», з боку широких мас. Відбувалася поляризація суспільних сил, почали формуватися нові політичні партії, зароджувався реальний політичний плюралізм, різко зростає значення національного питання.

Здійснення політики перебудови в Україні мало свої особливості:

1) процеси реформування йшли повільніше, ніж у центрі та прибалтійських республіках, оскільки гальмувалися сильним партійно-державним апаратом на чолі з В. В. Щербицьким;

2) на здійснення «перебудови» сильно вплинула Чорнобильська катастрофа (аварія на Чорнобильській атомній електростанції у квітні 1986 р.). У результаті катастрофи було виведено з користування 144 тис. га землі, 492 тис. Га лісу, забруднено площу в 10 млн га. Масштаби катастрофи довгий час замовчувалися тодішнім партійним керівництвом республіки, що негативно вплинуло на соціально-економічну ситуацію населення. Наслідки аварії негативно позначилися на здоров'ї 2,5 мли людей. У найкоротші терміни Потрібно було відселити 160 тис. осіб, побудувати їм житло. Ліквідація наслідків аварії вимагала й вимагає величезних економічних і фінансових затрат;

3) процеси «перебудови» в Україні відбувалися без кровопролиття, як це було в Прибалтиці, Грузії, Азербайджані, Узбекистані, Таджикистані та інших республіках тодішнього СРСР.

Посиленнянаціонального руху

Соціально-економічна ситуація в 1989-1990 pp. погіршується — цим, а також викриттям сталінських злочинів компартію дискредитовано. На противагу компартії в 1989 р. створюється Народний Рух України («Рух»), програма якого включала в себе ідею суверенітету України, відродження української мови та культури, гостро ставила екологічні проблеми, виступала за подальшу демократизацію політичної та економічної систем. З 1990 р. з'являються нові політичні партії (Українська республіканська, Демократична партія України, Українська Селянсько-Демократична — усього 16).

У березні 1990 р. в Україні відбулися перші порівняно вільні вибори до Верховної Ради та місцевих Рад. На 450 мандатів до Верховної Ради претендувало близько 3 тис. кандидатів — у середньому по 6-7 чол. на одне місце. Основне суперництво розгорнулося між двома силами: Демократичним блоком, який складався з Руху, Гельсінської спілки, екологічних груп і численних «неформальних» організацій, та кандидатами від комуністичної партії. Комуністи мали певні переваги, сконцентрувавши у своїх руках засоби масової інформації, фінансові ресурси. До того ж на політичну свідомість багатьох громадян України ще впливали стереотипи минулого: вихована десятиліттями тоталітаризму політична дисципліна й побоювання «націоналізму». Комуністи дістали більшість і сформували в парламенті свою депутатську групу («група 239»), а демократичний блок (90 депутатів) свою — Народну Раду. Хоча комуністи й значно переважали чисельністю своїх суперників, їм уперше довелося зіткнутися з легальною опозицією в стінах парламенту. Між двома групами розгорілася гостра боротьба, що часто негативно впливала на прийняття конструктивних рішень. У цілому результати виборів засвідчили значне зростання впливу національно-демократичних сил. Після виборів головні питання життя республіки вперше стали вирішуватися не в ЦК Компартії України, а у Верховній Раді України. Головою Верховної Ради України, на посаду якого також уперше балотувалося 10 претендентів, було обрано В. Івашко, якого незабаром (липень 1990 р.) змінив Л. Кравчук.

16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, що проголошувала «верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади Республіки в межах її території і незалежність та рівноправність у зовнішніх відносинах». Відносини УРСР з іншими радянськими республіками повинні були будуватися на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємодопомоги й невтручання у внутрішні справи. Прийняття Декларації було важливим кроком у боротьбі за незалежність республіки, створило для цього правові передумови, але не означало виходу України зі складу СРСР.

У 1990 р. вперше за багато років відбулися масові страйки робітників Донбасу і Дніпропетровська (250 тис. учасників); голодування студентів у жовтні 1990 р. призвело до відставки голови уряду В. А. Масола. Було відновлено діяльність греко-католицької церкви в Україні.

На політичну авансцену активно вийшов і кримськота-тарський національний рух. Під тиском чисельних акцій влада змушена була дозволити повернення кримських татар на свою історичну батьківщину. У квітні 1989 р. на півострові їх уже проживало 40 тис, улітку 1991 р. — 130 тис. Для захисту національних прав депортованого народу навесні 1989 р. було створено Організацію кримськотатарського національного руху.

20 січня 1991 р. в Криму було проведено референдум. Питання було сформульовано так: відновлювати або не відновлювати державність у формі Кримської АРСР. Більшість населення підтримала відновлення державності Криму.

Верховна Рада в 1989 р. прийняла «Закон про мови», де українську мову оголошено державною. У 1991 р. загострилася боротьба між консерваторами й демократичними силами. Реформаторські сили прагнули прискорити реформування суспільства, його демократизацію, змінити політичну та економічну системи. З іншого боку, посилилися спроби зберегти панування КПРС, зміцнити СРСР, який почав розвалюватися, повернутися до ситуації «доперебудовного» періоду.

19-21 серпня 1991 р. найближче оточення президента М. С. Горбачова спробувало здійснити державний переворот. Президента ізолювали в Криму, а в Москві було створено Державний комітет з надзвичайної ситуації (ДКНС) на чолі з віце-президентом Г. Янаєвим. У Москву було введено війська. Опір путчистам організували й очолили в Москві президент Б. Єльцин та Верховна Рада Росії.

В Україні голова Верховної Ради Л. Кравчук, не маючи змоги контролювати збройні сили, зайняв позицію очікування. Зрештою Президія Верховної Ради України прийняла рішення про невизнання постанов путчистів на території України. Самі путчисти діяли пасивно й зазнали поразки. Незважаючи на короткочасність цих подій, їх наслідки були епохальними в історії України.

Проголошення незалежності

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України майже одностайно проголосила незалежність республіки, прийнявши відповідний Акт. Віднині на території України повинні були діяти виключно Конституція й закони України. Було прийнято також рішення про підпорядкування військових формувань, дислокованих в Україні, Верховній Раді України й створення Міністерства оборони України, департизацію державних органів і установ.

1 грудня 1991 р. відбулися Всеукраїнський референдум і вибори Президента України. Народ України повинен був остаточно вирішити питання про існування своєї держави. 90 % учасників референдуму віддали свої голоси за незалежність, сподіваючись на краще життя в окремій Українській державі. Слід відзначити, що за незалежність проголосували й представники неукраїнського населення: росіяни, євреї, білоруси, поляки тощо.

На президентських виборах з шести конкурентів найбільше голосів отримав Л. Кравчук (62 %).

Контрольні запитання

1. У чому виявлялися позитивні й негативні наслідки приєднання західноукраїнських земель до УРСР у складі СРСР?

2. Які причини поразок Червоної Армії в боях 1941-1942 pp. в Україні?

3. Якими були особливості діяльності радянських партизан в Україні?

4. Якими були особливості діяльності УПА?

5. Чому відновлювати сільське господарство в післявоєнний період було важче, ніж промисловість?

6. Які зміни відбулися в національному складі республіки в післявоєнні роки?

7. Чи однаковими є поняття «десталінізація» й «лібералізація» радянського режиму?

8. У чому були причини кризових явищ у соціально-економічному, політичному та культурному житті республіки в 70-80-ті pp. XX ст.?

9. Якими були особливості «перебудови» в Україні?