Історія України - модульний курс

3.5. ПОЛІТИКА ЧАСТКОВОЇ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ, ЇЇ НЕПОСЛІДОВНИЙ ХАРАКТЕР

«Відлига»

Після смерті Сталіна (1953 р.) у країні сталися суттєві зміни в соціально-політичному житті та економічній політиці. Почався процес часткової десталінізації, який був названий «відлигою». Значною віхою в цьому процесі був XX з'їзд КПРС (1956 p.), де тодішній керівник партії М. С. Хрущов зробив доповідь «Про культ особи та його наслідки». У ній він піддав досить різкій критиці діяльність Сталіна, вказавши на багаточисельні незаконні дії з його боку. Було припинено масові репресії, почалася реабілітація незаконно репресованих. На кінець 50-х pp. було переглянуто справи 5,5 млн чол., які перебували на обліку репресивних органів. З цього обліку знято (фактично реабілітовано) 58 % справ. Ці цифри свідчать про жахливий масштаб репресій і одночасно про обмеженість процесу реабілітації їх жертв. Поза реабілітацією залишилося більшість жертв репресій 20 — початку 30-х років, діячі ОУН-УПА, майже всі, хто обвинувачувався в «націоналізмі». Жорстокий ідеологічний контроль дещо ослаб, ішла критика «культу особи» Сталіна. Тіло Сталіна винесли з мавзолею. Його численні пам'ятники були знищені, названі на честь нього міста, вулиці, колгоспи — перейменовані, його твори вилучені з масових бібліотек.

Було ліквідовано концтабори й визволено сотні тисяч жертв сталінського терору, у тому числі українців. Підвищувалася роль і розширювалася компетенція республіканських, обласних і місцевих органів влади, депутатів Рад. Проте вибори в ради всіх рівнів були формальними, а самі ради не мали реальної влади. Профспілки, комсомол, творчі спілки залишилися придатками державних структур. Процес демократизації йшов непослідовно й повільно. Головною причиною цього була неспроможність командно-адміністративної системи до глибокого реформування, половинчастість у подоланні сталінізму, відрив ідеології і політики від реального життя, слабка участь широких народних мас у реформах, стиль керівництва самого М. С Хрущова.

Виступаючи з критикою Сталіна й проводячи реабілітацію його жертв, Хрущов виявив мужність і справедливість, проте будучи сином свого часу й лідером командно-адміністративної системи, не міг бути послідовним, нерідко допускаючи суб'єктивізм і волюнтаризм. Проте навіть його паліативний курс на десталінізацію зустрів опір з боку консервативних соратників Сталіна (Молотова, Кагановича, Маленкова), які намагалися усунути в 1957 р. Хрущова, проте невдало. Спроба реанімувати сталінізм провалилася.

Реформи та експерименти М.С. Хрущова

Прагнучи «поліпшити соціалізм», повернути суспільно-політичне життя до «ленінських норм», М. С. Хрущов провів деякі реформи та здійснив низку експериментів в економіці.

Реформи почалися з сільського господарства. При Сталіні сільське господарство було збитковим, і збитки покривалися державними кредитами та дотаціями, що з економічної точки зору було абсурдом. З 1953 р. почалося підвищення заготівельних та закупівельних цін на сільськогосподарські продукти, які до кінця 50-х pp. зросли втричі. Були скасовані обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів з колгоспних дворів, удвічі знижені податки з присадибних господарств. З середини 50-х років сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним. Валовий збір зерна в Україні зріс за 1954-1958 pp. на 20 %, цукрових буряків — удвічі, м'яса — більш як у два рази, молока — утричі. Однак у кінці 50-х pp. знов посилилися обмеження розвитку особистого підсобного господарства, бо Хрущов наказав, щоб усі колгоспники звели корів до колгоспу й брали молоко з магазинів. У результаті питома вага особистих господарств у загальній товарній продукції сільського господарства знизились з 27 % у 1940 до 15% у 1960 р.

Хрущов намагався вирішити проблему продовольства за рахунок екстенсивних факторів — освоєння цілинних земель у Казахстані й Сибіру. Це суттєво позначилося на ситуації в Україні, яка повинна була взяти на себе значну частину витрат. До 1956 р. звідси на цілину було перекинуто тисячі тракторів і 80 тис. досвідчених сільськогосподарських робітників, що для України мало негативне значення. Практика показала, що більший ефект мало б вкладення коштів в інтенсивний розвиток сільського господарства України.

Інший експеримент передбачав вирощування величезної кількості кукурудзи. Хрущов побачив у цьому головний важіль, за допомогою якого можна вирішити продовольчу проблему, адже кукурудза дає й корм худобі (силос), і борошно, й олію.

Проте її значення перебільшувалось і посіви насаджувалися командним методом на шкоду іншим традиційним для України культурам, перш за все пшениці.

У 1958 р. ліквідували машинно-тракторні станції (МТС), а їх техніку передали колгоспам, що було неоднозначним рішенням, адже за техніку треба було платити значні кошти, а вона знаходилась не в дуже доброму стані.

Розвитку сільського господарства заважала надмірна централізація, коли в центрі продовжували вирішувати, що і де треба сіяти, не враховуючи місцевої специфіки. З 1958 р. в сільському господарстві почався спад.

У 1957 р. почалася реформа управління. У результаті створили таку структуру, яка повинна була поєднати централізоване планове керівництво з підвищенням самостійності республік й областей. Економіка переходила на управління за територіальним принципом через ради народного господарства (раднаргоспи), що створювалися в економічних адміністративних районах. На території У РСР їх було утворено 11.

Це робилося для того, щоб зменшити бюрократизм у центрі. Під контроль раднаргоспів України було передано понад 10 тис. промислових підприємств, а під кінець 1957 р. вони наглядали за 97 % заводів у республіці. Спочатку реформа дала певний ефект. У рамках економічних районів розширились можливості спеціалізації й кооперування, господарники дещо звільнилися від диктату центру, покращилося використання місцевих ресурсів. Проте тенденція до територіальної відокремленості все більше вступала в суперечність з об'єктивним процесом поглиблення галузевої спеціалізації виробництва. Не вдалося знайти й оптимальні форми поєднання місцевих та загальнодержавних інтересів. Повною утопією було проголошення «розгорнутого будівництва комунізму», твердження Хрущова, що «теперішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі».

Передбачалося, що протягом 20 років (до 1980 р.) радянське суспільство повинно стати «в основному комуністичним», економіка — обігнати США, реалізується перехід до розподілу «за потребами».

Наслідки хрущовських реформ

Хоч хрущовські реформи не виправдали пов'язаних з ними сподівань, але рівень життя людей усе ж значно зріс, вражаючих успіхів було досягнуто в космосі (у 1957 р. — запущено перший штучний супутник Землі, а в 1961 р. — першу людину в космос). Лібералізація радянської системи дозволила сформуватися цілому поколінню «шістдесятників» (діячів культури, науки), які виступали за поглиблення реформ і подальшу демократизацію суспільства. З'явилася нова багатообіцяюча генерація діячів культури, яка відіграла важливу роль у суспільно-політичному житті республіки, особливо у 80-х — 90-х pp.

Реформи Хрущова містили позитивні елементи, він щиро бажав підвищення добробуту народу, але вони в силу об'єктивних та суб'єктивних причин не могли бути радикальними. З ініціативи М. С Хрущова були введені положення про оновлення керівних органів компартії не менше ніж на чверть і можливість бути обраними в ці органи не більш трьох термінів підряд. Це дуже зачепило інтереси високопоставлених партапаратчиків, що стали побоюватися за своє майбутнє, побачивши перспективу втратити керівне крісло. Невдоволення номенклатури викликала й ліквідація різноманітних привілеїв, різке зменшення кількості службових автомобілів. Проти Хрущова почала формуватися нова група змовників.

У 1964 р. Хрущова було знято з усіх постів і відправлено на пенсію. Консервативні сили перемогли.