Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України - модульний курс

ТЕМА 3. УКРАЇНА В РОКИ ВІЙНИ ТА В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

Ключові поняття й терміни: Велика вітчизняна війна, ОУН-УПА, «відбудова», «лисенківщина», «космополітизм», «ждановщина». 

3.1. ПРИЄДНАННЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ ДО УРСР У СКЛАДІ СРСР

Процес приєднання

23 серпня 1939 р. було підписано пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. У таємному протоколі Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західно-українські землі.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, поклавши цим самим початок Другій світовій війні. Кваплячись оволодіти «своєю» частиною польської держави (як і передбачалося в секретних протоколах), 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зайняли майже всі землі, населені українцями і білорусами (територія площею більше 190 тис. км2 із населенням майже 12 млн чол.). Розмежувальну лінію між СРСР і територією, окупованою німецькими військами, було уточнено в радянсько-німецькому договорі про дружбу й кордони від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемківщина й Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. Таким чином, до УРСР було прилучено понад 7 млн мешканців Західної України.

На початку жовтня 1939 р. на західноукраїнських землях відбулися вибори до Народних зборів, а 26-28 жовтня 1939 р. у Львові пройшли й самі Українські Народні збори, які прийняли декларацію про встановлення радянської влади на Західній Україні й про возз'єднання з УРСР. У складі УРСР було утворено 8 нових областей: Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Волинська, Рівненська, Ізмаїльська та Чернівецька.

Спочатку населення Західної України вітало прихід Червоної армії. Пояснювалося це тим, що Західна Україна була до цього напівколонією Польщі з досить сильним політичним, національним і економічним гнобленням, жорстокою експлуатацією, масовим хронічним безробіттям, напівкріпосницькими порядками на селі, безправ'ям українців.

«Радянізація»

Деякі політичні та економічні заходи, які проводилися новим режимом після возз'єднання, принесли українцям конкретні поліпшення. Сотні тисяч безземельних і малоземельних селянських господарств отримали понад мільйон гектарів землі, значну кількість худоби та різного реманенту, що були конфісковані в поміщиків, монастирів та великих державних чиновників. Були створені машинно-тракторні станції, різні обласні та районні установи й організації, які надавали послуги в розвитку рослинництва й тваринства. Чимало було зроблено й в соціальній сфері: ліквідовано безробіття, введено 8-годинний робочий день, підвищувалася заробітна плата робітників. Реконструювались існуючі й будувалися нові підприємства, розвивалася виробнича кооперація, помітно поліпшилося медичне обслуговування. За перший рік радянської влади тут почали діяти 184 лікарні, 492 амбулаторії та поліклініки. Українізувалася та зміцнювалася система освіти. На цей час працювало 6900 шкіл, у тому числі 6 тис. з українською мовою навчання, діяло 15 вузів, у тому числі 2 університети, 13 театрів.

Однак усе це відбувалося в умовах тоталітарного режиму, що призвело до поширення репресій, депортацій і на західноукраїнських землях. Були розпущені українські політичні партії, а їх лідери — депортовані. Ліквідовувалося багато кооперативів, а інші реорганізувалися на радянський зразок. Припинили свою діяльність читальні та бібліотеки товариства «Просвіта».

Через деякий час було оголошено, що землі, експропрійовані в польських землевласників і віддані найбіднішим селянам (спочатку це був найпопулярніший захід нового режиму), підлягають колективізації. Методи її проведення були ще жорстокішими, ніж у Східній Україні. Супроводжувались вони масовими репресіями, «розкуркуленням» середняків, депортацією тисяч селян до Сибіру. Погіршувало ситуацію те, що краєм керували люди, направлені з інших регіонів СРСР, які не розуміли місцевої специфіки, не володіли українською мовою.

Утисків зазнавала греко-католицька церква. Священиків зобов'язували мати спеціальні паспорти, а за використання церков уряд вимагав платити високі податки. Викладання релігії в школі заборонялося, церковні землі конфісковувалися.

Широкі репресії було розгорнуто проти місцевої інтелігенції. З осені 1939 р. лише з Галичини радянська влада депортувала близько 400 тис. українців.

Таким чином, входження західноукраїнських земель до складу УРСР було подією величезної історичної ваги й мало прогресивне значення, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї державної структури. Але здійснено це було тоталітарним режимом з порушенням норм міжнародного права, за допомогою секретних угод. Радянську владу було поширено й на західноукраїнські землі.