Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - модульний курс

ТЕМА 2. КИЇВСЬКА РУСЬ

Ключові поняття й терміни: «племінний союз», «держава», «Русь», «Руська земля», «Київська Русь», «усобиці», «роздробленість», «колективний сюзеренітет», «золотоординське ярмо», «феодалізм», «боярська рада», «з'їзд князів», «віче», «бояри», «дружинники», «смерди», «закупи», «рядовичі», «челядь», «холопи», «ізгої», «помісне землеволодіння», «вотчинне землеволодіння», «данина», «полюддя», «уроки», «билини», «літопис».

2.1. УТВОРЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ-КИЇВСЬКОЇ РУСІ

З VIII ст. іноземні джерела починають вживати для позначення племен полян та сіверян назву «Русь». Походженні цього терміна до кінця не з ясовано, але головних теорій дві: 1) варязька теорія вважає, що ця назва походить від шведського (норманського, варязького) племені, яке прийшло на східнослов'янську територію; 2) теорія місцевого походження цього терміна. Це знаходить підтвердження в топоніміці України (назвах місцевостей і річок, наприклад: притока Дніпра — Рось, притока Росі — Росава, Осколу — Рось, на Волині — річка Роска тощо). Пізніше термін «Русь» вживався стосовно Київщини, Середнього Подніпров'я — земель полян, сіверян і древлян, тобто в етнічному плані він стосувався тих племен, які започаткували український народ.

Наприкінці IX ст. навколо Києва об'єдналися східнослов'янські племена, які свою державу називають Київською Руссю. Існують дві основні теорії утворення держави на Русі: 1) норманська; 2) природно-історичного процесу. Норманська теорія була висунута німецькими вченими Байєром і Міллером ще у XVIII ст. і стверджує, що державу на Русі було створено норманами (шведами), апелюючи при цьому до літопису «Повість временних літ», у якому йдеться про запрошення в Новгород норманських вождів на чолі з Рюриком. Друга теорія стверджує, що державу на Русі було створено в результаті природно-історичного процесу. Для цього були необхідні політичні та соціально-економічні передумови. У процесі розвитку східнослов'янського суспільства союзи племен перетворюються на племінні княжіння (VIII ст.) Не можна заперечити, що нормани у IX—X ст. відігравали на Русі активну політичну роль, поклали початок династії Рюриковичів. Проте вони не утворили східнослов'янську державу (вона існувала й до їхнього приходу), а скоріш за все каталізували об'єднання східнослов'янських земель і племен.

У другій половині IX ст. у Східній Європі сформувалися три значні політичні утворення слов'янських племен, які арабські джерела називають Куявією, Славією та Арсанією. Куявія — це Київська Русь; Славія — північна частина східнослов'янських земель з центром у Ладозі, Артанія — нинішня Тамань.

Виникнення держави у східних слов'ян було пов'язане з:

1) зародженням і утвердженням на Русі феодальних відносин; 2) поступовим, але стійким формуванням державотворчих традицій (антське, склавинське, полянське об'єднання); 3) необхідністю захисту від сильних сусідів, які вже мали свої держави (Хозарський каганат, Візантія тощо); 4) територіальною, етнічною, мовно-культурною спільністю цих племен; 5) економічними зв'язками, розвитком торгівлі, що вимагало подолання відокремленості племен, стимулювало їхню інтеграцію; 6) посиленням Києва, чому сприяло його географічне положення й економічне становище, політичне значення та попередня історична еволюція.

Періодизація

Історію Київської Русі можна розділити на такі основні періоди:

1) 882-978 рр. — утворення тастановлення східнослов'янської держави з центром у Києві;

2) 978-1054 pp. — розквіт Київської Русі: зростання її політичної могутності, збільшення території, значні досягнення у сфері культури;

3) 1054-1360 pp. — поступовий занепад і розпад Київської Русі, утворення самостійних князівств.

У 862 р. варязький вождь (конунг) Рюрик стає князем у Новгороді, створивши підґрунтя для подальшої варязької експансії. Після його смерті у 879 р. влада переходить до Олега (Хельга), який у 882 р. захоплює Київ, підступно вбиває Аскольда і Діра й об'єднує основні східно-слов'янські землі. У своїй діяльності Олег досяг значних успіхів. У 907 р. він здійснив вдалий похід на Константинополь. На знак перемоги Олег прибив свій щит на воротах Константинополя й уклав досить вигідну угоду з Візантією. За договором 907 р. греки повинні були заплатити величезну контрибуцію — по 12 руських гривень за кожну уключину 2 тис. руських човнів і додатково виділити спеціальні фонди для найважливіших руських міст (Києва, Чернігова, Переяслава та інших). З цих фондів візантійський уряд повинен був заплатити за їжу для купців цих міст за весь час їхні перебування в Константинополі, а також завантажити їх чонівни провізією для зворотного шляху на Русь. За Руссю визнавалося право безмитної торгівлі. Договір 907 р. був доповнений договором 911 р. за яким урегульовувався розгляд кримінальних злочинів, здійснених громадянами однієї країни проти громадян іншої. Передбачалося надання допомоги тим купцям, корабель яких зазнав аварії. Договір 907-911 pp. Олега з Візантією свідчить, що Русь виступає в ньому як держава, що не поступається перед Візантійською імперією, а східні слов'яни виходять на історичну арену як рівні грекам.

Князь Ігор

Лінію на зміцнення Русі намагався продовжити наступник Олега — князь Ігор (Інгвар) — 912-945 pp. Він приєднав територію уличів і тиверців між Дністром і Дунаєм, захопив Дербент на Каспійському морі, здійснив два походи на Візантію, проте не зовсім вдалі. У 944 р. він уклав нову угоду з Візантією, але менш вигідну, ніж та, що була укладена за Олега. Ігор змушений був зректися володінь на Чорному морі, платити мито за крам і зобов'язався захищати Візантію. Компенсувати втрати руська знать сподівалася посиленням збору податків з підлеглих Києву племен. Данину збирали з населення, періодично об'їжджаючи країну (так зване полюддя). У листопаді князь з дружиною виходили з Києва, годувались у підлеглих племен і лише у квітні поверталися до Києва. Ігор загинув 945 р. під час спроби вдруге зібрати данину з древлян, які, обурившись з цього приводу, убили його.

Княгиня Ольга

Його вдова Ольга, яка стала княгинею (945-964 pp.), жорстоко помстилася за Ігоря, але зробила висновки з його невдач. Було проведено податкову реформу: чітко встановлено розмір данини — «уроки», місце їх збору — «погости». Ольга прийняла християнство, майже 20 років мирно правила державою, приділяючи основну увагу внутрішнім справам. У добу середньовіччя, коли скрізь панувала фізична сила, а кожен володар був перш за все воєначальником, київський престол займала жінка, яка головним чином мудрістю, а не силою управляла своєю великою державою. За неї значно зміцніло землеволодіння, посилився процес феодального освоєння земель. У результаті виникли нові замки, Центри феодального землеволодіння. Найбільшим землевласником була сама княгиня Ольга: їй належали місто Вишгород біля Києва, село Ольжичі у районі Десни, кілька сіл біля Новгорода. Вона здійснила дві важливі дипломатичні місії у Візантію та Німеччину, зміцнюючи престиж Руської держави.

У 946 р. Ольга відвідала Константинополь. У складі її посольства було більше 100 осіб (у тому числі 22 посли, 44 купці, 2 перекладачі). Ольга вела переговори з імператором Костянтином Багрянородним: обговорювалися торгово-економічні стосунки, а також проблеми християнізації Русі.

Князювання Ольга - важливий етап у розвитку державності Русі, коли відбулося одержавлення племінних княжінь, перетворення земель племінних князів у державну територію Київської Русі.

Князь Святослав

Ольга передала владу своєму синові Святославу (904-972 pp.), який основну частину свого правління провів у походах. Він підкорив в'ятичів, розгромив Хозарський каганат, включив у свої володіння землі Північного Кавказу. Сучасники порівнювали Святослава з барсом за швидкістю руху його війська. Спочатку візантійці запросили Святослава для боротьби з болгарами, згідно зі' своєю тактикою нацьковувати варварів на варварів. Святослав, як розумний політик, попросив субсидії для підготовки до болгарського походу. Йому надали 1,5 тис. фунтів золота як завдаток. Святослав легко розбив болгарську армію, але, на здивування візантійців, не збирався покидати Болгарію і навіть хотів перенести столицю з Києва в Переяславець на Дунаї, який був перехрестям торговельних шляхів. Протягом 969-970 pp. київський князь завоював Північно-Східну Болгарію, вторгся у Фракію, яка належала Візантії. Але в 971 р. ситуація змінилася, імператор зміг зібрати велике військо і взяв в облогу фортецю Доростол, де знаходився Святослав. Тримісячні бої ослабили обидві сторони. Після переговорів Святослав змушений був відмовитись від завойованих земель і зобов'язався допомагати Візантії в боротьбі проти арабів. У договорі нічого не говорилося про виплату Візантією данини. За це імператор не перешкоджав відходу руського війська зі зброєю і повинен був надати йому продовольство. Проте візантійці, побоюючись Святослава, попередили печенігів про повернення русичів з трофеями. Печеніги, маючи значну перевагу, напали на невеликий загін Святослава, і він загинув у нерівній битві. Куря, хан печенігів, наказав зробити з його черепа кубок, який покрили золотом і сріблом. На чаші було зроблено напис: «Чужого шукаючи, своє загубиш». Російський історик М. Карамзін порівнював Святослава з Олександром Македонським, називав його рівним героям Гомера. Святослав глибоко включився в міжнародні відносини, намагався відігравати в них активну роль, його ім'я гриміло по всій Європі. Але постійний відтік людей і матеріальних ресурсів ослабляв державу.