Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України - модульний курс

1.5. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА Й ЗАКАРПАТТЯ У 1918-1919 PP.

Розвал Австро-Угорської імперії спричинив боротьбу за її спадщину на Західній Україні. На Східну Галичину претендувала як Польща, так і українці, які намагалися збудувати тут свою державу. Це було особливістю стану на західноукраїнських землях, де головними були питання державотворення і національні, що вирішувалися в боротьбі з іншою державою, а не соціально-економічні, як на сході України. По суті, це було змагання між 3,5 млн. українців та 18 млн. поляків.

Утворення ЗУНР та її діяльність

18-19 жовтня 1918 р. парламентарі, керівники політичних партій, церковні ієрархи Східної Галичини та Буковини утворили Українську Національну Раду, яка мала діяти як представницький орган. У рішенні Національної Ради було записано: 1) усі українські землі у складі Австро-Угорщини є єдиною етнічною цілісністю; 2) вони утворюють окрему Українську державу; 3) усі національні меншини мають вислати до Української Національної Ради своїх делегатів.

Першою акцією керівництва ЗУНР стало перебазування до Львова легіону Українських січових стрільців з метою створення основи своїх збройних сил.

31 жовтня 1918 р. уряд Австрії теоретично визнав право українського народу на самостійність, але не погодився з демаркацією кордонів новоствореної держави.

28 жовтня 1918 р. у Кракові було створено польську ліквідаційну комісію, яка мала перейняти владу в усій Галичині від Австрійської держави й оформити перехід її до Польщі. Офіційне передання влади було призначено на 1 листопада у Львові. За таких умов представники українського Військового комітету вирішили захопити владу збройним шляхом. 1 листопада Львів перейшов під контроль Національної Ради. Але сили були нерівні, до того ж поляків підтримали представники Антанти. 21 листопада Львів було залишено.

9 листопада, після того як усі українські партії досятли угоди про формування уряду, було призначено тимчасову раду міністрів або Генеральний секретаріат на чолі з Костем Левицьким. 13 листопада було офіційно проголошено нову державу — Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). У зв'язку із захопленням поляками Львова столицю було перенесено у Станіслав.

ЗУНР займала територію 70 тис. км, близько 71 % населення становили українці, 14 % — євреї, загальна кількість населення складала — 4 млн чоловік.

22-26 листопада на підконтрольних українцям землях було проведено вибори до Української Народної Ради, куди входило 150 депутатів. За національним складом Рада була майже цілком українською, оскільки поляки, євреї та німці з різних причин бойкотували вибори. Президентом республіки став голова Ради Євген Петрушевич. Швидко було створено досить ефективний адміністративний апарат. Національним меншостям надавалось 30 % місць у майбутньому парламенті.

Гербом ЗУНР проголошувався золотий лев на синьому полі. Основним представником влади в повіті був повітовий комісар, якого призначав державний секретар внутрішніх справ. Він призначав у села й містечка громадських комісарів, якщо вони ще не були обрані населенням; де були обрані — затверджував кандидатури. В усіх повітах шляхом виборів слід було утворити повітові національні ради, а у громадах та містах — громадські й міські ради. Вибори до них проводилися на засадах загального і рівного виборчого права.

У квітні 1919 р. було прийнято земельний закон. Він передбачав ліквідацію великого землеволодіння, але наділення землею планувалося здійснити після війни. Самовільне захоплення землі переслідувалось у кримінальному порядку.

Уряд монополізував продаж основних продуктів, а також сірників, цигарок, спирту. 4 квітня 1919 р. було введено в обіг свою валюту — гривні й карбованці. Затверджено державність української мови, обов'язковість її вживання в державних установах та громадських організаціях. Разом із тим національні меншини усно й письмово могли спілкуватися з державними органами рідною мовою.

Реформувалась освіта. Публічні школи оголошувались державними, а вчителі — державними службовцями. Українська мова стала основною в державних школах, проте національні меншини мали право на школу на рідній мові. Особлива увага приділялась вивченню української мови, математики, історії, географії України. Учителі державних шкіл складали присягу на вірність українській республіці.

22 січня 1919 р. в Києві було проголошено Акт злуки, тобто об'єднання, соборності України, за яким ЗУНР гарантувалася автономність. Об'єднання УНР і ЗУНР багато в чому мало формально-політичний, а не державно-правовий характер. Соборна Україна існувала формально тільки 9 місяців — до 16 листопада 1919 р. Між урядами українських республік виникли певні розбіжності, пов'язані з різними зовнішньополітичними пріоритетами. Директорія УНР в основному боролася з Радянською Росією, а ЗУНР — з Польщею, і отут вони не могли допомогти один одному. Ускладнювали взаємовідносини й ідеологічні розбіжності. У Директорії переважали соціалістичні партії, а в уряді ЗУНР — помірно-ліберальні.

Уряд УНР виділив для відбудови прикарпатської економіки 500 млн. гривень. У березні 1919 р. з Наддніпрянщини надійшло до ЗУНР 730 вагонів цукру, 213 борошна, 223 збіжжя, 127 вагонів інших продуктів.

Керівництву республіки вдалося створити майже стотисячну Галицьку армію, яка в січні — липні 1919 р. вела боротьбу з польською армією. У підсумку Галицька армія зазнала поразки й змушена була перейти на Східну Україну, де взяла участь у громадянській війні.

Закарпаття після проголошення незалежності Угорщини (16 листопада 1918 р.) увійшло до її складу. Проте на початку 1919 р. Чехословаччина захоплює західну частину краю, а Румунія — південно-західну.

21 січня 1919 р. в м. Хуст, окупованому чеськими військами, було скликано Закарпатські всенародні збори. У них узяли участь 420 представників від 175 міських і сільських громад. Обговорювалися 4 пропозиції щодо перспектив приналежності краю: залишити у складі Закарпаття; передати Чехословаччині; передати ЗУНР; приєднати до Радянської України.

Після встановлення в березні 1919 р. радянської влади в Угорщині на Закарпатті почалося формування Русинської червоної дивізії (6 тис. бійців), яка воювала з чеськими та румунськими інтервентами. Радянський уряд Угорщини надав краю територіальну автономію і не заперечував проти приєднання його в майбутньому до УСРР.

Проте інші політичні сили виступили проти цього й Центральна Руська Народна Рада в Ужгороді 8 травня 1919 р. схвалила таке об'єднання, як Чесько-Словецько-Руська федерація. У листопаді 1919 р. Чехословацький уряд видав Генеральний статут Підкарпаття і створив управлінський орган краю — Директорію. За Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. Закарпаття перейшло до Чехословаччини.