Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - модульний курс

1.3. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА ГЕТЬМАНА СКОРОПАДСЬКОГО

Причини падіння Центральної Ради

Незважаючи на те, що Центральній раді вдалося знову повернутися до влади, вона не мала підтримки серед широких верств населення з різних причин:

• великих промисловців та землевласників, а також кайзера Німеччини відлякували соціалістична орієнтація й соціалістичний склад ЦР (націоналізація землі, 8-годинний робочий день);

• зрусифіковану частину населення не влаштовував національний характер влади;

• національно-демократичні кола й пробільшовицькі елементи (тут їх позиції співпадали) — підтримка ЦР німецької окупації й пограбування України;

• значна частина населення була незадоволена тим, що ЦР не могла «навести порядок»;

• німецька окупаційна влада була незадоволена політикою «прихованого саботажу» з боку ЦР, що не давало їй можливості швидко й регулярно вивозити награбовані в Україні продукти й сировину.

Протягом останніх двох місяців свого існування Центральна Рада з державного органу перетворилася фактично в дискусійний клуб, у засіданнях якого брали участь не більше 40 чол.

У результаті дії всіх цих сил Центральна Рада не змогла утриматись при владі. Опозиційні їй сили вирішили створити міцну авторитарну владу, надавши їй за історичною аналогією форму гетьманату. На це була згода й німецького командування.

Гетьман Скоропадський

29 квітня 1918 р. на з'їзді хліборобів (6500 делегатів) було обрано гетьмана України, яким став Павло Скоропадський, нащадок гетьмана України часів Петра І Івана Скоропадського. Йому на цей час виповнилося 45 років, у минулому він був ад'ютантом царя Миколи II. Гетьман оголосив про встановлення Української держави (на відміну від Української Народної Республіки Центральної Ради).

Діяльність гетьманської влади

Скасовувалися заходи ЦР щодо націоналізації великих маєтків і культурної автономії. Проголошувалася недоторканність приватної власності. Великі прерогативи надавалися самому гетьману: верховна виконавча влада, затвердження законодавчих актів, призначення отамана (голови) ради міністрів, управління зовнішньою політикою й військовими справами (гетьман був Верховним воєводою). Владу гетьмана можна розглядати як надзвичайне поєднання монархічних і диктаторських засад, з урахуванням історичних традицій і національного характеру Української держави.

Однак усе це не могло приховати того, що фактичними господарями України були не гетьман і його уряд, а німецьке військове командування. За квітень — листопад 1918 р. з України в Німеччину та Австрію було вивезено 95976 коней, 105542 туші яловичини, 66809869 кг цукру, 3329403 кг олії, 1213961 кг риби тощо. Гетьман увів окрему соціальну категорію громадян-козаків (фактично заможних селян), сподіваючись, що вони стануть опорою режиму. Через те що гетьман був причетний до повалення ЦР, до його уряду й адміністрації відмовилися ввійти представники українських політичних'сил. Проте це не завадило швидко налагодити дійовий адміністративний апарат (у провінціях — старости, земські урядники). Проводилися досить жорстокі репресії проти учасників робітничого й селянського рухів, каральні експедиції. Гетьман передбачав ліквідацію значної земельної власності і передачу землі хліборобам у кількості не більш 25 га в одні руки, а купівля землі однією особою в різних місцях не дозволялася. Поміщики повинні були продавати свою землю Держбанку для утворення державного земельного фонду.

Страйки на заводах заборонялися, у металургійній промисловості було установлено 12-годинний робочий день, для боротьби з незадоволеними широко використовувалися локаути.

Разом із тим гетьманський уряд досяг значних успіхів у справі визнання України як окремої держави на міжнародній арені. Дипломатичні відносини були встановлені з 12 країнами, у тому числі (крім Німеччини, Австро-Угорщини і Туреччини, чого досягла ще Центральна Рада) з Нідерландами, Данією, Іспанією, Італією, Норвегією та іншими, а також з політичними новоутвореннями на території колишньої Російської імперії (Грузією, Литвою, Кримом, Кубанню). Довгий час у Києві велися переговори з Радянською Росією про укладення мирної угоди та визначення кордонів. 12 червня 1918 р. сторони підписали угоду про перемир'я, мирну ж угоду так і не було підписано, оскільки делегація Раднаркому відмовилася від подальших переговорів.

Гетьманський уряд зайняв активну позицію стосовно Кримської проблеми. У заявах Німеччині МЗС Української держави заявляв, що Крим економічно, політично та етнографічно пов'язаний з Україною, тому нормальний розвиток України неможливий без Криму. Зазначалося також, що створення татарської держави в Криму є невиправданим, тому що татари складають тільки 14 % населення.

Гетьман застосував до Криму економічну блокаду. Через місяць уряд Сулькевича, який зрозумів залежність Криму від економіки України, повідомив, що згоден розпочати переговори про форми державного об'єднання з Україною. Дипломатичними зусиллями до Української держави було прилучено Гомельський повіт Могилівської губернії, Суджанський, Білгородський, Корочанський, Гайворонський повіти Курщини, Валуйський повіт Воронезької губернії, вперше Холмщина, 12 повітів Берестейщини. Велися переговори з Румунією щодо українських земель Бессарабії, про входження етнічно української Кубані до складу України.

За 230 днів гетьманського режиму в Українській державі було прийнято більше 300 законопроектів. Було створено Генеральний штаб, штабні структури у 8 територіальних корпусах. До армії залучили 202 генералів, були введені погони і військові звання, затверджено текст урочистої присяги на вірність гетьману, заборонено політичну діяльність у військах, забезпечено перехід до схеми підготовки офіцерів: кадетський корпус — загальна козача військова школа — Академія Генерального штабу. Було сформовано 60-тисячну регулярну армію.

Значних успіхів досяг гетьманський уряд у сфері культури. На рівні початкової школи було випущено кілька мільйонів примірників україномовних підручників, а в більшості шкіл для навчання введено українську мову. У цей період відкрилося 150 українських гімназій, Українські університети в Києві та Кам'янець-Подільському; були засновані Українська Академія наук, Державний Український Архів, Національна Галерея мистецтв, Український Історичний музей, Українська Національна бібліотека з фондом в 1 млн томів.

Повернення землі поміщикам, насильницька реквізиція хліба, масові репресії викликали гостре незадоволення серед різних верств населення. Виник і швидко зростав повстансько-партизанський рух проти німецьких окупантів і гетьманського режиму. Відновлення багатьох дореволюційних порядків означало накопичення того вибухового матеріалу в суспільстві, який уже привів до потрясінь 1917 р. і неминуче повинен був реанімувати їх знову. Гетьмана компрометувала залежність від німців, які нещадно грабували Україну, російське оточення, яке прагнуло до відновлення «единой и неделимой» Росії.