Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - модульний курс

Модуль III. НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ВИМОГИ ДО ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК СТУДЕНТІВ 

Установлювати хронологічну послідовність подій періоду, співвідносити їх з поліями світової та європейської історії.

Аналізувати та оцінювати:

- джерела з історії періоду,

- основні положення І, II, IIІ та IV Універсалів УЦР, історичне значення та наслідки їх оприлюднення,

- наслідки першої війни радянської Росії з УНР.

- наслідки підписання Брестського договору.

- причини падіння УЦР та гетьманського перевороту.

- наслідки другої війни радянської Росії з УНР, причини поразки Директорії.

- наслідки українсько-польської війни. 

- історичне значення проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР, причини поразки та історичне значення ЗУНР,

- чинники, які спричинили поразку національно-визвольних змагань та наслідки цієї поразки для подальшої долі України. 

- причини, масштаби та наслідки голоду 1921-1923 pp.

- вплив політики українізації на українську культуру та суспільне життя. 

- наслідки індустріалізації та колективізації.

- Голодомор 1932-1933 pp. як геноцид українського народу.

- історичне значення возз'єднання українських земель в єдиній національній державі.

- різні точки зору щодо діяльності ОУН ІУПА.

- наслідки Чорнобильської катастрофи.

- історичне значення референдуму 1 грудня 1991 р. та виборів Президента України та наслідки розпаду СРСР.

- здобутки й проблеми процесу державотворення в 1990-2000-х pp.

- значення конституційного процесу в Україні.

Визначати:

- причини, передумови, характер Української революції

- причини прийняття універсалів УНР,

- причини, перебіг та результати першої війни радянської Росії з УНР.

- положення Брестського договору з Росією та Україною. 

- причини та наслідки утворення Директорії УНР, засади її внутрішньої політики, цілі та шляхи реалізації зовнішньої політики

- причини, перебіг другої війни радянської Росії з УНР, причини поразки Директорії,

- причини, перебіг українсько-польської війни,

- причини, цілі, заходи, особливості впровадження непу в Україні та його наслідки.

- причини, цілі, характер, джерела та результати індустріалізації.

- причини, цілі, характер, етапи, методи здійснення та результати колективізації.

- причини, масштаби, наслідки Голодомору 1932-1933 pp.

- суть радянсько-німецьких договорів 1939 р. та їх вплив на долю західноукраїнських земель.

- плани Німеччини по разгрому СРСР та загарбання України.

- причини поразок радянських військ у перші місяці Великої Вітчизняної війни, мобілізаційні заходи, особливості проведення евакуації.

- причини розгортання, джерела формування, час існування, течії, організаційні та координуючі структури руху Опору, його цілі, форми та методи боротьби.

- внесок українського народу у перемогу над Німеччиною та її союзниками, результати й наслідки війни для України та її народу.

- адміністративно-територіальні зміни в Україні, особливості, результати та наслідки відбудови промисловості та сільського господарства.

- причини десталінізадії та складові цього процесу, зміни в адміністративно-територіальному устрої УРСР.

- причини здійснення суспільних перетворень, напрямки «перебудови», її особливості в Україні.

- причини спроби державного перевороту 19 серпня 1991 р. на процес держа вотворення.

- причини розпалу СРСР.

- чинники, які впливають на сучасний державотворчий процес.

- фактори, які вплинули на економічний розвиток України в першій половині 90-рр., здобутки та проблеми економіки України, причини загострення кризи.

ТЕМА 1. ВІДРОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ УКРАЇНИ В РОКИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Ключові поняття й терміни: «національно-демократична революція», «самостійники», «універсал», «ультиматум Раднаркому», Українська держава», «Гетьманат», «Директорія», «отаманщина», «продовольча розкладка (продрозверстка)», «воєнний комунізм». 

1.1. УТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Початок діяльності Центральної Ради

У кінці лютого 1917 р. в Петрограді в результаті збройного повстання робітників і солдатів царизм було повалено. Проте боротьба за владу не закінчилася. Паралельно існували дві політичні структури, які представляли інтереси різних соціальних верств:

Тимчасовий уряд, сформований в основному з ліберально-буржуазних депутатів IV Державної думи, і Рада робітничих і солдатських депутатів.

В Україні ситуація виявилася ще складнішою. Поряд з органами Тимчасового уряду та робітничими й солдатськими Радами (лише в березні 1917 р. їх було вже понад 170), виник ще один орган, який згуртував українські національно-демократичні сили, — Центральна Рада. Це спочатку громадське об'єднання було створене 7 березня 1917 р. У Києві з ініціативи низки політичних, громадських, наукових організацій. Головою Ради обрали визначного історика і громадського діяча М. С. Грушевського. Серед партій провідну роль у Центральній раді відігравали Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) і Українська партія соціалістів-революціонерів есери (УПСР). У більшості Рад робітничих і солдатських депутатів переважали меншовики й есери.

Періодизація діяльності Центральної Ради:

1. Становлення УЦР, формування її складу, боротьба за демократизацію й українізацію, співробітництво з Тимчасовим урядом, кристалізація ідеї автономії України у складі Росії (березень — початок червня 1917 p.);

2. Поглиблення процесу державного будівництва в Україні на засадах автономно-федеративного принципу, легітимізація автономії в умовах досягнення тимчасового компромісу з Тимчасовим урядом (кінець червня — початок жовтня 1917 p.);

3. Боротьба за владу з центральним більшовицьким урядом (жовтень 1917 р. — січень 1918 p.);

4. Існування формально самостійної Української Народної Республіки під протекторатом Німеччини й Австро-Угорщини (березень — 28 квітня 1918 p.).

19 березня 1917 р. у Києві пройшла грандіозна демонстрація (більше 100 тис. учасників), у ході якої висувалися вимоги надати Україні автономію. 7-8 квітня 1917 р. в Києві відбувся Український національний конгрес, у роботі якого взяли участь делегати від губерній України, українських громадських організацій Петрограда, Москви, Криму, Кубані, Холмщини. На цей момент Центральна Рада складалася з 822 місць, близько чверті з них належало російським, єврейським, польським та іншим неукраїнським партіям. На Конгресі відбулося конституціювання Центральної Ради, вона стала представницьким органом українського народу. Це був перший крок відродження нації на шляху державності. Керівництво ЦР почало роботу зі створення підлеглих їй місцевих органів влади — українських рад (губернських, міських, повітових). Таким чином, в Україні створився трикутник політичних сил. Важливим рішенням Конгресу була пропозиція, щоб кордони між автономними республіками в Новій Росії визначалися на основі етнографічного принципу.

Центральна Рада висувала вимоги автономії України, підтримувала заходи щодо створення української преси, впровадженню української мови в школах, скасування будь-яких обмежень щодо розвитку української культури і громадсько-політичного життя. Загальнодемократичні вимоги і лі' нія Центральної Ради зустріли підтримку з боку скликаних у Києві в травні 1917 р. всеукраїнських з'їздів: військового, селянського, робітничого.

Перші Універсали

10 червня 1917 р. Центральна Рада видала свій І Універсал, тобто державний документ у формі звернення до населення. У ньому проголошувалась автономія України і підкреслювалося, що Україна не відділяється від Росії. Порядок і лад в Україні повинні були дати «вибрані вселюдним, рівним, прямим і таємним голосуванням Всенародні українські збори (Сейм)». Це був перший крок до здійснення національно-територіальної автономії України.

В Універсалі зазначалось, що склад Центральної Ради буде поповнено представниками інших народів, які живуть в Україні, і це дасть їй змогу стати єдиним найвищим органом революційної демократії краю. Комплектування окремих військових частин лише українцями здійснюватиметься під контролем військового міністра й Генерального штабу. Проблему земельної реформи теж повинні були вирішити Установчі збори.

З липня 1917 р. Центральна Рада видала II Універсал, де проголошувалося, що вона не стоїть за відокремлення України від Росії й відкладає вирішення питання про здійснення автономії України до Всеукраїнських установчих зборів.

II Універсал був певною поступкою російському Тимчасовому урядові, компромісом, деякою мірою кроком назад порівняно з І Універсалом. Це виявилося в тому, що не визначалася територія, на яку поширювалася влада Центральної Ради, не уточнювалися повноваження Генерального секретаріату, особливо у відносинах із місцевими органами Тимчасового уряду. Проте, проголошення самостійності України в тих умовах було нереальним.

Діяльність Центральної Ради

Невдовзі Центральна Рада створила свій виконавчий орган — Генеральний секретаріат на чолі з відомим українським письменником В. К. Винниченком. До складу секретаріату входило 8 міністерств, якими керували переважно представники соціал-демократичної партії. Дії Центральної Ради викликали невдоволення з боку Тимчасового уряду і лише черговий провал нового наступу російських військ у Галичині змусив його піти на переговори 3 ЦР. У переговорах узяли участь О. Керенський, І. Церетелі від Тимчасового уряду, М. Грушевський і В. Винниченко від Центральної Ради. Тимчасовий уряд змушений був визнати Генеральний секретаріат своїм крайовим органом управління п'яти (з дев'яти) українських губерній (Київської, Полтавської, Подільської, Волинської та Чернігівської). Це означало зростання авторитету, впливу і влади Центральної Ради.

Проте Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав. цей новий компроміс з російським урядом було зафіксовано в «Тимчасовій інструкції для Генерального секретаріату». З компетенції секретаріату вилучалися військові, судові, продовольчі справи, а також пошта та телеграф.

Генеральний секретаріат був підзвітний Малій раді (з 40 чол.) — органу, який вирішував поточні і нагальні проблеми. Центральна Рада погоджувалася співробітничати з «неукраїнськими групами населення», якщо останні визнавали її «вищим правомочним органом». Слід відзначити, що розходження Центральної Ради з Тимчасовим урядом стосувалися лише національного питання і перспектив устрою України. Щодо питань державного ладу, економічної, земельної, соціальної, воєнної політики, то тут розходження були незначними або взагалі відсутні.

У своїй діяльності Центральна Рада припустилася багатьох помилок. Вона фактично не займалася вирішенням соціально-економічних проблем (серед яких головною була земельна), а зосередила свою увагу лише на національних аспектах. До того ж діячам Центральної Ради бракувало досвіду й у вирішенні суто практичних проблем, таких як збереження правопорядку, забезпечення міст продуктами, організація роботи залізниць. Багато часу забрали дебати та ідейні конфлікти, особливо між соціал-демократами та соціалістами-революціонерами. Зв'язок з масами обмежувався виступами на мітингах у містах, вплив на село, де проживала більшість населення України, зменшувався. Суттєвою була помилка ЦР щодо військових формувань. Улітку 1917 р. близько 300 тис. українських солдатів стихійно реорганізувалися в українські формування, присягнувши на вірність Центральній раді. Крім того, генерал Павло Скоропадський надав у розпорядження ЦР українізований корпус із 40 тис. бійців, дисциплінованіших і краще споряджених порівняно з дезорганізованими російськими військами. Але його пропозицію було відкинуто, бо керівники ЦР вважали, що армія в постреволюційному демократичному суспільстві буде непотрібна і, крім того, не можна довіряти багатому землевласнику Скоропадському.

Утопічним було ставлення ЦР і до чиновників. Голова уряду Винниченко називав їх «найгіршими і найшкідливішими людьми», вважаючи, що вони є пережитком деспотичної держави. Але швидко стало зрозуміло, що без армії і чиновників неможливо обійтися.

Таким чином, УЦР у цей час займала автономістично-федералістичні позиції, намагалася сприяти національно-визвольному руху інших народів, не обмежуючись лише вирішенням власне українських питань.