Історія України - модульний курс

3.11. РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ В УКРАЇНІ В 1905-1907 PP.

Початок і особливості

У 1905 р. в Російській імперії почалася революція. Революція 1905-1907 pp. за своїм характером була буржуазно-демократичною, бо її безпосереднім завданням було повалення царизму, встановлення демократичної республіки, вирішення аграрного питання, покращення становища робітників (восьмигодинний робочий день тощо) - Буржуазна революція представляла потреби розвитку капіталізму, оскільки вона розширювала й поглиблювала розвиток його основ. Тому революція не може не відбивати інтересів буржуазії. Проте в ній також зацікавлені робітники, селяни й інтелігенція, оскільки революцію спрямовано на ліквідацію залишків кріпосництва, скинення царату з його поліцейським режимом, розширення демократії тощо.

Революція 1905-1907 pp. мала свої особливості, тобто відмінності від попередніх революцій в інших країнах. По-перше, це була перша революція XX ст., коли протиріччя капіталізму досягли апогею, і Російська імперія стала вузлом цих протиріч. По-друге, хоча революція була буржуазною за характером, буржуазія імперії не могла в ній відігравати вирішальної ролі, як це було в країнах Європи раніше, оскільки була недостатньо організованою й занадто прив'язаною до царизму. По-третє, у цій революції існували не два політичних табори (революційний і контрреволюційний, урядовий, як у Європі), а три, крім вищевказаних, ще табір ліберально-буржуазний. Це ускладнювало політичну боротьбу.

Періодизація революції: 1) піднесення (січень — грудень 1905 p.); 2) спад (січень 1906 р. — червень 1907 p.).

Різною була й тактика партій у революції. Більшовики та есери виступали за збройне повстання як основний засіб вирішення завдань революції (есери, крім цього, також за терор). Меншовики, кадети, лідери українських національних партій виступали за парламентський шлях через вибори в Державну Думу. Чорносотенні партії виступали за беззаперечне збереження існуючого ладу, тобто проти будь-яких змін.

Головні події революції в Україні:

• січень-березень 1905 р. страйки робітників — 177 страйків, 170 тис. учасників;

• повстання на броненосці «Потьомкін» (14-25 червня 1905 p.);

• загальний політичний страйк (жовтень 1905 р. — 120 тис. учасників);

• створення профспілок (3 листопада 1905 р.; у 1907 р. — 280 організацій);

• селянські виступи (за 1905 р. — 4 тис. у 7 тис. сіл);

• повстання матросів флотської дивізії у Севастополі (крейсер «Очаків» та інші на чолі з лейтенантом Шмідтом -листопад 1905 p.);

• повстання саперів у Києві на чолі з поручиком Б. Жаданівським — листопад 1905 p.;

• грудневе збройне повстання 1905 р. (у Донбасі).

У ході революції виникли нові опозиційні урядовим органам влади — Ради робітничих депутатів. В Україні вони діяли в Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві та інших містах.

Зростання громадської активності і організованості привело до створення профспілок. Однією з перших виникла профспілка залізничників Південно-Західної залізниці. Наприкінці 1905 р. в Україні нараховувалось близько 80 професійних об'єднань.

У ці роки значно посилився національний рух. Громадськість України виступала за рівноправність усіх народів, проти великодержавної, шовіністичної політики царизму, за право вільно користуватися рідною мовою. У цей час більшого поширення набуває українська преса. У 1905-1907 pp. виходило вже 24 україномовних газети і журнали.

Поряд з політичними партіями в цей час виникають і культурно-освітні організації — «Просвіти», які керувались демократичними й ліберальними діячами української інтелігенції (М. Коцюбинський, Б. Грінченко, П. Мирний, Л. Українка). Вони засновували бібліотеки й читальні, організовували літературні й музичні вечори, лекції, спектаклі, створювали школи з викладанням українською мовою. В Одеському університеті починається викладання історії України, а в Харківському — історії літератури українською мовою.

Українське питання обговорювалося і в Державних Думах. Вибори в І Думу відбулися весною 1906 р. Від України було обрано 102 депутати, найбільше було кадетів — 36 чол. У Думі сформувалася «Українська думська громада», яка об'єднувала 45 депутатів. Основною її вимогою було надання автономії Україні. Вибори у II Думу відбулися в січні 1907 р. Знову від України обрали 102 депутати, і знову було створено «Українську думську громаду». II Дума виявилася ще лівішою, ніж І Дума. «Думська громада» дещо розширила свої вимоги, пропонуючи допустити українську мову в систему освіти й державного управління. Для цього вони вважали за необхідне утворити кафедри української мови і історії в університетах, ввести українську мову в учительських семінаріях. Діяльності «Думської громади» активно допомагав видатний український історик М. Грушевський, який спеціально для цього переїхав до Петербурга. За його участю почали видавати журнал «Украинский вестник», а потім газети «Рідна справа» («Вісті з Думи»), де друкувались виступи депутатів, статті на актуальні політичні теми. Склад «Думської громади» був дуже строкатим, неоднорідним, і, крім того, в умовах спаду революції і посилення реакції майже неможливо було досягти якихось демократичних зрушень.