Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - модульний курс

3.10. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ XX СТ.

Економіка

Після реформи 1861 р. економіка України розвивалася стрімкими темпами, особливо значних успіхів було досягнуто в промисловості. Майже 21 % усієї промислової продукції Російської імперії вироблявся в Україні. Економічний розвиток України мав ряд особливостей. По-перше, темпи розвитку деяких галузей (гірничої, металургійної, кам'яновугільної, цукрової) були вищими, ніж у центрі. По-друге, в Україні існувала нерівномірність розвитку окремих регіонів. Найвищим цей рівень був на Півдні України. Значно відставало Правобережжя; у південно-західних районах переважало дрібнотоварне виробництво. По-третє, розвиток економіки та культури стримувався сильним політичним, соціальним та національним гнобленням, залишками кріпосництва. По-четверте, Україна не була окремим, самостійним економічним регіоном, а входила до складу загальноімперської економічної системи.

Деякі головні риси економічного розвитку України були такими ж, як і в цілому в Росії. Так, в Україну, як і в інші регіони імперії, широко проникав іноземний капітал. Особливо чітко це виявлялося в Донецько-Криворізькому районі, де значна кількість шахт, рудників, заводів належала іноземцям. Як і в Центрально-промисловому районі, в Україні створилася висока концентрація виробництва. На початку століття на підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. зосереджувалось близько 50 % загальної кількості робітників. Це створювало передумови для кращої організації робітничого руху, що відіграло потім суттєву роль у подальших революційних подіях.

Особливістю важкої індустрії Донбасу було комбінування металургійних підприємств з вугільними, коксовими, залізорудними, хімічними. Такі комбінати виявилися набагато вигіднішими в господарському сенсі. При цьому ключові позиції (як базові підприємства) займали не кам'яновугільні, а металургійні або машинобудівні заводи. На початку століття в Україні з'являються перші монополії — синдикати «Продуголь», «Продамет», «Продруда», які концентрують значну частину виробництва в окремих галузях і отримують надприбутки за рахунок високих цін, котрі вони могли диктувати.

У сільському господарстві України на початку століття відбувалася боротьба двох тенденцій: американського (фермерського) і прусського (буржуазно-поміщицького) шляхів розвитку. Незважаючи на підтримку царським урядом поміщиків, селянська земельна власність зростала. У самому селі значно прискорився процес диференціації селянства: земля та засоби виробництва належала заможним селянам. Це призводило до збіднення та обезземелювання значної частини селянства. У 1905 р. в Україні частка безземельних та малоземельних селян складала близько 56 %.

Розвиток економіки супроводжувався посиленням експлуатації робітників і селянства, погіршенням становища значної маси населення. Тяжке соціальне становище, політичне безправ'я, національний гніт призвели до активізації робітничого, селянського та національно-визвольного рухів. У 1903 р. з великим розмахом пройшов загальний політичний страйк на Півдні Росії, причому найактивнішу участь у ньому взяли робітники України (1 і 5 тис. осіб).

Суспільні рухи

Значно посилився й селянський рух. У багатьох повітах Харківської та Полтавської губерній у 1902 р. спалахують збройні виступи: 105 поміщицьких маєтків та садиб було розгромлено; царські війська жорстоко розправилися з повстанцями.

Активізувалося й студентство. У вищих навчальних закладах Києва, Харкова, Одеси, Катеринослава влаштовувалися збори, де висувались вимоги академічних свобод. Царський уряд змушений був піти на часткові поступки, дозволивши під наглядом начальства створювати гуртки, каси, бібліотеки.

Розвивався національний рух. Викладачі вузів, демократична інтелігенція виступали проти переслідувань української мови. Святами української культури стали відкриття у 1903 р, в Полтаві пам'ятника основоположнику української літератури І. П. Котляревському, відзначення в тому ж році 35-річчя музичної діяльності композитора М. В. Лисенка.

Активізація суспільно-політичних рухів сприяла утворенню перших політичних партій в Україні. У 1891 р. було засновано таємне товариство «Братство тарасівців», куди входили представники молодої інтелігенції з Києва, Харкова, Одеси, Полтави. Ідеологами й лідерами товариства були Іван Липа, Борис Грінченко й Михайло Коцюбинський. В їхній програмі містилися вимоги широкої політичної автономії України, захист прав українського народу. Члени товариства критикували старше покоління українофілів за аполітичність і культурницьку обмеженість. Товариство проіснувало до 1898 р.

Перші партії

Політичну лінію «Братства тарасівців» продовжила Революційна Українська партія (РУП). її було створено в 1900 р. в Харкові. Метою партії була боротьба за національні права та соціальну революцію, захист інтересів перш за все селянства. Проте керівники партії не мали єдиної думки щодо стратегії і тактики її діяльності, і це спричинило її розкол. У 1902 р. з РУП вийшла група М. Міхновського, яка заснувала Українську народну партію (УНП), що виступала з гаслом «Україна для українців». У 1904 р. від РУП відділилася група М. Меленівського, яка вважала, що треба об'єднатися з російською соціал-демократією. Ця група стала називатися «Спілка». Та частина РУП, що залишилась, перейменувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), лідерами якої були В. Винниченко, С Петлюра. Вони виступали за демократизацію суспільного ладу, автономію України, конфіскацію великої земельної власності.

Крім цього, в Україні в 1904 р. були створені ліберально-буржуазні партії: Українська радикальна партія (УРП), лідери — С. Ефремов, Б. Грінченко; Українська демократична партія (УДП), лідер — Є. Чикаленко. У 1905 р. ці партії об'єдналися і створили Українську радикально-демократичну партію (УРДП), що виступала за конституційну монархію, автономію України, земельну реформу.

Українські партії розподілялись на дві групи щодо перспектив політичного розвитку України: 1) автономія України в федеративній Росії; 2) самостійність України.

Крім суто національних партій, на політичне життя України активно впливали загальноросійські партії. Російська соціал-демократичнаробітнича партія (РСДРП), що виникла у 1898 p., в 1903 р. розкололася на більшовиків і меншовиків, лідером більшовиків став В. І. Ульянов (Ленін). Ідеологія РСДРП: капіталізм — антагоністичне суспільство, яке потрібно замінити соціалізмом за допомогою революції. Головна революційна сила — пролетаріат, головне зло — приватна власність.

Партія соціалістів-революціонерів (ПСР — есери) виникла на зламі століть (лідери В. Чернов, в Україні — Д. Дорошенко). Головну революційну силу есери бачили в селянстві; вони широко використовували терор проти представників влади.

Конституційно-демократичну партію, або Партію народної волі (кадети), було утворено у 1905 р. (лідер — П. Мілюков, учений-історик). Кадети виступали за конституційно-парламентську монархію, свободу культурного розвитку для всіх націй. В Україні її підтримувала в основному інтелігенція.

«Союз 17октября» (октябристи) — партія великої і середньої буржуазії — виступала за збереження існуючого ладу, єдиної і неподільної Росії (лідер — О: Гучков). У 1905 р. виник «Союз Русского Народа» — реакційна, чорносотенна організація, яка виступала з шовіністичних позицій, проти революційного й національного рухів. її члени брали активну участь у єврейських погромах і вбивствах революціонерів і ліберальних діячів.