Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - модульний курс

3.6. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

Характеристика

Скасування кріпосного права призвело до виникнення ринку найманої праці — сотні тисяч безземельних і малоземельних селян, позбавлених знарядь праці, склали його основу. Вони змушені були йти в міста й продавати себе як робочу силу, щоб забезпечити своє життя. Процес розкладу натуральних господарств призводив до формування ринку збуту для капіталістичного виробництва. Усе це створювало передумови швидкого розвитку капіталізму й завершення промислового перевороту. Каталізуючими факторами цього явища було пряме втручання держави в економіку та великі іноземні інвестиції в неї.

Особливістю економічного розвитку України в цей період був двобічний розвиток капіталізму: інтенсивним і екстенсивним шляхами, тобто за рахунок розширення та поглиблення капіталістичного виробництва (промислового перевороту, впровадження техніки).

Протягом 70-80-х pp. промисловий переворот в основному завершується. У найважливіших галузях — машинобудівній, металургійній, залізорудній — створюються великі капіталістичні підприємства, засновані на машинній техніці, новій технології, новому виді палива (вугіллі). Відбуваються зміни у структурі промисловості України — зростає питома вага видобувної промисловості, металургії, машинобудування.

Різко збільшується попит на метал (верстати, пароплави, паровози, залізниці, озброєння). Це привело до відкриття металургійних заводів нового типу. Першим в Україні в 1872 р. було 3оУдовано в Бахмутському повіті Катеринославської губернії (нині Донецька обл.) металургійний завод Юза. У 1896 р. відкрився металургійний завод в Алчевську, який започаткував це місто, а в кінці XIX ст. в Україні діяло вже 17 великих з новою технологією металургійних заводів. У 1900 р. Україна давала 92 млн. пудів чавуну (Урал — 50 млн) — 52 % загальноімперської виплавки.

У зв'язку з розвитком металургії посилився попит на криворізьку руду. Тут стали до ладу ряд потужних рудників. Якщо у 1870 р. на Півдні було видобуто 1,3 млн. пудів залізної руди (2,8 % загальноімперської), то в 1900 р. — 210 млн пудів (58 %), що в 158 разів більше!

Швидкий розвиток металургії та залізниць посилили попит на вугілля. Видобуток вугілля в Донбасі та його питома вага в кам'яновугільній промисловості імперії значно збільшилися. За 40 пореформених років вона зросла з 6 млн. пудів до 692 (у 115 разів), що складало майже 70 % загальноімперського видобутку.

Певні досягнення спостерігалися в сільськогосподарському машинобудуванні, що зумовлювалося попитом на машини у поміщицьких контроль і господарствах заможних селян України. З 1876 р. по 1890 р. вартість машин, випущених на підприємства Півдня України, зросла більше ніж у 8 разів. Це були найвищі темпи розвитку машинобудування в усій імперії. У кінці XIX ст. розвивається транспортне машинобудування. У 1897 р. починає випускати паровози Харківський паровозобудівний завод, а згодом — Луганський. У 1900 р. вони побудували 233 паровози (23 % загальноімперського виробництва).

Значно вплинув на розвиток економіки залізничний транспорт. Значення залізниць полягало не лише в тому, що вони з'єднували між собою віддалені господарські райони та мали військово-стратегічне призначення (перевезення військ та зброї). Вони розширяли всеросійський ринок, сприяли швидкому розвитку фабрично-заводської промисловості. Спочатку залізниці будувалися з метою забезпечення експорту зерна через порти, тому першою залізницею в Україні стала лінія Балта — Одеса (1865 p., довжина 219 верст). Перший поїзд до Харкова прибув з Курська 6 липня 1869 р. До 90-х pp. було завершено будівництво головних залізничних магістралей, які пройшли через основні її економічні райони, з'єднали її з Центральною Росією та Західною Європою. Довжина залізниць з 1865 р. по 1900 р. збільшилася з 219 до 8417 км, що складало 16 % загальноросійської. Щорічно залізниці України перевозили 1414 млн пудів вантажів і 13,3 млн пасажирів. Поряд з новими галузями виробництва розвивалися й старі. У кінці XIX ст. Україна давала 84 % загальноімперського виробництва цукру, 58 % — спирту, 40 % — тютюну.

Швидко йшов процес урбанізації — зростання міст. У кінці століття в Україні їх було 130, з них 4 — мали більше 100 тис. населення: Одеса — 404 тис, Київ —248 тис, Харків — 174 тис, Катеринослав — 113 тис Міське населення складало 13,6 %. Перший телефон було встановлено в Одесі у 1882 p., а перший трамвай пущено в 1892 р. — у Києві.

Урбанізація

Урбанізація мало стосувалась українців, яких у 1897 р. було 73 % загальної кількості населення. (Усього населення України складало 23,4 млн осіб.) Лише трохи більше 5 % українців проживало в містах, 38 % росіян, євреїв — 45 %. Росіяни становили 12 % населення — це були гірники, металурги, державні службовці. Швидко зростала єврейська меншість, що досягла майже 8 % загальної кількості населення (у Російській імперії загалом — 4 %) і домінувала в торгівлі та банківській справі.

Сільське господарство

Сільське господарство України йшло так званим прусським шляхом, коли поміщицьке землеволодіння залишалось пануючим. Існувало дві системи господарювання: капіталістична (вільнонаймана праця використання техніки й агротехніки); відробіткова, коли селяни, не маючи змоги вижити за рахунок своїх наділів, змушені були орендувати в поміщиків землі й за це відробляти на їхніх землях своїм інвентарем і худобою.

Змінювалася структура сільськогосподарських культур, що вирощувались. Перевага надавалась тим, які йшли на експорт (пшениця, ячмінь, тютюн). Україна давала 27 % (740 млн пудів) валового збору хліба Європейської Росії. Урожайність досягла в кінці століття 7,5 ц. з га. Швидко зростала кількість посівів картоплі (основного харчового продукту бідноти): 1870-1900 pp. — утроє й цукрових буряків — у 4,5 рази.

У цей час в Україні нараховувалося 2,5 млн. селянських господарств (бідноти — 60 %, середняків — 25 %, куркулів — 15 %). У середньому на бідняцький двір припадало 4 дес землі, середняцький — 8, куркульський — 15.

У результаті швидкого розвитку промисловості зростала кількість робітників — людей, що жили на зарплату, отриману за продаж своєї робочої сили. У 1900 р. їх в Україні нараховувалось 2,5 млн. Характерними рисами пролетаріату були висока концентрація на підприємствах та багатонаціональний склад, нерівномірність формування в різних регіонах (наприклад, у Донбасі, Харкові — швидше).

Нові класи

Інтенсивно йшов і процес формування класу буржуазії. Вона поповнювалась за рахунок купців, промисловців, лихварів, збагачення дрібних товаровиробників у місті й селі, - «обуржуазнення» поміщиків. Буржуазія теж була багатонаціональною: мільйонери Терещенки й Харитоненки, які мали по 7 цукрових заводів, Симиренки, майно яких оцінювалося в 10 млн руб. золотом, були українцями; Суботіни, Дегтярьови — росіянами, Бродські, Гінзбурги — євреями.

У 1897 р. було проведено грошову реформу, за якою кредитні квітки стали вільно обмінюватися на золоту монету, що сприяло розвитку фінансової й банківської сфери і всієї економіки.

Незважаючи на колоніальну політику імперських урядів, наприкінці XIX ст. Україна щодо промислового розвитку посіла в Російській імперії одне з перших місць.