Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України - модульний курс

2.8. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII-XVIII СТ.

Економіка, загальний стан

Основою української економіки в цей час продовжує залишатись сільське господарство. Розширюються посівні площі, що було викликано зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію. 

Збільшується старшинське землеволодіння, основною формою якого було рангове, — за службу відповідно до рангу на час обіймання посади.

Землеробство мало головним чином зерновий характер. Поглиблювалася його спеціалізація: якщо на Лівобережжі більше сіяли жита, то на Півдні — пшениці. З середини XVIII ст. в Україні почали вирощувати картоплю, що стало істотною зміною в розвитку не лише сільського господарства, а й життя українського населення в цілому. Починається культивування кукурудзи, цукрового буряка, соняшника, на наукову основу поступово переходить садівництво й виноградарство.

З'явилися великі плантації тютюну. У 1724 р. з України вивезено 37884 пудів тютюну.

Удосконалюються сільськогосподарські знаряддя праці й агрокультура. Плуг стає масивнішим, придатнішим для орання важкого ґрунту. Починає застосовуватися багатопільна система землеробства.

Важливого значення набуло тваринництво, особливо племінне конярство та вівчарство.

Становище селян

Селяни України у XVIII ст. розподілялися на різні групи, що відрізнялися між собою рівнем особистої за лежності, розміром і характером повинностей, роз міром наділу. Основними групами були поміщицькі та державні селяни, але перші значно переважали. До державних селян належали селяни, які жили на державних і власних землях, козаки Полтавської і Чернігівської губерній, селяни-однодвірці, солдати, що відслужили військову службу, їх сім'ї. Державні селяни поділялися на дві групи: 1) оброчні, тобто ті, котрі платили оброк (податок грошима або продуктами); 2) ті, що знаходилися на «господарському становищі».

Посилюється феодальна експлуатація селянства. Замість дводенної на початку XVIII ст. панщина стає 4-5 денною у другій половині XVIII ст. Проте поступово спостерігається тенденція до заміни натуральних оброків грошовими. Крім цього, посполиті та рядові козаки сплачували значні державні податки. У 1783 р. юридично оформляється кріпосне право — забороняються переходи селян з місця на місце. У 1785 р. українська старшина наділялася правами російського дворянства.

Промисловість та торгівля

На початку XVIII ст. в Україні різко зростає кількість мануфактур (так званий Петровський вибух). У 1719 р. було закладено першу в Україні Путивльську суконну мануфактуру, яка в 1791 р. виробила 450 тис. аршинів сукна армії. У другій половині XVIII ст. було засновано пороховий завод у Шостці, київський завод «Арсенал». У кінці XVIII ст. в Україні нараховується 240 мануфактур. У 1722 р. починається видобування кам'яного вугілля (у Бахмуті).

Торговельні відносини між Україною й Росією були досить інтенсивними. Україна стала основним постачальником хліба і м'яса, шкіри і прядива для Росії та була ринком збуту товарів з Росії (хутро, голки, коси, папір). При цьому царським урядом проводилась протекціоністська політика. У 1669 р. для підтримки державної монополії Москви заборонялося завозити з України горілку та тютюн. Українські купці платили на українсько-російському кордоні митний податок за ввіз товарів з Росії — індикту, за вивіз — евекту, який йшов до української скарбниці. Суттєво зростає кількість базарів. На Лівобережжі їх діяло понад 8 тис, а на Слобожанщині — майже 2 тис. Базари збиралися раз або двічі на тиждень.

Більшість населення Лівобережної України складали селяни (у 1782 р. - 59 %), козаки - 33 %, інші - 8 %.

У 1795 р. українці становили 17 % населення імперії.

У XVIII ст. за чісельністю значно зростають міста. Населення Києва у. 1786 р. досягло 35 тис, Охтирки — 13 тис, Харкова і Ніжина — 11 тис, Сум — 10 тис, Полтави — 7 тис.

Основну частину їхнього населення становили міщани, які займалися ремеслами, вели дрібну торгівлю, платили податки за круговою порукою, охороняли місто, виконували рекрутську повинність. Кожний міщанин, що мав капітал більше 500 руб., міг записатися в купці, які об'єднувалися в гільдії. Правове становище купця залежало від своєчасної сплати гільдійського внеску. У випадку несплати купець переводився в міщанський стан і втрачав пільги (звільнення від подушного, рекрутчини й тілесних покарань).

Наприкінці XVIII ст. суспільний устрій України втрачає самобутні риси. Встановлюється така ж соціальна структура, що й в інших регіонах Російської імперії.

З середини XVII ст. на території України почали поширюватись російські гроші. За Петра І було введено десяткову монетну систему: рубль, гривеник, копійка. Протягом XVIII ст. проводились заходи щодо стандартизації грошового обігу в Росії, у тому числі на Лівобережній Україні. Випускались мідні (копійки, п'ятаки), срібні (рублі, полтинники, гривеники), золоті (червінці, згодом 10-рублеві імперіали й 5-рублеві півімперіали) монети. З 1769 р. російський уряд почав випускати паперові гроші (асигнації). Російські гроші протягом XVIII ст. витіснили в Україні польсько-литовські. З ліквіда-цією в Україні гетьманського правління фінансову систему України було об'єднано з фінансовою системою імперії. У 1765 р. на Слобідську Україну було поширено подушний податок, а в 1783 р. — на всю Україну.