Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - модульний курс

2.7. ПРИЄДНАННЯ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я ТА ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ ДО СКЛАДУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Російсько-турецькі війни

Важливу роль в об'єднанні етнічних українських земель відіграли російсько-турецькі війни 1768-1774 pp. та 1787-1791 pp.

У січні 1768 р. кримські татари здійснили рейд на Правобережну Україну, але змушені були відступити. Україна стала центром зосередження й розгортання російських військ, їх найближчим тилом, що вимагало постачання великої кількості провіанту, фуражу, транспорту. З лівобережного козацтва було сформовано окремий корпус, а з мешканців Правобережжя — волонтерські формування. У боях проти турків узяли участь запорожці, гусарські та пікінерські полки з України. Росія здобула перемогу у війні, і в 1774 р. було підписано Кючук-Кайнарджійський мирний договір, за яким Росія отримала територію між Дніпром і Південним Бугом, фортеці Керч і Єнікале в Криму, Кінбурн у гирлі Дніпра, а також право вільного судноплавства по Чорному морю. Туреччина змушена була визнати незалежність Кримського ханства.

Згодом російські війська окупують Крим, і цариця Катерина II оголошує про приєднання його до Росії (1783 p.). Близько 300 тис. татар змушені були емігрувати з Криму до Туреччини через політику царського уряду, спрямовану на витіснення місцевого населення. Приєднання Криму мало велике значення, оскільки ліквідовувався багатовіковий плацдарм для нападів турецько-татарських військ на Україну; навколо почали освоювати землі Півдня України. У самому Криму не стало рабовласництва й работоргівлі, що, без сумніву, мало прогресивне значення.

У період російсько-турецької війни 1787-1791 pp. російське командування змушене було дозволити сформувати з колишніх запорожців Чорноморське козацьке військо, яке взяло активну участь у війні. Було створено й Козацьку Чорноморську флотилію. Росія знову здобула перемогу у війні. За Ясським мирним договором 1791 р. Туреччина визнала приєднання Криму до Росії, віддала їй фортецю Очаків і землі від Південного Бугу до Дністра. Чорноморське козацьке військо було переведене на Кубань.

У 1785-1786 р. за наказом князя Потьомкіна були створені 2 Бузькі козацькі полки під керівництвом російських офіцерів.

Бузьке козацтво складалося з різнорідних елементів — молдаван, болгар, польської шляхти, козаків-утікачів. У 1787 р. їх об'єднали в один полк під керівництвом полковника Скаржинського. Полк нараховував 1500 козаків і брав участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 р. Після війни козакам дозволили оселитися вздовж берегів Південного Бугу, де вони заснували багаті станиці й мали по 10 га землі в середньому на кожний двір. Наприкінці XVIII ст. їх налічувалося більше 6 тис. осіб тільки чоловічої статі. Бузькі козаки (три полки) і Українська кінно-козацька дивізія брали участь в захопленні Парижу в 1814 р. У 1817 р.

Бузьке козацтво було ліквідовано і створено Бузьку уланську дивізію, а бузькі станиці ввійшли до складу Бузького військового поселення. Частину бузьких козаків перевели в м. Чугуїв, що поклало початок військовим поселенням.

У цей період починається швидка колонізація Півдня України, її можна поділити на три види: поміщицька, селянська й міська. Поміщики отримали тут 8 млн десятин землі. Основна частина поміщиків (68,2 %) складалася з російських військових і вищих та середніх чиновників. Українських старшин і чиновників було ледь 10,5 %, і серед них було багато Запорозьких старшин, що залишилися й отримали земельні наділи. Російський уряд продавав Запорозькі землі по декілька копійок за гектар. Одержати землю в Південній Україні було легко, але заселяти її — дуже важко.

У Таврійській губернії серед п'ятьох найбільших землевласників не було жодного українця. Отут поміщикам Фальц-Фейнам належало 200 тис. га землі, Попову — 80 тис, графу Мордвинову і Васалу — по 60 тис. Саму Запорозьку Січ, перейменовану на село Покровське, Катерина II разом із 200 тис. га землі подарувала князю Волконському.

Другим видом колонізації була селянська. Великим був потік переселенців-селян, в основному з Правобережжя, а також з Лівобережжя і російських губерній. Вільні селяни осідали на державних, казенних землях і їм уряд виділяв землю на сім'ю.

Найбільшу частину селянських колоністів складали втікачі, — українські селяни, що втікали від поміщиків з різних частин України, серед них були також росіяни, греки, вірмени, виселені з Криму. Селянське населення Південної України поділялося на три категорії: вільні, поміщицькі та державні.

Третім видом колонізації була міська. Варто підкреслити, що на величезній території Запорозьких земель майже не було міст, тому їх потрібно було будувати, щоб розвивати повітові адміністративні й торговельні центри. Засновувалися нові міста: Олександрівськ (1770 p., нині — Запоріжжя), Катеринослав (1776 p., нині — Дніпропетровськ), Миколаїв (1789 p.), Одеса (1795 p.). У 1783 р. було засновано Севастополь, у 1784 р. — Сімферополь.

Широко залучалися до колонізації й іноземці. Переселенці з Сербії заснували тут дві колонії: Нову Сербію та Слав'яносербію. Новий край назвали Новоросією. У 1796 р. його населення перевищило 500 тис. чол., 80 % з них були росіяни й українці.

Нові землі були об'єднані в Катеринославське й Вознесен ське намісництво, а з 1796 р. — у Новоросійську губернію.

Приєднання Правобережжя

У другій половині XVIII ст. Польща значно ослабла. Це призвело до розчленування її фактично без воєн сусідніми державами: Росією, Пруссією та Австрією. В результаті першого поділу Польщі (1772 р.) Австрія забрала собі Галичину, а за два роки — і Буковину.

У 1793 р. Пруссія й Росія вдруге поділили Польщу. Правобережні українські землі — Київщина, Поділля, Волинь — увійшли до складу Росії. У 1795 р. відбувся третій поділ Польщі, за яким до Росії також відійшла Західна Волинь. Польська держава перестала існувати. Таким чином, більшість українських земель опинились у складі Росії. На Правобережну Україну було поширено адміністративно-територіальний (губернський) поділ Росії.

У кінці XVIII ст. більшість етнічних українських земель, Південь України і Правобережжя були об'єднані у складі однієї держави. Це мало велике прогресивне значення для України. Ліквідовано було багаторічний польський національний, соціальний і релігійний гніг, небезпеку татарських набігів. Але на зміну їм прийшов гніт російського царизму.