Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - модульний курс

2.3. ОБМЕЖЕННЯ Й ЛІКВІДАЦІЯ АВТОНОМІЇ УКРАЇНИ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Обмеження та ліквідація державності й автономії України у складі Росії пройшли кілька етапів:

Етапи обмеження:

1) 1654-1708 pp. — перехід від протекторату автономії України, поступове, але постійне обмеження її прав;

2) 1708-1727 pp. — форсований наступ на українську автономію;

3) 1727-1764 pp. — чергування двох тенденцій у російському уряді щодо України, а відтак то повернення гетьманської влади, то посилення імперського тиску;

4) 1764-1781 pp. — остаточна ліквідація української автономії.

Після Полтавської битви гетьман І. Скоропадський звернувся до царя з проханням підтвердити права й вольності Гетьманщини. Але Петро І не тільки не підтвердив 'їх, але й видав «Рішучий указ» 1709 р., за яким козацькі війська, як і раніше, повинні були підкорятися московським генералам, а московським воєводам дозволялося втручатися в українські справи. Значним обмеженням влади гетьмана стало призначення в Україну царських резидентів. Українські землі почали роздавати царським вельможам. Резиденція гетьмана була перенесена до м. Глухів, ближче до російського кордону. Тут «квартирувало» два царських полки.

Наступним актом обмеження влади гетьмана стало створення в 1722 р. Малоросійської колегії з шести офіцерів на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. Це аргументували тим, що в Україні немає порядків у судах, збиранні податків, наявне хабарництво. Фактично це означало, що Малоросійська колегія стає вищим контролюючим органом Гетьманщини. На посади полковників почали призначати неукраїнців. Після смерті в 1722 р. Скоропадського імператор не дозволив обирати нового гетьмана. Наказним гетьманом став Павло Полуботок (1722-1724), який разом зі старшиною звернувся до царя з проханням ліквідувати Малоросійську колегію, дозволити обрати нового гетьмана. Але цар відповів, що від Богдана Хмельницького До Скоропадського «всі гетьмани виявилися зрадниками», і не дозволив цього. Полуботка заарештували, і він помер у в'язниці в Петербурзі 1724 р.

Згодом помер Петро І, а його внук Петро II дозволив обрати гетьмана. На цю посаду обрали авторитетного 73-річного Данила Апостола, який походив із сім'ї полковника і сам у 28 років став полковником, обіймаючи цю посаду 45 років. Д. Апостол був досить заможною людиною. В 1724 р. йому належало 4 містечка, 16 сіл, 3 селища, 1 слобідку, 10 хуторів, де було всього 2678 дворів; він також мав замок, пасіки, млини, цегельні, сукняні, килимові, винокурні, пивоварний заводи.

Він звернувся до царя з проханням відновити автономію України, як за Б. Хмельницького. Йому відповіли «Рішительними пунктами» - 1728 p., зміст яких свідчив, що йдеться не про Договір між двома сторонами, а про указ царя щодо порядків на гетьманщині. Царський уряд поступово уніфікував посади колької старшини, прирівнявши їх до чинів «Табелю про ранги», введеного Петром І. Гетьман прирівнювався до генерал-аншефа (повного генерала), генеральний обозний — до генерал-майора, інша генеральська старшина — до російських полковників, тобто українські чини в цілому знижувалися (український полковник не дорівнював російському полковнику). Та й то полковники в Україні тепер призначалися тільки російським урядом. При Д. Апостолі з 9 полковників 6 були іноземцями.

При гетьмані Апостолі почалася кодифікація українського права. Після 15-річної роботи комісія підготувала кодекс: «Права, за якими судиться малоросійський народ». Але оскільки він передбачав автономність України, Сенат не затвердив його.

Після смерті Д. Апостола у 1734 р. цариця Анна Іванівна не дозволила обрання нового гетьмана. За її наказом правління Лівобережною і Слобідською Україною передавали Правлінню гетьманського уряду з 6 чол., з яких три — українські старшини. Але головував у ньому царський резидент. У 1735 р. Правління провело реформу, розділивши козаків на дві категорії: багаті, боєздатні (виборні) - й не здатні придбати військове спорядження — підпомічники. У 1754 р. у реєстрі нарахувалося 175 тис. виборних і 190 тис. підпомічників.

Останній гегетьман

У 1750 р„ під час царювання дочки Петра І Єлизавети, було дозволено обрання нового гетьмана. Ним став брат фаворита імператриці Кирило Розумовський (1750-1764 pp.), якому тоді було лише 22 роки. Він провів судову реформу в Гетьманщині (1760 p.): її територія розділялася на 20 судових повітів, де були суд земський — для цивільних справ і суд підкоморський — для земельних, для карних — громадські суди. Усіх суддів обирала козацька старшина. У 1754 р. були ліквідовані митні кордони між Україною та Росією, що означало ліквідацію ще одного атрибута автономії України.

З-під юрисдикції гетьмана був вилучений Київ, російський уряд установив контроль за наданням гетьманом посад і маєтків, йому було заборонено вести листування з іншими державами.

К. Розумовський розумів деякий анахронізм устрою української державності і хотів перетворити козацьку напіввійськову державу, що базувалася на розподілі на військові одиниці, на цивільну, шляхетську.

Після того як російською імператрицею стала Катерина II, вона задумала посилити централізацію своєї держави, ліквідувати автономію України, перетворивши її на звичайну провінцію Росії. Катерина хотіла, щоб не тільки гетьмана не стало, а щоб «сама назва гетьмана зникла».

У цей час українська старшина висуває ідею спадковості влади гетьмана. Дізнавшись про це, Катерина II обвинувачує К. Розумовського у зраді, змушує його відмовитись від гетьманства. Так було ліквідовано автономію України, залишки української державності.

У Лівобережній Україні було створено Малоросійське генерал-губернаторство, а для управління Україною — Малоросійську колегію з 4 російських і 4 українських членів.

4 червня 1775 р. за наказом Катерини II було зруйновано Запорозьку Січ — останній атрибут української державності. Катерина II не могла терпіти існування козацької республіки в імперії, а військове значення Запорозька Січ уже втрачала. Останнього кошового отамана Січі Петра Калнишевського (незважаючи на те, що він мав звання генерал-лейтенанта російської армії) було заслано на Соловки, де він відбував 28-річне заслання й помер у 1803 р. у віці 113 років. Частина запорожців переселилася в пониззя Дунаю, де заснувала Задунайську Січ.

Україна втратила свої збройні сили, одну з головних ознак національної держави, свій оригінальний політичний устрій, автономні права і була зведена до стану звичайної окраїни Російської імперії.