Історія України - модульний курс

ТЕМА 2. УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ У КІНЦІ XVII-XVIII СТ.

Ключові поняття й терміни: «Малоросія», «Малоросійська колегія», «наказний гетьман», «Правління гетьманського уряду», «наділ», «відрізки», «тимчасово-зобов'язаний», «відробітки», «викупні платежі», «хлопоманство», «громади», «молоді громади», «народники», «ходіння в народ».

2.1. РУЇНА

Поділ України в 1663 р. на Лівобережну і Правобережну, боротьба старшинських угруповань за владу, су перництво промосковської та пропольської партій (а згодом і протурецької), продовження війни з Польщею призвели до великих спустошень і розрухи, тому цей період в історії України (1663-1687 pp.) називається Руїною.

У 1664 р. польські війська здійснили новий похід на Лівобережну Україну, але зазнали поразки. На Правобережжі почалося повстання, яке призвело до фактичної ліквідації польської влади у цьому регіоні. Гетьман П. Тетеря тікає вПольщу, на його місце обирають Петра Дорошенка (1665-1676 pp.). Він народився в 1627 p., його дід — Михайло Дорошенко — був гетьманом, а батько — полковником. Уже у 1654 р. він сам став полковником, а при гетьмані Тетері був генеральним осавулом. Петро Дорошенко поставив собі за мету об'єднати всі українські землі. У 1667 р. разом з татарами йому вдалося вигнати поляків з Правобережжя і встановити кордон по р. Горинь.

У цей час лівобережний гетьман І. Брюховецький, намагаючись зміцнити свої позиції, посилив залежність України від Москви, підписавши Московські статті 1665 р. Гетьмана мали обирати за вказівкою царя, кількість гарнізонів московських військ в Україні значно збільшувалась, царські воєводи могли збирати податі на свою користь. Частина старшини отримала московське дворянство, а сам Брюховецький одружився на княжні Долгоруковій, отримав маєтності у своє володіння.

Посилення податкового гніту викликало народні повстання 1666 і 1668 pp. Цим скористався П. Дорошенко, який ввів свої війська на Лівобережну Україну. Лівобережні козаки перейшли на його бік, а Брюховецького вбили. Дорошенко на деякий час стає гетьманом по обидва боки Дніпра, об'єднавши Україну. Але неприємності у своїй сім'ї змусили його повернутись до Чигирина. Це використали московські урядовці, які сприяли обранню нового гетьмана Лівобережної України — Дем'яна Многогрішного (1668-1672 pp.). Враховуючи уроки повстань 1666 і 1668 pp., Москва змушена була дещо послабити свій наступ на права України. За Глухівськими статтями 1669 р. кількість залог у містах України зменшувалась, збір податків перекладався на козацьку старшину. Резиденцією гетьмана стало м. Батурин. Але швидко діяльність нового гетьмана, який дбав перш за все про власне збагачення і збагачення своєї родини, викликала незадоволення старшини, якій вдалося дискредитувати його. Многогрішного скинули з гетьманства й заслали в Сибір. Гетьманом обрали Івана Самойловича (1672-1687 pp.).

У цей час на Правобережжі П. Дорошенко, розуміючи, що звільнитися від гніту Польщі й Москви йому самому не вдасться, приймає протекторат Туреччини на тих самих умовах, що й Молдавія і Волощина. Україна отримувала автономію, не повинна була навіть платити султанові ніякої податі, тільки постачати йому військо. Рішення про турецьку орієнтацію було прийняте на раді в Корсуні 1669 р.

У 1672 р. турецькі, татарські, молдавські та українські війська Дорошенка розгромили польську армію під м. Бучачем (нині Тернопільська обл.), і польський уряд змушений був підписати принизливий для себе Бучацький мирний договір. Поділля відходило до Туреччини, а Брацлавщина й Київщина — під владу Дорошенка. Таким чином, Польща втратила більшу частину України. Цим вирішила скористатися Москва й гетьман І. Самойлович. У 1674 р. їх війська вступили на Правобережжя. Міста здавалися їм без бою, не бажаючи бути під владою Туреччини й Дорошенка. У березні 1674 р. в Переяславі відбулася генеральна рада, в якій взяли участь представники 10 правобережних полків. Рада вирішила всі ці полки об'єднати з Лівобережжям у складі Московської держави. І. Самойлович стає на деякий час гетьманом обох частин України, а Дорошенко зрікається булави.

Проте Туреччині не подобався такий перебіг подій, і в 1677 р. вона проголошує гетьманом Правобережної України і «князем Сарматським» Юрія Хмельницького (1677-1681 pp.). У 1677 і 1678 pp. Туреччина організовує нові походи на Україну («Чигиринські походи»). Її військам вдалося взяти Чигирин, але в цілому походи закінчилися безрезультатно. У 1681 р. в Бахчисараї між Москвою й Туреччиною було підписано мирну угоду, за якою остання відмовилася від претензій на Лівобережну Україну та Запоріжжя, але Правобережжя залишалось під її контролем.

Іван Сірко

До цього ж часу належить діяльність найвідомішого кошового отамана Запорозької Січі — Івана Сірка. Він народився в м. Мерефа поблизу Харкова в козацькій сім'ї. За деякими даними, у 1645 р. командував загоном козаків, що брали участь у бойових діях на території Франції проти іспанських військ. Активний учасник Визвольної війни, з 1654 р. — полковник, у 1658-1660 р. був вінницьким полковником. З 1660 р. неодноразово обирався кошовим отаманом Запорозької Січі. Він був єдиною в історії козацтва людиною, кого запорожці обирали на цю посаду 15 разів. За час своєї військової діяльності І. Сірко як командир брав участь у 55 битвах і скрізь, крім єдиного випадку, виходив переможцем. Неодноразово він ходив походами на Крим і Очаків, звільняючи полонених і захоплюючи багату здобич. Татари називали його Урус-шайтаном, тобто руським чортом. Одна з найзнаменитіших битв запорожців за Сірка відбулася в різдвяні дні 1675 p., коли турецький султан, прагнучи скористатися святами, вирішив знищити Запорозьку Січ. Для цього він відправив 15 тис. добірних яничар і 20 тис. татар на Січ, щоб вони застали зненацька запорожців і всіх їх перебили. Проте операція турків провалилася. Вони проникли на центральну площу Січі, але тут їх впритул розстріляли запорожці зі своїх куренів. Загинуло 13,5 тис. яничар, 150 потрапило в полон. У козаків втрати були значно меншими — загинуло 50 і поранено було 80. Султан Махмуд IV у листі запропонував козакам здатися добровільно. Відповідь запорожців увійшла в історію як «Лист Запорозьких козаків турецькому султану», увічнений у знаменитій картині І. Рєпіна. Лист від імені запорожців підписав Іван Сірко. «Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш, і самого люципера секретар» — писали автори листа султану. Але не тільки султан писав Сірку. З ним листувалися польський король Ян Собеський, московський цар Федір, кримський хан, гетьмани України Ю. Хмельницький, П. Дорошенко, І. Самойлович. І. Сірко фактично врятував життя майбутньому гетьману України І. Мазепі. Прославлений воїн Іван Сірко помер своєю смертю 1 серпня 1680 р. на своєму хуторі й був похований у селі Капулівка біля теперішнього м. Нікополя. Після його смерті запорожці вже ніколи не відігравали такої видатної ролі у військово-політичши історії, хоча їх вплив на хід подій у цьому регіоні все ще був значним.

У 1686 р. Москва підписала з Польщею «Вічний мир», який зберіг поділ України на дві частини. Москва приєдналась до антитурецької «Священної лігики» у зв'язку з цим у 1687 р. був організований перший Кримський похід московських і українських військ, який закінчився поразкою. Вина за його провал була покладена на гетьмана Самойловича, якого скинули з посади й заслали в Сибір.


загрузка...