Історія України - модульний курс

1.3. ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 8 СІЧНЯ 1654 Р.

Передумови

Перебіг війни з Польщею, незважаючи на значні успіхи і перемоги українського війська, все більше переконував Б. Хмельницького й старшину в тому, що самим їм не звільнитися від польського панування. Польща могла б продовжувати війну, великі людські та матеріальні втрати знесилили український народ. Проте припиняти боротьбу він не збирався. І в той же час її продовження один на один з Польщею фактично означало 6 війну на самознищення. Йшлося про існування всього народу. Тому Б. Хмельницький активно шукав сильних союзників. У 1650-1651 pp. велися переговори про можливий перехід «гад руку» турецького султана. Останній навіть оголосив, що Хмельницький є його васалом, але цей проект не здійснився, оскільки турки у справи війни активно не втручалися, «дозволяючи» це робити татарам, які були ненадійним союзником. До того ж значним бар'єром була релігійна несумісність мусульман і християн, давня ворожнеча із-за жорстоких нападів татар на українські землі. Тому Б. Хмельницький вирішив обрати «менше зло», звертаючися з проханням про допомогу до Москви. Московському царству була вигідною така пропозиція, з точки зору його геополітичних інтересів: вона давала вихід до Чорного моря, ослаблювала давніх суперників — Кримське ханство, Литву та Польщу.

1 жовтня 1653 р. Земський Собор у Москві прийняв рішення, щоб «гетьмана Богдана Хмельницького й все військо Запорозьке з містами й землями взяти під государеву руку». 31 грудня 1653 р. Москва оголосила війну Польщі, а московські посли прибули до Переяслава.

Рада та її рішення

8 січня 1654 р. у Переяславі відбулася генеральна військова рада, на яку прибули представники від полків та різних верств населення України (міщани, селяни, духовенство). На раді були присутніми 12 полковників та 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом. Не прибули на раду 5 полковників, митрополит С. Косів. Не було на ній представників від Белзького, Волинського, Подільського й Руського воєводств, в яких проживало більше третини населення тогочасної України. Учасниками ради були близько 300 осіб.

Б. Хмельницький запропонував, щоб вони обрали собі одного государя з чотирьох: турецького султана, кримського хана, польського короля або московського царя, тобто його пропозиція не була безальтернативною. Охарактеризувавши кожного, Б. Хмельницький виступив за московського царя, зазначивши, що він однієї віри з українцями. Учасники ради підтримали думку Хмельницького.

Проте після цього виник конфлікт між царськими послами й козацькою старшиною. Присягаючи царю, старшина вимагала, щоб і посли присягнули від імені царя, що зберігатимуть козацькі вольності, не видаватимуть їх Польщі. Але посли відмовилися, пояснюючи, що цар — самодержець і нікому не присягає. Як виявили подальші події, недаремно московські царські посли не хотіли присягати.

Присяга населення України, яке знаходилося під владою Б. Хмельницького, відбувалася в січні-лютому 1654 р. у 177 містах і містечках. Усього у книгах присяги записано 127338 чол.

В цілому народ поставився до присяги схвально. Але відмовилися від присяги Уманський та Брацлавський і полки, найвидатніші на той час полковники Іван Богун та Іван Сірко, київський митрополит Косів!

У Полтавському та Кропив'янському полках московських представників побили киями. Інколи присягу примушували складати. Так, силою до присяги був приведений Київ. Кияни не хотіли йти до церкви, а їх туди заганяли. Під час присяги люди не називалися своїми іменами, щоб зробити свій підпис недійсним, а після складання присяги дуже її лаяли. Під час «агітації» за присягу не обходилося без залякувань чи, навпаки, обіцянок усіляких благ (грошей, сукна) з боку московських представників. Тих, хто відмовлявся складати присягу, погрожували вислати за «зборівську лінію», тобто на землі, що були під контролем Польщі.

Документально рішення Переяславської ради було закріплено так званими «Статтями Богдана Хмельницького», або Березневими статтями (затверджені царем і Боярською думою в березні 1654 p.). Це був договір між Україною і Московським царством. Москва зобов'язувалася вступити у війну проти Польщі. Україна переходила «під руку» московського царя як самостійна держава зі своїм главою (гетьманом), політичним устроєм, територією. Реєстр складав в 60 тис. чол., козаки могли жити й судитись за своїми законами. Гетьман міг вступати в міжнародні відносини з іншими державами, крім Польщі й Туреччини. Його мало обирати військо й лише повідомляти про це царя. Збір податків залишався за українськими урядовцями, але вони повинні були передавати частину їх московським. Таким чином, суверенітет Української держави частково обмежувався в міжнародній та фінансовій сфері.

Водночас під час підписання Березневих статей і Переяславського договору з боку гетьманського уряду були допущені певні прорахунку що відіграли потім негативну роль у відносинах між Москвою та Україною. Москва скористалася тим, що в умовах договору чітко не визначалася форма відносин між Україною і Москвою; московський уряд не присягнув у тому, Що він буде виконувати свої зобов'язання; Б. Хмельницькому варто було б обмежитися особистою присягою, а не дозволяти присягати всьому народу; помилкою був і дозвіл на перебування російських воєвод в українських містах, а також збір податків на користь царя в Україні.

Таким чином, Переяславський договір;

Значення та оцінки

1) констатував відокремлення України від Речі Посполитої;

2) визначав міжнародно-правове визнання Української держави;

3) засвідчив внутріполітичний суверенітет України, зберігав її основні політичні інститути;

4) суттєво змінював геополітичну ситуацію в Східній Європі, посилював позиції України в боротьбі з Польщею, зміцнював вплив Москви у цьому регіоні.

Переяславський договір розпочав нову добу у відносинах між Україною та Московщиною. Москва з самого початку намагалася обмежити права України і згодом планувала перетворити її на звичайну провінцію.

Існують різні наукові оцінки договору 1654 р. щодо відносин між Москвою і Україною. Зокрема вони розцінювались як: 1) персональна унія; 2) васалітет; 3) тимчасовий військовий союз; 4) возз'єднання; 5) приєднання; 6) реальна унія; 7) неповна інкорпорація; 8) протекторат; 9) конфедерація.

Зараз найпоширенішими є думки про те, що це були тимчасовий військово-політичний союз або протекторат.

Рішення Б. Хмельницького про перехід «під руку» московського царя було вимушеним кроком, напевне, не розрахованим на «вічну» перспективу. В тих умовах кращого варіанта, швидше за все, не було.