Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - модульний курс

3.5. СЕЛЯНСЬКО-КОЗАЦЬКІ ПОВСТАННЯ КІНЦЯ XVI - 20-30 PP. XVII СТ. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Перші повстання

Посилення феодального, національного, релігійного гніту на Україні призвело до цілої низки козацько-селянських повстань починаючи з кінця XVI ст. Першим було повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591-1593 pp.). Загони повсталих захопили Білу Церкву, Переяслав. Полякам не вдалося в бою розбити Косинського, і вони спочатку підписали з ним перемир'я. Після цього Косинський пішов на Запоріжжя і в травні 1593 р. організував новий похід на Черкаси. Магнат О. Вишневенький зумів заманити Косинського нібито для переговорів і по-зрадницькому вбив його (замурував у стіну монастиря).

 У 1594-1596 pp. спалахнуло нове повстання під керівництвом Северина Наливайка, який був сотником надвірних козаків у князя Острозького. Він ходив у похід на Молдавію та Угорщину, де набув військового досвіду. Наливайко взяв Вінницю, Луцьк, Бар, Кременець, захопив білоруські міста Пінськ, Бобруйськ, Могилів. Але у травні 1596 р. через неузгодженість між військами Наливайка й запорожцями повстанців було розбито, а їхні керівників разом з Наливайком було захоплено в полон і страчено.

До цього ж часу належить діяльність одного з найвизначніших політичних і військових діячів в історії України Петра Кононовича Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного). Він був родом з Галичини, з м. Самбора, навчався в найкращій тоді на Україні православній школі в м. Острозі. На початку XVII ст. він діяв на Запорозькій Січі, де його обрали обозним, кошовим отаманом, а в 1615-1622 pp. (з невеликими перервами) він — гетьман Війська Запорозького. Швидко Сагайдачний показав себе як талановитий полководець, прославився походами на турків і татар. У 1615 р. він узяв турецьку фортецю Варну, у 1616 р. — Кафу (Феодосію), де звільнив більше 15 тис. невільників, що зробило його знаменитим. Йому вдалося також успішно здійснити напади на турецькі порти Сіноп і Трапезунд, підійти до самої столиці Туреччини — Стамбулу — і підпалити під самими вікнами султанського палацу дві пристані.

У 1618 р. Сагайдачний на прохання польського королевича Владислава разом з 20 тис. козаків ходив походом на Москву. Ними було завойовано Путивль, Лівни, Єлець, розбито московське військо князя Волконського і взято в облогу Москву. Але остаточно Москви їм узяти не вдалося через великі морози, до того ж Польща помирилася з московським царем.

Сагайдачний боровся за зміцнення православної церкви, допоміг відновити її керівництво на Україні (митрополита в Києві та п'ять єпископів). Саме під час урядування Сагайдачного Речі Посполитій уперше довелося укладати з козацтвом як суб'єктом права і політичним інститутом договори (1617 р. — Вільишнський, 1619 р. — Роставицький). Це мало істотне значення для посилення ролі козацтва в політичному житті, створювало передумови для становлення національної державності України.

П. Сагайдачний з козацьким військом у 40 тис. чоловік узяв участь у турецько-польській війні, зокрема козаки відіграли вирішальну роль у битві під Хотином у 1621 p., де турецька армія зазнала поразки. Тут Сагайдачний був поранений отруєною стрілою і помер 10 квітня 1622 р.

Польський уряд намагався обмежити зростаючий вплив козацтва, що призвело до нової хвилі повстання повстань.

1625 р. — повстання під керівництвом М. Жмайла. Битва під Крюковим закінчилася внічию. Була підписана Куруківська угода, де реєстр встановлювався в 6 тис. чоловік, а їхня платня — в 60 тис. злотих на рік. Козакам заборонялося нападати на турецькі володіння.

1630 р. — повстання під керівництвом Тараса Федоровича Трясила. 15 травня 1630 року під Переяславом повсталі розгромили добірний загін поляків — Золоту роту («Тарасова ніч»). Нова угода з поляками передбачала реєстр у 8 тис. чоловік.

1635 р. — повстання під керівництвом Івана Сулими. Козаки зруйнували фортецю Кодак, яка контролювала підходи до Запоріжжя. Повстання зазнало поразки, Сулиму стратили.

1637 р. — повстання під керівництвом Павлюка (Павла Бута). Повстанці зазнали двох поразок — під Кумейками й Боровицею. Павлюка схопили і стратили. У 1638 р. було проведено так звану ординацію Війська Запорозького реєстрового, що дуже обмежило права реєстровців, зменшило їхню кількість до 6 тис. чоловік. Це викликало нове повстання.

1638 р. — повстання під проводом Я. Острянина. Повстанці зайняли Кременчук, Хорол. Але серед повсталих стався розкол, Острянин покинув військо і з частиною повстанців перейшов кордон Московської держави, оселившись у Чугуєві. Повстання очолив Д. Гуня, але після двомісячної оборони біля гирла річки Сули {оборона при Старці) зазнав поразки і з невеликою частиною козаків відступив на Дон. Таким чином, і це повстання зазнало невдачі, козаки змушені були визнати ординацію.

Селянсько-козацькі повстання мали антифеодальний і національно-визвольний характер, вони свідчили про наростання опору українського народу гніту з боку Польщі, підготували грунт для Визвольної війни.

Процес відродження українського державотворення в XVI-XVII ст. мав свої етапи та характерні риси. Почався він з утворення козацтва, яке виконувало військово-охоронну функцію. Самійло Кішка відновлює козацтво як організовану, офіційно визнану національну військову силу; Петро Сагайдачний не тільки робить цю силу потужною, а й проголошує спілку козацтва, православної церкви та міщанства зі зміцненням власної системи освіти. Михайло Дорошенко зробив легітимним не лише існування козацького війська, а й козацького землеволодіння, закріпивши за козаками певну територію. Йому ж належить заслуга в організації городових полків, що мало велике значення як передумова утворення в подальшому української автономії. Таких полків було утворено шість. На цій території було своє козацьке військо, адміністрація, хоч і залежна від польської, — управа полків і гетьманів; панувала єдина православна віра, була своя судова й освітня система, тобто певні початки й підстави автономного краю, що входив у Річ Посполиту.