Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

УКРАЇНА В ПЕРІОД НАРОСТАННЯ СИСТЕМНОЇ КРИЗИ РАДЯНСЬКОГО ЛАДУ (друга половина 60 — перша половина 80-х років)

УКРАЇНА В 1965—1985 рр.: ІСТОРІОГРАФІЯ

Два десятиліття «застою» залишаються в історіографії найбільш загадковим історичним періодом. Кожний громадянин України старшого і середнього віку чудово пам'ятає події цього періоду, оскільки з ними пов'язана його власна біографія. Проте історичних досліджень, в яких висвітлювалися б основні аспекти цього періоду, науковці ще не мають.

Здавалися б, на роль такої праці могли б претендувати останні два томи фундаментальної «Истории Украинской ССР» (відп. редактор А Лихолат), які були опубліковані в першій половині 80-х років Однак всі недоліки радянської історіографії найбільше позначалися на періоді сучасної історії. Ці два томи, присвячені повоєнному періоду, мають тавро брежнєвсько-сусловського офіційного примітивізму, поглибленого провінційною несміливістю.

На Заході сучасна історія України залишалася на периферії інтересів того зовсім невеликого кола вчених, які мали бажання і здатність відділити УРСР від Радянського Союзу. В основному це були вчені з української діаспори.

Серед праць, виданих на Заході, привертає увагу книга «Україна в 70-х роках», підготовлена до видання Р. Потічним (Оуквіль, 1975). Це були матеріали наукової конференції, що відбулася у жовтні 1974 р. і привернула увагу вчених, які займалися проблемами політичної історії А. Білінського, Б. Левицького, І. Майстренка, Я. Пеленського, К. Фармера та ін. Учасники конференції аналізували події початку 70-х років переважно під кутом зору національно-визвольної боротьби

Б. Левицький видав англійською мовою монографію «Політика і суспільство в Радянській Україні 1953—1980» (Едмонтон, 1984). Побудована на друкованих джерелах, ця книга являла собою огляд головних подій політичної історії за чверть століття після смерті Сталіна Основна увага приділялася проблемі П. Шелеста, який залишався для західних дослідників досить загадковою фігурою.

У сучасній Україні з'явилося тільки дві наукові праці, в яких зроблено спробу дати комплексний аналіз двох десятиліть «застою». Одна з них належить перу В. Барана — «Україна після Сталіна Нарис історії 1953—1985 рр. » (Львів, 1992) У короткому, але насиченому нарисі подана оригінальна авторська трактовка багатьох подій постхрущовської доби. Автор рівну увагу приділив політичним подіям, економічному життю, культурним проблемам і визвольній боротьбі. Хоча з моменту написання цієї праці пройшло майже десятиліття, оцінки не втратили точності й гостроти.

У монографії В. Барана і В. Даниленка «Україна в умовах системної кризи (1946—1980 рр. ), яка входить до серійного видання «Україна крізь віки» і вийшла в світ у 1999 р., досліджуваному періоду присвячена третина обсягу Автори поставили на перший план події політичного і культурного життя. Немало місця приділено й економічним проблемам, хоч висновки авторів тут важко назвати переконливими. Позначається те, що наші економісти досі не проаналізували особливостей господарського розвитку (точніше — стагнації) України в часи «застою».

Найбільш дослідженою проблемою доби «застою» залишається національно-визвольний рух в усіх його аспектах.

На першому місці, безумовно, стоїть праця І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Вона була подана автором в грудні 1965 р. у формі рукопису першому секретарю ЦК Компартії України П. Шелесту і голові Ради Міністрів України В. Щербицькому. Автор зосередив увагу на надзвичайно болючій проблемі русифікації, яка тоді особливо хвилювала українську інтелігенцію Пікантність ситуації полягала в тому, що П. Шелест і Л. Брежнєв розходилися між собою у питанні про застосування української мови в різних сферах суспільного життя.

З 1968 р. книга «Інтернаціоналізм чи русифікація?»вийшла у багатьох країнах і стала візитною карткою українського дисидентського руху. У доповіді, проголошеній на з'їзді Американської асоціації сприяння славістичним дослідженням у вересні 1981 р. , І. Лисяк-Рудницький поставив цю книгу в центрі свого аналізу і назвав її «першим видатним програмним документом українського дисидентства». В Україні книга була видана автором тільки в 1998 р.

Тисячосторінковий фоліант О. Зінкевича «Українська Гельсінкська група (1978—1982)» з'явився в Торонто (Канада) у 1983 р. Автор зібрав у цій книзі всі доступні йому документи і матеріали УГГ. Тому ця публікація є важливим джерелом з історії правозахисного руху.

Перша у вітчизняній історіографії монографія про дисидентський рух була підготовлена в Інституті історії України НАН України. Це — книга Ю. Курносова «Інакомислення в Україні (60-ті — перша половина 80-х років XX ст )». Вона видана безпосередньо в Інституті у невеликій кількості примірників в 1994 р. Автор будував свою розповідь здебільшого на газетно-журнальних публікаціях, які з'явилися на переломі 80—90-х років у величезній кількості, а також на публікаціях діаспори. Значення цієї книги — в науковій систематизації проблеми, до якої сумлінний дослідник підійшов з усією відповідальністю.

Через рік співробітник цього самого Інституту Г. Касьянов опублікував монографію «Незгодні українська інтелігенція в русі опору 1960—80-х років» (К, 1995). Вона справила велике враження на широку громадськість завдяки методу, обраному автором основу дослідження становлять бесіди з героями книги Наукова добросовісність, цілковита політична відстороненість і доброзичливість — відмітні риси книги.

У 1998 р. з'явилася величезна за обсягом (720 с.) монографія А. Русначенка «Національно-визвольний рух в Україні середина 1950-х — початок 1990-х рр.». Книга має довідкове значення, але її аналітичний рівень низький Книги Т. Батенка «Нариси з історії українського руху опору кінця 50-х — початку 90-х рр » (Л, 1999) утричі поступається за обсягом, але дає значно ширший погляд на проблему.

Львівський вчений Ю. Зайцев багато років плідно працює над проблемами дисидентського руху. У посібнику для вчителів «Сторінки історії України XX століття» (К, 1992) була опублікована його перша стаття, слідом за нею з'явилися десятки інших. Однак досліднику не вдалося досі опублікувати книгу, в якій би підсумовувалися основні результати праці.

На закінчення треба згадати про одне мемуарне джерело, яке має значення для характеристики періоду «застою». Це — книга П. Шелеста «Да не судимы будете Дневниковые записи, воспоминания члена Политбюро ЦК КПСС» (М, 1995) Означення посади автора в заголовку книги має, безумовно, рекламний характер Одночасно це свідчить про те, що прізвище автора давно вже забуте в Москві, де книга видавалася. В Україні П. Шелеста пам'ятають і пам'ятатимуть у найближчому майбутньому, доки проблема русифікації залишатиметься актуальною. Однак користуватися мемуарами П. Шелеста треба обережно. Вони є типовим зразком суб'єктивної мемуарної літератури.