Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

УКРАЇНА В ПЕРІОД НАРОСТАННЯ СИСТЕМНОЇ КРИЗИ РАДЯНСЬКОГО ЛАДУ (друга половина 60 — перша половина 80-х років)

ПОГЛИБЛЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

Від деяких, хоча й не всіх, нововведень М. Хрущова його наступники почали відмовлятися майже відразу. Насамперед вони скасували реформу партійного апарату. Восени 1962 р. М. Хрущов поділив парт апарат на міський і сільський. Поділ не сприяв підвищенню відповідальності керівних працівників за стан справ у промисловості і в сільському господарстві, хоча метою реформи було оголошене саме це. Навпаки, відмова від територіально-виробничого принципу побудови партійних органів підірвала їх вплив на господарство.

До кінця 1964 р. промислові й сільські обласні партійні органи було знову об'єднано. Відповідно об'єдналися радянські, профспілкові, комсомольські та інші органи. Реорганізація супроводжувалася істотними змінами в адміністративно-територіальному поділі республіки Кількість сільських районів збільшилася з 250 до 394.

Майже одночасно нові керівники країни скасували непопулярні заборони щодо присадибного господарства. У листопаді 1964 р. були скасовані укази 1958—1963 рр. про заборону утримувати худобу громадянам, які проживали у містах і робітничих селищах, про обмеження норм утримання худоби в особистій власності неколгоспників, про підвищене оподаткування власників худоби, які не займалися «суспільно корисною працею», про підвищені податки з громадян, які утримували худобу «з метою особистого збагачення».

Скасування цих указів свідчило про те, що вище партійне керівництво починало більш прагматично ставитися до присадибного господарства, яке задовольняло потреби міських жителів у продукції тваринництва, а селянам давало можливість підробітку. Лише у хворобливій уяві наскрізь заідеологізованого М. Хрущова могли виникнути побоювання щодо «особистого збагачення» селян, які одержували мізерні копійки за працю в колгоспах або радгоспах.

Виявлений вищим керівництвом державної партії прагматизм був все-таки непослідовним. Обмеження на утримання худоби зберігалися. Зокрема, громадяни, які не були членами колгоспів, за указом президії Верховної Ради УРСР від 4 листопада 1964 р. не могли мати більше однієї корови на сім'ю, однієї свиноматки з приплодом, двох десятків бджолиних вуликів. Стежили за тим, щоб «збагачення», яке було результатом власної праці, не переходило певної межі. Ідеологічні догми компартійного керівництва залишалися незмінними.

Земельні органи повернули населенню України більшу частину відібраної в роки правління М Хрущова присадибної землі. Присадибні ділянки у 1968 р. мали 9 млн сімей, у тому числі 5,2 млн сімей колгоспників, 1,8 млн сімей робітників та службовців, які проживали у сільській місцевості, 2 млн сімей робітників та службовців у містах і селищах міського типу. Всього у користуванні населення перебувало 2,6 млн га. присадибної землі, тобто 7,7 відсотка орних площ. Незважаючи на відсутність техніки, населення вирощувало на присадибних ділянках чверть загальної кількості споживаної в Україні овочевої продукції, третину м'яса, сала, молока і фруктів, більш як половину картоплі. Ці дані свідчили про низьку ефективність колгоспного ладу. У березні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, присвячений становищу в сільському господарстві. На ньому було визнано, що сільськогосподарська семирічка 1959—1965 рр. провалилася: надої молока практично не зросли, а середньорічне виробництво зерна скоротилося. Сільськогосподарська галузь залишалася збитковою, незважаючи на здійснене у 1962 р. підвищення заготівельних і роздрібних цін на м'ясо — молочну продукцію.

Пленум санкціонував зміну планування закупівель сільськогосподарської продукції. Замість щорічних планів з додатковими завданнями, які інколи перевищували план, встановлювався розрахований на шість років стабільний план. План продажу державі зерна і продукції тваринництва зменшився, тоді як закупівельні ціни збільшилися. На поставки надпланового хліба встановлювалася надбавка — 50 відсотків від основної ціни. Вважалося, що за цих умов колгоспи розширять зернове виробництво і відпаде потреба імпортувати хліб. Однак Радянський Союз так і не звільнився від імпортної залежності по хлібу до кінця свого існування.