Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

УКРАЇНА В ДОБУ М. ХРУЩОВА

УКРАЇНА В 1955—1964 рр.: ІСТОРІОГРАФІЯ

Так званій хрущовській добі у радянській історіографії не поталанило. Восени 1963 р. в СРСР гучно відзначили десятиліття перебування М. Хрущова на посаді першого секретаря ЦК КПРС. Але створення праць, присвячених історії «великого десятиліття», захлинулося майже відразу у жовтні 1964 р. М. Хрущова усунули від влади.

У наступні два десятиліття на прізвище опального першого секретаря було накладено табу Дозволялися лише критичні висловлювання по тих хрущовських реформах, які без спірно виглядали як недолугі в очах широкої громадськості. Сусловським пропагандистам довелося немало попрацювати, щоб знешкодити колосальну ідеологічну міну, підкладену Хрущовим під державну партію обіцянкою побудови комунізму (в розумінні суспільства загального благоденства) у 1980 р. Адже це була не особиста обіцянка політичного діяча, а ключове положення третьої програми КПРС, прийнятої з додержанням усіх необхідних процедур.

У періодизації радянської історії повернулися до практики, що снувала в сталінські часи 1953 (смерть Й. Сталіна) і 1956 (XX з'їзд КПРС) роки перестали розглядатися як ключові дати, що визначали періодизацію. На періодизацію почала впливати концепція «розвинутого соціалізму», яка стала офіційною «Велике десятиліття» з усіма доленосними рішеннями і анекдотичними висловлюваннями М. Хрущова розчинилося у безвісті.

Навпаки, на Заході колоритна фігура першого і останнього персека в історії КПРС постійно привертала увагу серйозних дослідників і журналістів. Починаючи з середини 50-х років стали з'являтися численні біографії М. Хрущова і праці, присвячені аналізу конкретних аспектів його діяльності. Проте тема «М. Хрущов і Україна» ніколи не ставилася як самостійна. Традиційно виділявся тільки один аспект української складової радянської історії — національно-визвольний рух. Найбільш серйозними публікаціями цієї тематики були монографія Дж. Берна «Український націоналістичний рух в СРСР після 1956 р. » (Лондон, 1971) і книга К. Фармера «Український націоналізм в після сталінську еру міфи, символи та ідеологія» (Лондон, 1980). Обидві публікації вийшли англійською мовою.

Серед істориків української діаспори істотний вклад в дослідження вітчизняної історії другої половини 50-х і першої половини 60-х років зробив І. Лисяк-Рудницький. Його перу належить близько 200 невеликих за обсягом, але надзвичайно містких статей з проблемних питань української історії. У 1973 р. видавництво «Сучасність» надрукувало українською мовою єдину прижиттєву збірку есе «Між історією і політикою статті до історії та критики української суспільно-політичної думки». Збірку було перевидано в Едмонтоні (Канада) у 1987 р. англійською мовою, після чого науковці західного світу вперше оцінили справжній масштаб наукової спадщини І. Лисяка-Рудницького.

Під егідою Центру досліджень історії ім. П. Яцика Канадського інституту українських студій Альбертського університету видавництво «Основи» у 1994 р. видало фундаментальний двотомник І. Лисяка-Рудницького «Історичні есе» (упорядник Я. Грицак). Тепер українська громадськість може повною мірою оцінити творчість яскравого історика, політолога та історіософа.

Особливий інтерес для вивчення періоду другої половини 50-х — першої половини 60-х років становить цикл статей вченого. «Новий Переяслав», «Україна в еволюції радянської системи» і «Проти Роси чи проти радянської системи?». Остання редакція першої статті датується 1956 р., друга була надрукована журналом «Сучасність» у 1963 р., а третя — тим же журналом у 1961 р. З назв можна бачити, що всі три статті присвячені аналізу українсько-російських відносин. Автор виділив період 1953 р., коли припинився через біологічні причини вплив злого генія Сталіна на українську історію, а на чолі компартійно-радянської тоталітарної системи стала людина, тісно пов'язана з Україною обставинами політичної біографії.

Блискучий аналіз проблеми українсько-російських відносин у повоєнний період переконує серйозного читача в тому, що їх динаміка визначалася не тільки і навіть не стільки зміною вождя, скільки об'єктивними зрушеннями в самій тоталітарній системі. Оцінки кроків М. Хрущова, які містяться у цих статтях, мають вплив на дослідження сучасних істориків (у тому числі на тексти цього підручника). Тепер ми можемо оцінити й те, наскільки правим був І. Лисяк-Рудницький у своїх довгострокових прогнозах динаміки українсько-російських відносин. Вчений вірно оцінював внутрішню нестійкість тоталітарної системи в умовах невжиття методів масового терору і правильно підкреслював, що ця нестійкість зумовлена колосальним прихованим потенціалом національно-визвольного руху.

У незалежній Україні доба М. Хрущова стала доступною для вивчення, але досі вона не зацікавила по-справжньому істориків. У 1994 р. в Інституті історії України НАН України відбувся науковий семінар, присвячений 100-річчю від дня народження М. Хрущова. Учасники семінару зосередилися на проблемі «М. Хрущов і Україна». Матеріали семінару були видані в 1995 р. окремою книгою під цією назвою і наочно засвідчили відсутність по-справжньому глибоких і комплексних досліджень історичного періоду 1953—1964 рр. Практично всі вчені, які виступили з науковими повідомленнями, доповідали про свої теми, досліджувані ними у певних історичних рамках, і не більше.

У 1996 р. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича опублікував фундаментальне дослідження В. Барана «Україна 1950—1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи». Вона й досі залишається єдиним в Україні комплексним дослідженням історичного періоду від смерті Сталіна до кінця 60-х років. Користуючись великим і переважно архівним матеріалом, автор вивчив головні аспекти суспільно-політичних процесів, соціально-економічних відносин і національно-культурних проблем. У центрі його уваги — функціонування політичних інститутів, зміст хрущовської десталінізації та вплив цієї політичної кампанії на тоталітарний лад, оцінка результатів численних реформ М. Хрущова. Друга половина 60-х років у книзі висвітлена слабко. І це не випадково.

В. Баран принципово відмовився від традиційного, як він підкреслює, поділу постсталінської історії на хрущовський, брежнєвський та інші періоди. Тут він, звичайно, проявив непослідовність: визначаючи об'єктивність постсталінського періоду, слід було б визнати можливість існування постхрущовського або постбрежнєвського. Особливість радянського тоталітарного ладу полягала, незважаючи на олігархічний характер політичного режиму, в глибокій персоналізації влади. Специфіка кожного етапу висувала на поверхню політичного життя людей, які за своїми властивостями, знаннями і зв'язками найбільше відповідали потребам олігархії. Звичайно, не можна заперечувати і зворотного впливу чергового вождя на компартійно-радянську номенклатуру.

Завершуючи історіографічний огляд, не можна не зупинитися на проблемі спогадів М. Хрущова. Історії їх написання і публікації на Заході присвячена велика література. У 1999 р. в Росії з'явився друком найбільш повний варіант спогадів — чотиритомник «Время, люди, власть». Інформаційно-видавнича компанія «Московские новости» забезпечила винятково високий поліграфічний рівень цього колосального видання загальним обсягом 3126 сторінок. Однак науково-інформаційна цінність праці невисока. Позначаються обставини, в яких М. Хрущов створював свою останню працю: неможливість користуватися документами і літературою, диктування по пам'яті на магнітофон. На історичній значущості мемуарів позначився й порівняно низький рівень освіченості цієї непересічної і масштабної людини. Українська проблематика в розділах мемуарів, що відносяться до перебування на посаді першого секретаря ЦК КПРС, зовсім незначна. Разом з тим вражає чесність мемуариста, який на схилі життя зробив спробу об'єктивно розібратися у подіях, до яких був причетний. Тому спогади М. Хрущова залишаються цінним джерелом для дослідження вітчизняної історії.