Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

УКРАЇНА В ДОБУ М. ХРУЩОВА

МИСТЕЦТВО

Лібералізація торкнулася й мистецького життя. Компартійна верхівка змушена була визнати несправедливими безглузді звинувачення деяких композиторів і авторів лібретто у політичних помилках, зроблені в часи «ждановщини». 28 травня 1958 р. вийшла постанова ЦК КПРС, що знімала тенденційні звинувачення з опери

В. Мураделі «Велика дружба» та з опер українських композиторів К. Данькевича «Богдан Хмельницький» і Г. Жуковського «Від щирого серця». У постанові зазначалося, що недоліки, які мали місце, не були «великими ідейними пороками» і не заслуговували на надто серйозне засудження. Переглянув несправедливі оцінки творчості ряду композиторів і ЦК Компартії України. Водночас у його постанові вказувалося на необхідність і надалі «боротися проти удаваного «новаторства», зараженого впливом реакційного буржуазного мистецтва».

Провідними композиторами цього періоду вважаються К. Данькевич, Г. Жуковський, С. Людкевич, Г. Майборода, П. Майборода, Ю. Мейтус, Л. Ревуцький, А. Штогаренко. В жанрі оперети видатних успіхів добилися А. Кос-Анатольський, О. Сандлер, Я. Цегляр та ін. Здобула популярність творчість композиторів — пісенників О. Білаша, А. Філіпенка, І. Шамо.

Кількість театрів в Україні у 50-х роках трималася на рівні восьми десятків, а в середині 60-х скоротилася до шестидесяти. Майже половина міст обласного підпорядкування не мала постійної трупи. Театральне мистецтво залишалося елітарним, хоча кількість відвідувачів театральних вистав неухильно збільшувалася і дійшла до 15,5 млн у 1965 р. Театральна мережа скоротилася за рахунок дрібних пересувних труп, що майже не позначилося на показниках відвідування. У театрах працювала велика плеяда майстрів високого класу — А. Бучма, В. Добровольський, М. Крушельницький, Ю. Лавров, М. Романов, Н. Ужвій, К. Хохлов, Ю. Шумський, Г. Юра.

Образотворче мистецтво розвивалося працею таких прославлених майстрів, як М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, К. Трохименко, О. Шовкуненко, Т. Яблонська. Плідно працювали майстрині декоративно-прикладного мистецтва К. Білокур і М. Приймаченко.

Молоді митці, які шукали свої шляхи, часто наштовхувалися на стіну нерозуміння з боку чиновників від мистецтва. Останні ретельно стежили, щоб творча інтелігенція не відходила від усталених канонів. Особливо люто переслідували вони авангардистське мистецтво. Твори, які прославляли визвольну боротьбу українського народу, здавалися їм особливо підозрілими. У цьому відношенні характерною є доля шедевру А. Горської і Л. Семикіної.

Коли відзначалося 150-річчя від дня народження Т. Шевченка, ці художниці виготовили для вестибуля Київського університету вітраж, який відходив від канонів «соціалістичного реалізму», хоч і був реалістичним за формою. На вітражі зображений молодий і гнівний поет. Однією рукою він пригортає скривджену жінку (неважко здогадатися, що вона символізує Україну), а другу простягає вгору, тримаючи в ній книгу. Композиція супроводжувалася шевченківськими віршованими рядками:

...Возвеличу малих отих рабів німих,

Я на сторожі коло них поставлю слово.

І зображення, і цитата здалися партчиновникам ідеологічно шкідливими. Вітраж безжально знищили.

Якщо театр був мистецтвом елітарним, то кінотеатри відвідували всі. Аудиторія кіноглядачів у республіці в 1958 р. становила 656 млн чол., тобто у 50 раз більше, ніж театральна. Півтора — два десятки нових фільмів кожного року — такою була сумарна продукція трьох кіностудій в Одесі, Києві, Ялті. Інтенсивно працювали також Київська студія науково-документальних фільмів і Українська студія хронікально-документальних фільмів.

Незважаючи на суворий ідеологічний контроль з боку компартійних комітетів, у всіх формах мистецтва з'являлися сміливі й новаторські твори, які відбивали духовне відродження нації. Лібералізація суспільно-політичного життя була могутнім чинником розкріпачення творчої думки.