Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

УКРАЇНА В ДОБУ М. ХРУЩОВА

НАУКА

Після липневого 1955 р. пленуму ЦК КПРС ставлення державної партії до наукових досліджень змінилося. Партапарат зберіг функції дріб'язкової і повсякденної опіки тільки над установами суспільних наук, які були прямо пов'язані з ідеологією. Його стали поповнювати вихідцями з наукового середовища, щоб підвищити рівень компетентності керівництва. ЦК КПРС, ЦК КПУ та інші партійні комітети вперше почали використовувати поряд з апаратними методами роботи прямий діалог з ученими. Зросла роль вчених рад, координаційних комісій та інших органів колективної думки у визначенні напрямів розвитку наукових досліджень. Бюджетні витрати на науку істотно зросли. Практично «за потребою» фінансувалися установи, пов'язані з розвитком воєнно-промислового комплексу. Істотно зріс престиж праці науковців. Уперше вчені дістали змогу виїжджати за кордон, щоб ознайомитися із здобутками світової науки.

Головними осередками наукових досліджень залишалися інститути Академії наук. Президентом АН УРСР з 1946 по 1962 р. працював видатний біохімік О. Палладій. У 1962 р. її очолив Б. Патон.

Друга половина 50-х і перша половина 60-х років — це найбільш динамічна доба в історії української науки. За ці роки було створено багато нових установ, особливо у напрямах, які вважалися перспективними з погляду потреб воєнно-промислового комплексу.

У 1957 р. в складі АН УРСР з'явився Обчислювальний центр, який очолив молодий математик В. Глушков. Нова наукова установа працювала над створенням обчислювальних машин для управління виробничим процесом, розробляла теорію швидкодіючих ЕОМ, а також займалася оборонною тематикою. Зокрема, йшлося про машини для наведення на ціль винищувальної авіації та зенітних ракет, а також для виявлення координат точки запуску ворожих ракет. Почала швидко розвиватися нещадно переслідувана у сталінські часи кібернетика. З 1962 р. обчислювальний центр став називатися Інститутом кібернетики.

Винятково швидкий розвиток найстарішої установи АН УРСР — Інституту механіки — також був пов'язаний насамперед з оборонною тематикою. Вчені інституту розробили ефективні рекомендації щодо гасіння вібрацій в елементах міжконтинентальних ракет, створили теорію конструктивної міцності пластмас, що застосовувались у ракетній техніці.

В Інституті фізики в 1960 р. став до ладу атомний реактор, за допомогою якого розгорнулися дослідження в галузі фізики атомного ядра. У 1960 р. на базі кількох його відділів було створено самостійний Інститут напівпровідників.

Фізико — технічний інститут у Харкові увійшов до програми розвитку атомної енергетики, якою керував І. Курчатов. Його вчені спеціалізувалися в галузі металургії, атомної енергетики, ядерної фізики надвисоких енергій, керованих термоядерних реакцій та ін. Деякі відділи з найбільш перспективною тематикою перетворилися на самостійні установи. У 1955 р. було організовано Інститут радіофізики та електроніки, в 1960 р. — Фізико — технічний інститут низьких температур.

Створений Є. Патоном Інститут електрозварювання у 1953 р. очолив його син Б. Патон. Розроблена в ньому технологія автоматичного зварювання під флюсом і електрошлакового зварювання вивела СРСР на перше місце у світі в галузі зварювальної техніки. З кінця 50-х років Інститут їм. Є. Патона почав перетворюватися на потужний науково-технічний комплекс із власними конструкторськими бюро і дослідними виробництвами.

У 1955 р. виник Інститут проблем матеріалознавства, в якому розроблялася прогресивна технологія порошкової металургії. Незабаром він став одним із найбільших науково-технічних комплексів у складі АН УРСР. Саме тоді було організовано Інститут металофізики Його вчені створили жароміцні сплави на основі титану для реактивної техніки. У 1958 р. було засновано Інститут проблем лиття, який забезпечував розробку новітніх технологій для розвинутої в республіці чорної металургії.

Істотними здобутками була позначена робота багатьох учених у галузі медицини. У середині 50-х років під керівництвом М. Амосова почалася теоретична розробка і впровадження в практику нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань.

Атмосфера лібералізації, яка запанувала в країні, сприятливо позначилася на розвитку гуманітарних наук. Дослідники вперше дістали доступ до архівних матеріалів радянської доби. Тематика досліджень стала більш різноманітною, на її визначення здійснювали істотний вплив самі вчені. З 1957 р. почали видаватися спеціалізовані журнали академічних установ гуманітарного профілю — «Український історичний журнал», «Економіка Радянської України», «Радянське право», «Народна творчість та етнографія». Була розгорнута робота щодо створення 16-томноі «Української Радянської Енциклопедії» Вийшли в світ змістовні збірники архівних документів і матеріалів.

Партапарат ретельно стежив, щоб суспільствознавці не торкалися заборонених тем і прізвищ, не критикували політику КПРС. Контроль був все проникним і ефективним, «проколи» траплялися не часто. Одним з них стала організована у Києві в лютому 1963 р. наукова конференція з питань культури української мови, в якій взяло участь понад 800 науковців. Керівники Інституту мовознавства АН УРСР і Київського університету, які підготували програму, не могли передбачити того, що сталося конференція перетворилася на прилюдний осуд мовної політики державної партії. Доповідачі вказували на принизливе становище української мови в Україні, вимагали зняття існуючих для неї обмежень у державному і суспільно-політичному житті, засудили теорію двомовності української нації.

Складний, суперечливий і болісний процес десталінізації суспільства викликав істотне пожвавлення національно-культурного життя. Створилися сприятливі умови для розвитку української літератури, піднесення творчої і громадянської активності майстрів слова.