Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

УКРАЇНА В ДОБУ М. ХРУЩОВА

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

У другій половині 50-х років радянське керівництво здійснило широкий перерозподіл бюджетних коштів з метою надолужити відставання СРСР у галузі науки і техніки від країн Заходу.

ОСВІТА. Щоб забезпечити міцну основу для розгортання науково-технічної революції, на народну освіту стали виділяти істотно більші кошти. У республіках СРСР, у тому числі в Україні, розвиток

народної освіти забезпечував, незважаючи на запобіжні заходи владу невідворотний процес національного відродження.

У 50-роках була обов'язковою семирічна освіта. У містах України здійснювався поступовий перехід на обов'язкову освіту в обсязі десятирічки. В сільській місцевості семирічки також перетворювалися на десятирічки, проте уповільненими темпами. Якщо в 1950/51 р в українських селах налічувалося 1600 середніх шкіл, то в 1959/60 р. їх кількість зросла до 3578. У сільських десятирічках навчалося не більше як 1,2 млн дітей. Запровадження в сільській місцевості десятирічної освіти було явно нереальним у найближчому майбутньому. Починаючи реформи, М. Хрущов не обминув народної освіти. З його ініціативи у 1958 р. в засобах масової інформації розгорнулася дискусія щодо принципів і напрямів реформування школи. В грудні 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти». В Україні відповідний закон було прийнято у квітні 1959 р.

У дискусії про реформу школи обговорювалися опубліковані в листопаді 1958 р. тези ЦК КПРС. У тезах був пункт, який викликав цілу зливу суперечок під час обговорення в Україні батьки самі повинні обирати більшістю голосів, якою мовою навчатимуться їхні діти в кожній конкретній школі. Було зрозуміло, що батьки з метою полегшити дітям майбутню кар'єру, обиратимуть у школах великих міст російську мову навчання. Соціальний статус української мови в містах, особливо у східних і південних областях республіки, був другорядним, приниженим.

Зовні демократичний проект мав сприяти русифікації народної освіти, причому найбільш ефективно, оскільки ініціатива йшла знизу, від батьків. Навіть високопоставлені компартійно-радянські чиновники змушені були під час дискусії заявити, що українська мова має залишатися обов'язковою для вивчення в російськомовних школах. У грудні 1958 р. в газеті «Правда» з'явилася стаття М. Бажана і М. Рильського «В ім'я людини». Добре відомі в Радянському Союзі письменники у найрішучіших виразах виступили проти положення про запровадження фактичної факультативності у викладанні рідної мови в Україні. Відбулися партійні збори київських письменників, присвячені обговоренню тез ЦК КПРС В одностайно прийнятій резолюції було заявлено «Віддати лише на волю батьків вирішення питання, яку мову в обов'язковому порядку вивчатимуть їх діти, — не можна!».

Однак М. Хрущов виявив твердість і наполіг на тому, щоб у республіканському законі про народну освіту залишився пункт про факультативність української мови. В результаті кількість шкіл з російською мовою викладання збільшилася з 4192 в 1959/60 навчальному році до 4703 в 1965/66 р. Кількість українських шкіл за цей період скоротилася з 25 308 до 23 574.

Протилежна динаміка в розвитку шкіл не показує у повному обсязі масштабів русифікації народної освіти. Переважна більшість українських шкіл були невеликими, тоді як школи з російською мовою навчання нерідко налічували по тисячі й більше учнів. У середньому на одну українську школу припадало 190 учнів, а на кожну російську — 524. У Харкові, Донецьку, Одесі та інших великих містах на Півдні і Сході України залишилося по кілька невеликих українських шкіл «для статистики». Невипадково з такою статистикою не була обізнана громадська думка. Дані про співвідношення українських і російських шкіл у регіонах республіки були такою самою державною таємницею, як і відомості про виробництво танків та ракет.

Проте все-таки більшість учнів у першій половині 60-х років навчалася в українських школах. Тому всі позитивні зрушення в народній освіті мали особливо велике значення для справи національного відродження.

Новий закон про школу передбачав запровадження в 1960/61 навчальному році обов'язкової восьмирічної освіти як у місті, так і на селі. Десятирічні школи перетворювалися на одинадцятирічні. Для запровадження восьмирічного «всеобучу» треба було прискорити темпи шкільного будівництва, розширити кількісно і якісно підготовку вчителів, зміцнити навчально-матеріальну базу шкіл та позашкільних дитячих закладів.

Під час реформи прискорився процес перетворення звичайних шкіл на школи — інтернати. Перші 50 шкіл — інтернатів почали працювати в 1956/57 навчальному році. Новий тип навчальних закладів був особливо зручний для сільської місцевості. Адже у невеликих селах працювали тільки початкові школи. У середині 60-х років кількість шкіл — інтернатів збільшилася в 10 раз, в них навчалося 212 тис. учнів. З 1960 р. почали діяти школи подовженого дня.

Розпочалася політехнізація народної освіти. З 1955 р. у школах поступово розгорталося викладання теоретичних та практичних знань з найбільш поширених у промисловості і сільському господарстві професій. Кожна школа спеціалізувалася на професії залежно від місця розташування і наявних технологічних можливостей. Багато шкіл укладали договори з підприємствами і організовували на них учнівські ділянки та цехи.

Для того щоб послабити нестачу кваліфікованих учительських кадрів, із середини 50-х років університети почали направляти в школу більшу частину своїх випускників. Студентам вечірніх і заочних відділень були надані пільги, щоб стимулювати вчителів, які не мали вищої освіти, продовжувати навчання. Навіть у денних школах, де кваліфікація педагогів була найвищою, у 1960/61 навчальному році вищу освіту серед них мали тільки 40 відсотків.

Велику роль у підвищенні якості навчання відігравали установи, яким міністерські чиновники дали недолугу назву — інститути вдосконалення вчителів. Саме через них поширювався передовий педагогічний досвід. Талановитим учителем, який здійснив великий вплив на педагогічну науку, був директор Павлиської середньої школи на Кіровоградщині В. Сухомлинський.