НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

УКРАЇНА В РОКИ ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ І ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ТА КУЛЬТУРИ (1946-1953 рр.)

УКРАЇНА В 1946—1953 рр.: ІСТОРІОГРАФІЯ

Повоєнна історія України почала створюватися на засадах з подій, що розгорталися в республіці. Історики відтворювали її за власними спостереженнями та джерелами, які навіть не встигли відлежатися в архівах. Однак намальована ними картина розвиток історичних подій виявилася дещо спотвореною, оскільки пануюча адміністративно-командна система наклала жорстке табу на втілення та аналіз істориками багатьох подій і явищ, без розкриття яких не можна було об'єктивно відновити реальний хід подій тих часів.

В історіографії повоєнної історії виразно окреслюються два періоди перший — з 1945 р. до кінця 80-х років, другий — з початку 90-х років. Особливо виразних рис другий період набув після проголошення в 1991 р. незалежності України. Спроби деяких істориків поширити на історіографію цього історичного етапу іншу схему, зокрема відокремити період «хрущовської відлиги», на нашу думку, не мають підстав. Повоєнна історія України була нерозривно пов'язана з ім'ям М. Хрущова, який був у той час першим секретарем ЦК КП(б)У і Головою Ради Міністрів УРСР. Тому навіть в умовах «хрущовської відлиги» спроб змінити оцінки, які сформувались у попередній час, не було, оскільки це потребувало насамперед нових, критичних підходів до оцінки діяльності самого М. Хрущова. Його діяльності властиві ті самі грубі помилки та прорахунки, які були припущені керівництвом країни та республіки в сфері економіки, політики, культури у повоєнний час.

У першому періоді історіографії багатьма авторами була створена величезна кількість праць — монографій, брошур, статей. Над дослідженням проблем повоєнної історії працювали І. Богодист, О. Зубань, І. Кожукало, Б. Корольов, О. Кудлай, В. Романцов, П. Снитко, М. Хорошайлов, В. Юрчук та ін. Найбільш узагальнюючими працями цього етапу історіографи, які увібрали всі досягнення радянських істориків у дослідженні періоду та відобразили найбільш типові недоліки у висвітленні повоєнної історії, є дві колективні праці — багатотомна «Історія Української РСР», створена колективом Інституту історії АН УРСР (Історія Української РСР Т 8, кн 1 Українська РСР в період зміцнення соціалізму (1945—1950-ті роки) — К, 1979) і монографія В. Юрчука та І. Кожукало, присвячена діяльності Комуністичної партії України у цей період (Юрчук В. І., Кожукало І. П. Коммунистическая партия во главе всенародной борьбы за восстановление и развитие народного хозяйства Украины 1945— 1950 — К, 1986 — 365 с).

Основний недолік всієї радянської історичної літератури, яка вийшла в перші повоєнні десятиріччя, полягав у висвітленні історії крізь призму партійних рішень, які насправді не відображали реального стану справ у країні.

Історики були позбавлені можливості висловлювати власні думки, якщо вони не збігалися з рішеннями та директивами партійних органів, а також висловлюваннями керівних діячів КПРС та Комуністичної партії України. Це призводило до апологетики в історичних працях діяльності партійних органів, прийнятих ними рішень. Хоча, як нині відомо, багато подій у цих документах свідомо фальсифікувалися (стан справ у сільському господарстві, характер і розвиток національно-визвольної боротьби в західних областях України та ін.).

Інший недолік історичної літератури цього періоду нерозривно пов'язаний з вилученням з джерельної бази документів, які висвітлюють події з інших позицій, ніж ті, які визначені у партійних рішеннях. Це призводило до замовчування багатьох подій та реальних процесів, що відбувалися на теренах України. Багато історичних джерел опинилося в «спецхранах» бібліотек та секретних фондах архівів і були недоступні для істориків.

В умовах «хрущовської відлиги» 50-х років і навіть гласності середини 80-х років суттєвих змін у висвітленні подій повоєнної історії не сталося. Про це свідчить аналіз книг, що претендують на нові підходи до висвітлення проблем, наприклад історії радянського селянства (История советского крестьянства Т 4 Крестьянство в годы упрочения и развития социалистического общества 1945 — конец 50-х годов — М, 1986).

Щоправда, слід зробити застереження, пов'язане з тим, що в перші десятиріччя після війни спробу адекватно охарактеризувати події того часу в Україні зробили вчені української діаспори. До останнього часу їх праці були невідомі громадськості України, хоча наукова цінність багатьох з них є безперечна. Наприклад, безпосередній учасник і свідок подій 1945 р. у Закарпатті В. Маркусь написав працю про приєднання Закарпатської України до Радянської України. В книзі було наведено маловідомі документи того часу листи Голови Ради Міністрів СРСР Й. В. Сталіна та Президента Чехословацької Республіки Е. Бенеша з приводу долі Закарпатської України, текст договору між Радянським Союзом та Чехословацькою Республікою стосовно Закарпатської України від 29 червня 1945 р. тощо. Вперше книга побачила світ французькою мовою у 1946 р., проте на батьківщині з її змістом читачі змогли ознайомитися лише після проголошення незалежності України (Маркусь В. Приєднання Закарпатської України до Радянської України 1944—1945 — К, 1992 — 111 с).

Вчені української діаспори першими розпочали роботу над створенням історії Організації українських націоналістів та Української повстанської армії У 1953 р в Мюнхені вийшла праця П. Мірчука, присвячена цій проблемі. В 1991 р. вона репринтним способом була перевидана у Львові (Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942— 1952 — Л, 1991 — 318 с).

Багатьох істориків, політологів української діаспори цікавили проблеми витоків сталінізму та їх вплив на долю України Зокрема, Г. Коток у книзі, яка була опублікована в 1960 р англійською мовою, проаналізував сталінський терор в Україні, починаючи з 30-х років. Останній розділ містить роздуми автора про події 1945—1960 рр. , хоча, як зазначає сам автор, він не ставив за мету з'ясувати й систематизувати матеріали цього часу. У 1995 р. ця книга опублікована нарешті й українською мовою (Костюк Г Сталінізм в Україні (генеза і наслідки) дослідження і спостереження сучасника — К, 1995 — С 412—428)

Історики, які працювали безпосередньо в Україні, могли звернутися до об'єктивного висвітлення проблем повоєнної історії України тільки з початку 90-х років Саме в цей час були зроблені помітні кроки в зміцненні джерельної бази вивчення повоєнної історії України. До того публікація документів розгорталась дуже повільно і охоплювала далеко не всі сфери життя суспільства.

До початку 90-х років були здійснені ґрунтовні публікації документів з кількох проблем, насамперед розвитку промисловості та міжнародних відносин України у повоєнний час (Промышленность и рабочий класс Украинской ССР Сб документов и материалов 1946— 1950 — К, 1980, Те саме 1951—1958 — К, 1984, Восстановление Приднепровья 1945—1950 Документы и материалы — К, 1988, Українська РСР у міжнародних відносинах Міжнародні договори, конвенції, угоди та інші документи, які складені за участю УРСР або до яких вона приєдналася (1945—1957) — К, 1959, Українська РСР на міжнародній арені 36 документів і матеріалів — К, 1988). Серед цих збірників більшу цінність для істориків мають ті, що присвячені зовнішньополітичній діяльності України, її участі в роботі ООН, Генеральних Асамблей, Ради Безпеки, інших міжнародних організацій.

Тільки у 90-ті роки історики змогли опублікувати джерела з таких недоступних раніше для них проблем, як голод в Україні в 1946— 1947 рр , депортації українського населення після Другої світової війни, історія ОУН-УПА та ін. До збірника «Голод в Україні 1946— 1947», який вийшов у серії «Джерела новітньої історії України», увійшло 214 документів та 21 свідчення (з виявлених 914). Всі ці документи було знайдено в колишніх спецфондах архівів Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, ряді інших архівів (Голод в Україні 1946—1947 років Документи і матеріали — Київ, Нью-Йорк, 1996). Своєрідним додатком до цього збірника є документи про голод на Полтавщині (Голод 1946—1947 рр. на Полтавщині Матеріали і документи — Полтава, 1996).

Великий інтерес для істориків являє збірник документів про сумнозвісну операцію «Вісла». Основу його складають оригінальні польські джерела, причому з 241 документа тільки 12 раніше публікувалися. Збірник, виданий у 1993 р. польською мовою у Польщі, відразу привернув увагу вчених багатьох країн. У 1997 р. він з'явився в перекладі українською мовою (Акція «Вісла» Документи / Упоряд і ред Є Місила — Львів, Нью-Йорк, 1997).

Започаткована тритомна документальна серія, присвячена депортації населення в Україні з 30-х до початку 50-х років (Депортації Західні землі України кінця 30-х — початку 50-х років. Документи матеріали, спогади У 3 т Т 1 — Л, 1996). Окремі документи з ціє проблеми вміщені в додатку до монографії І. Біласа (Бглас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-—1953 Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз Кн 2 Документи і матеріали — К, 1994).

Розгорнулася публікація джерел з історії ОУН-УПА Перші доку-ментальні публікації з'явилися за кордоном Найбільш відомою з них с багатотомна серія «Літопис УПА», що виходить з 1978 р. в Торонто. В Україні публікація документів з цієї проблеми з'явилася останнім часом Наприклад, до збірника «Літопис нескореної України» увійшло близько 200 документів про маловідомі сторінки діяльності оунівського підпілля в Україні (Літопис нескореної України Документи, матеріали, спогади Кн 2 — Л, 1997).

Документальну базу повоєнної історії останнім часом поповнили численні видання мемуарів, зокрема з'явилися спогади осіб, які стояли на чолі партійно-радянського керівництва в Україні (Хрущев Н. С. Воспоминания Избр фрагменты — М, 1997, Каганович Л. М. Памятные записки рабочего, коммуниста-большевика, профсоюзного, партийного и советско-государственного работника —М, 1996) Хоча слід зазначити, що автори уникнули оцінки багатьох власних помилок, які мали трагічні наслідки для України.

Другий період в історіографії відкрився серією статей, які були публіковані в 1990 і в наступні роки в періодичних виданнях, насамперед в «Українському історичному журналі». Автори статей — І. Білас, М. Бугай, О Веселова, І. Кожукало, С. Кульчицький, І. Маковгйчук, П. Панченко, Ю. Пилявець, А. Перковський, С. Пирожков узагальнили та ввели до наукового обігу великий фактичний матеріал з історії України 1946—1953 рр.

Згодом з'явилися брошури, монографічні дослідження Кілька з -их присвячено голоду 1946—1947 рр. в Україні (Воронов І О , Пилявець Ю. Г. Голод 1946—1947 рр —К , 1991, Шитюк М. Голодомори XX століття — К, 1997) Причини і наслідки голоду 1946—1947 рр. були грунтовно обговорені в 1997 р на міжнародній науковій конференції в Києві її матеріали опубліковані (Голод 1946—1947 рр. в Украіні Причини і наслідки Міжнар. наук. конф. Київ, 27 трав 1997 р. Матеріали — Київ, Нью-Йорк, 1998).

З'явилися праці про насильницькі депортації українського населення властями Радянського Союзу та Польщі (Винниченко І. Україна 1920—1980-х Депортації, заслання, вислання — К, 1994) Зроблено кілька спроб узагальнити матеріал про вплив тоталітарної систем на хід подій в Україні В. Баран, наприклад, у монографії розкрив народу та генезис тоталітаризму, показав його еволюцію в різних життя України у повоєнний час (Баран В Україна 1950— 1980-х рр. еволюція тоталітарної системи — Л, 1996). Б. Ярош проблему проаналізував стосовно одного регіону — західної України (Ярош Б. О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях 30—50-х років XX століття. Історико-політологічний аспект — 1995) Аналізу карально-репресивної політики властей в Україні присвячені історичні нариси Ю. Шаповала, а також монографія І. Біласа. Хронологічно вони охоплюють великий час, проте окремі розділи цих праць присвячені подіям 1946—1953 років (Шаповал Ю. І. Україна 20—50-х років. Сторінки ненаписаної історії — К, 1993, Бглас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953 Суспільно-політичний та історико-правознавчий аналіз Кн 1 —К,1994). Оскільки повоєнні роки були особливо трагічними для української інтелігенції, історики звернулися в своїх працях до її історії (Рубльов О. С. , Черненко Ю. А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції 20—50-ті роки XX ст. — К, 1994).

Останнім часом фахівців зацікавила історія церкви в Україні Найбільш драматичним сторінкам церковної історії 1941—1961 рр. присвячена змістовна монографія В. Пащенка та інші праці (Пащенко В. Православ'я в новітній історії України 4 1 — Полтава, 1997, Історія релігії в Україні В 10 т Православ'я в Україні Т 3 — К, 1999 — С 444—464).

З'явилися перші узагальнюючі праці, в яких історики намагаються переосмислити події повоєнного часу в різних сферах життя України (Юрчук В. І. Культурне життя в Україні у повоєнні роки світло і тіні — К, 1995).

Підсумовуючи огляд літератури з теми, слід зробити висновок, що історики зробили лише перші кроки в осмисленні проблем повоєнної історії, зосередивши увагу на окремих, най трагічніших сторінках історії народу. Книг, які б комплексно висвітлювали повоєнну історію з усіма її здобутками, прорахунками, трагічними помилками, на сьогодні поки що немає. Створення їх є актуальною проблемою історичної науки.