Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

БОРОТЬБА РАДЯНСЬКИХ ПАРТИЗАН

З початку німецько-радянської війни на території, захопленій ворогом, почали створюватись антифашистське підпілля та партизанські загони. Організаторами їх, як правило, були комуністи. У своєму розвитку радянський партизанський рух пройшов кілька етапів.

Перший етап — тривав з початком війни до кінця 1942 р. Було визначено оптимальні організаційні форми і ефективні методи боротьби у ворожому тилу.

Другий етап — це так звана «стабілізація». Він продовжувався до середини 1943 р і характеризувався появою штабів партизанського руху. Матеріальна допомога Великої землі дає змогу народним месникам не тільки боронити власні бази, протистояти каральним акціям фашистів, а й тримати під контролем цілі райони, поступово переходити до здійснення рейдових операцій.

Третій етап тривав до повного розгрому фашистів. Він характеризується великомасштабними диверсіями, численними рейдами в тил противника, активною взаємодією з формуванням Червоної Армії. Слід зазначити, що на першому етапі війни виступи партизан були нечисленними і слабоорганізованими На те були свої причини. Якщо до початку 30-х років радянські керівники допускали, що в разі ворожого вторгнення в тилу ворога потрібно організувати партизанську війну, то наприкінці 30-х — пануючою стала наступальна воєнна доктрина, згідно з якою війна буде вестись виключно на території противника і тому всі підготовчі роботи було згорнуто. При цьому таке згортання значною мірою було зумовлено пропагандою міфу про «армійську змову», що має на меті, спираючись на населення, повалити сталінський режим Як наслідок, в армійських штабах і органах НКВС було вилучено та знищено інструкції та посібники з питань організації і тактики боротьби партизанських формувань Крім того, відбулась тотальна ліквідація партизанських схованок та баз, було згорнуто розробку, випробування і виробництво засобів ведення «малої війни» На початку війни, коли партійні та військові органи почали створювати підпілля, формувати партизанські загони, ці прорахунки далися взнаки Об'єктивні труднощі організації боротьби у ворожому тилу ускладнювалися поспішністю і формалізмом у доборі кадрів та підготовці їх до діяльності в нелегальних умовах, закладанні матеріально-технічної бази, створенні конспіративних квартир, налагодженні засобів зв'язку тощо.

Нове покоління партизанських лідерів значною мірою формувалось уже в ході війни. За даними О. Бойка, до кінця 1941 р так звану підготовку до «малої війни» пройшли лише 15 відсотків усіх тих, хто був залишений на окупованій території для організації боротьби в тилу ворога. Серйозною перешкодою розгортанню партизанського руху була відсутність військових фахівців-радистів, мінерів-підривників, шифрувальників тощо. Тому не дивно, що багато поспіхом організованих, слабо підготовлених партизанських загонів та підпільних груп не змогли вести активну боротьбу з гітлерівськими каральними органами Мали місце випадки саморозпуску партизанських загонів, а ряд підпільних організацій зазнали непоправних втрат від зрадників репресій окупантів

Внаслідок цього, як свідчить один з керівників партизанського руху в Україні І. Старинов, із 3500 партизанських загонів і диверсійних груп, залишених у перший рік війни на окупованій території, на червень 1942 р були відомості про наявність лише 22 діючих загонів З утворених на початку війни 685 підпільних органів на окупованій території в різний час діяли 223.

Серйозним чинником, що з самого початку війни стримував розгортання партизанського руху, була діяльність окупаційного режиму, який намагався придушити народний опір у зародку.

На початку 1942 р ситуація на фронтах ускладнювалась і диктувала нагальну потребу централізації керівництва партизанською боротьбою 30 травня при Ставці Верховного Головнокомандуючого було створено Центральний штаб партизанського руху, а через місяць — Український штаб партизанського руху.

Радянські партизани руйнували німецькі комунікації, створювали напруженість та безладдя в тилу ворога Особливо ефективною виявилася «рейкова війна», що перешкоджала постачанню фронту німецькими підкріпленнями У 1943 р партизани підірвали 3688 ешелонів, 1469 залізничних мостів Майже скрізь вони мали постійний зв'язок з військовим командуванням та московським керівництвом На партизанських аеродромах регулярно приземлялись літаки зі зброєю, одягом, харчами, медикаментами тощо 3 центру переправлявся також кваліфікований командний склад та диверсійні групи.

Улюбленою тактикою радянських партизанів було проведення далеких рейдів із «партизанських республік», тобто контрольованих ними великих недоступних районів Полісся та Волині Всього протягом війни партизанські формування провели 19 рейдів — це 52 тис км Найбільшими загонами були партизанські з'єднання С. Ковпака, О. Федорова, М. Наумова та ін.

Активізація дій загонів, як правило, ув'язувалась з подіями на фронтах Так, у червні 1942 р німці розгорнули великий наступ у напрямку Сталінграда і Кавказу Для того щоб ослабити німецький тиск, Москва вирішила активізувати партизанську війну в Україні У червні—липні партизанські загони О Сабурова і С Ковпака вийшли з брянських лісів і почали робити наскоки на гарнізони і шляхи сполучення 28 червня вони взяли на кілька годин Ямпіль і відступили із значними трофеями Щоправда, через кілька тижнів усе населення району пройшло через контроль спеціальних загонів поліції і СД В результаті було розстріляно в районі Конотоп—Кролевець 318 чол, Ямпіль—Середина-Буда — 215 чол, у повітах Новгород-Сіверського, Середини-Буди — 1508 чол. У цей час партизанський загін С Ковпака, який по суті був винуватцем цієї каральної акції німців, відступив у ліси.

Улітку 1943 р перед початком Курської битви. С. Ковпак розпочав великий рейд до Карпат Поставлене воєнне завдання — знищення нафтових промислів у Прикарпатті, а також знищення загонів націоналістів Завдання не було виконано, а значна частина з'єднання загинула.

Радянська історіографія стверджує, що підпілля в Україні — це масовий інтернаціональний рух представників 62 національностей.

Цікаво, що в загонах, які формувались і діяли в Україні, саме українців було менше половини, а у з'єднанні С Ковпака третина В радянських джерелах зазначалось, що чисельність партизан коливалась від 50 тис. до 500 тис. Як правило, ці цифри було взято із виступів партійних лідерів республіки на ювілеях, присвячених перемозі над фашизмом. Причому кожного десятиріччя ця цифра збільшувалась. За даними, що приводить О. Бойко, за всі роки війни у партизанських загонах і з'єднаннях налічувалось близько 180 тис чол (у тому числі ті, хто брав участь у боротьбі на території країн Південно-Східної та Центральної Європи), ЗО відсотків з них загинули.