Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

УКРАЇНСЬКА РСР У 1939—1941 рр.

Відповідно до сталінської економічної концепції під час «соціалістичного будівництва» дедалі більша увага приділялась зміцненню індустріального потенціалу та обороноздатності. Це видобувна та паливна галузі, а також машинобудування і хімічна промисловість. Економіка України як складова єдиного народногосподарського комплексу мала найбільшу частку серед інших республік (крім Російської Федерації). В 1940 р продукція всієї промисловості України зросла в 7,3 раза порівняно з 1913 р., а великої — майже у 10 разів. Основним кам'яновугільним регіоном країни залишався Донбас. Його частка у загальносоюзному видобутку коксуючого і енергетичного вугілля становила 75 відсотків. Тільки в 1940 р було видобуто 94 млн т. вугілля.

На кінець 30 — початок 40-х років, за даними М. Коваля, остаточно виявилося призначення щойно збудованої «матеріально-технічної бази соціалізму», як по суті потужного «воєнно-промислового комплексу». На 1941 р. асигнування на оборону становили 43,4 відсотка державного бюджету Українська промислова база займала в ньому провідне місце. Робітничий клас України, що забезпечив потужний промисловий потенціал економіки, по праву вважався найбільш кваліфікованим у Радянському Союзі. Разом з тим джерела трудової активності, що в основному приписувалась нав'язаному командно-адміністративною системою так званому «соціалістичному змаганню», не завжди відповідали реаліям. Стало видно, що воно хибує на заформалізованість, псевдопатріотизм, веде до виснажливої, низькооплачуваної праці. Окремі успіхи зводилися пропагандистськими зусиллями в абсолют, а чисельні прорахунки замовчувалися. Такою самою за своєю суттю формою експлуатації був і «рух швидкісників».

Разом з тим керівники наркоматів, відомств, окремих підприємств, парторги, рапортуючи про дострокове і успішне виконання виробничих програм, йшли на прямі підтасовки результатів. Оголошувались «ворогами народу» і піддавались нещадним репресіям ті, хто принаймні хоча б робив спробу протидіяти волюнтаризмові і авантюризмові прибічників адміністрування, намагався запроваджувати на противагу «революційним», більшовицьким економічні важелі.

Труднощі, що все більше стали проявлятись насамперед в економічній сфері, система намагалась усунути натисками та наказними методами. Збільшується тривалість робочого тижня, запроваджуються судові покарання за прогули, запізнення та інші порушення трудової дисципліни. Випуск неякісної і нестандартної продукції прирівнювали до свідомого шкідництва. Водночас було вжито заходів до подальшого розгортання соціалістичного змагання. Неучасть у ньому розглядалась як ознака нелояльності. Широко використовувалась безплатна праця засуджених «ворогів народу», причому на найбільш важких і шкідливих роботах.

На кінець 1940 р. Україна видобувала 50,5 відсотка загальносоюзного видобутку вугілля, виробляла 64,7 — чавуну, 48,8 — сталі, 67,6 — залізної руди, 25,7 відсотка електроенергії. Завдяки кільком урожайним рокам, практично дармовій праці селян, а також запровадженню механізації та передових методів агрокультури в 1940 р. колгоспи України дали понад 20 відсотків загальносоюзного виробництва товарного хліба, 73 — цукру, 20 відсотків м'яса тощо.

Що стосується суспільно-політичного і культурного життя українського народу, то воно визначається подальшим утвердженням сталінської тиранічної диктатури, проникненням в уми й душі мільйонів людей тоталітарної ідеологи та моралі Найширші маси населення були втягнуті в орбіту комуністичної ідеологи в її сталінському варіанті.

У 1940—1941 рр. у республіці працювало 32 тис. шкіл, близько 700 технікумів, 173 вузи, а чисельність молоді, яка навчалася, збільшилася в три рази порівняно з 1913 р. Вагомих результатів досягли ряд учених. Академії наук, зокрема в розщепленні атомного ядра, отриманні рідких газів, винаході автоматичного дугового електрозварювання. У цей час з'являються нові літературні, образотворчі, музичні твори, театральні вистави, кінофільми. Значна частина з них позначена талантом, щирою вірою у нові ідеали. І, мабуть, немає підстав заперечувати того, що «нова культура» сприймалася основною масою українського народу з інтересом і розумінням.

Водночас продовжувалися репресії проти технічних фахівців, організаторів промислового виробництва, діячів культури, військових кадрів. Багато їх було фізично знищено або вислано у далекі табори, деякі працювали в суворо засекречених установах, підпорядкованих НКВС. Висуванці з робітників, що займали вакансії, не мали відповідної підготовки.

Байдужість і некомпетентність, бюрократизація усіх сфер життя були притаманні також і військовому відомству Антифашистська пропаганда була заборонена.

Суттєві зміни відбулися також у складі партії. На зміну репресованим приходили молоді, малоосвічені і переважно малописьменні кадри, серед яких було багато пристосуванців, кар'єристів. Репресії проти військових кадрів значно послабили Червону армію. Нові кадри не мали відповідної військової підготовки, а також практичного досвіду командування частинами і з'єднаннями. В армії панували підозрілість, нашіптування і доноси.

Усе це відбувалося в умовах швидкого зростання чисельності армії. З 1939 по 1941 р. було сформовано 125 нових дивізій. Щодо їх озброєння, то в більшості своїй це були застарілі зразки. І хоча тільки за танками і літаками Радянський Союз переважав майже в два рази Німеччину, Японію, Італію, Румунію та Фінляндію, разом узяті нові моделі літаків становили 9, а танки 18 відсотків.

Радянсько-фінляндська війна (листопад 1939 — березень 1940 рр.) яскраво показала рівень бойової готовності Червоної армії. Поряд з героїзмом солдат вона засвідчила і некомпетентність багатьох офіцерів, стратегічну та тактичну безпорадність радянського командування. Війна виявилась надзвичайно важкою, кровопролитною і безславною. З 235 тис. чол. вбитих, поранених, обморожених та взятих у полон значна частина бійців та командирів була з України Радянський Союз втратив міжнародний авторитет, його було проголошено агресором і виключено з Ліги Націй.

Наприкінці 30-х років в дуже складному становищі опинились Київський особливий та Харківський військові округи. В Радянській Україні було репресовано понад 15 тис. військових командирів (майже третина репресованих Червоної армії). Понад 150 знищених належали до вищого командного складу армій. До 7 відсотків скоротилась чисельність військових керівників, які мали вищу спеціальну освіту, а чисельність командирів по округах, які не закінчили навіть середнього військового училища, зросла до 37 відсотків. Загалом з 225 командирів полків Червоної армії жоден не мав вищої спеціальної освіти, 25 закінчили тільки військові училища, а інші — курси молодших лейтенантів Загальний освітній рівень бійців був дуже низьким

Наприклад, у КОВО було неписьменними чи малописьменними 40— 50 відсотків. Нікого навіть не дивувало те, що, проходячи «бойову підготовку», червоноармійці користуються дерев'яними макетами гвинтівок та гармат і навіть у вічі не бачили нової техніки.

До того ж всіляко пропагувалась воєнна доктрина, згідно з якою майбутня війна буде вестись на ворожій території і противник буде розбитий «могутнім ударом». Про оборонні дії не йшлося взагалі Еталоном війн майбутнього подавався досвід громадянської війни.

Воєнна криза та жахливий стан Червоної армії були добре відомі керівництву рейху. На початку 1941 р. генштаб завершив розробку плану «блискавичної війни» проти Радянського Союзу і з лютого розпочалася концентрація військ на кордоні з СРСР. До початку вторгнення тут було зосереджено 5,5 млн чол., 4,3 тис. танків, до 5 тис. літаків. Причому ця армія мала великий досвід ведення сучасної війни і високу військову підготовку. На головних напрямах ударів німецькі війська мали 6—8-разову перевагу у військовій силі та техніці.

Розглядаючи стан УРСР в передвоєнні роки, слід навести оцінку цього періоду М. В. Коваля. Він зазначав, що затиснуте в лещата тоталітарної системи, залякане репресіями, зазнаючи ідеологічного тиску, українське суспільство свою політичну активність імітувало дуже своєрідно й удавано показною «єдністю», згуртованістю навколо Комуністичної партії, «одностійною» участю в нескінченних політичних кампаніях та заходах.