Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

Іще до початку Другої світової війни національний рух, представлений. Організацією українських націоналістів, був суттєво розколотий. Після вбивства у травні 1938 р. лідера організації Є. Коновальця суперечки в середовищі ОУН загострюються. Йшлося про стосунки між Проводом ОУН (А. Мельник, Я. Барановський, М. Сціборський та ін.), який очолив А. Мельник, і членами Крайової екзекутиви, лідером якої був С. Бандера. Суттєвих розбіжностей у принципових питаннях між ветеранами із закордонного проводу та молодими галицькими радикалами не було. Вони підтримували основні догми українського інтегрального націоналізму. Однак їх розділяли різні підходи до питань тактики.

За свідченням дослідників з української діаспори, у спогадах безпосередніх учасників тих подій існує ряд версій з приводу розколу в ОУН. Здебільшого це суперечливі твердження залежно від симпатій чи антипатій до С. Бандери чи А. Мельника. Один з відомих письменників С. Процик писав, що у питанні про розкол в ОУН існує «безліч обвинувачень концепційного, психологічного, персонального, морального та етичного характеру. Головними розбіжностями між двома ОУН були політично-стратегічні засади щодо постановки боротьби серед хаосу другої світової війни».

Молоді західноукраїнські радикали, яких очолив С. Бандера, звинувачували А. Мельника в нехтуванні зв'язків з організаціями, що активно діяли в Західній Україні, у нерішучості, пасивності, опортунізмі тощо. Вони вимагали від лідерів звільнити політику ОУН від будь-якого орієнтиру лише на одну державу (зокрема, Німеччину), налагодити контакти із західними країнами. Члени проводу ОУН, люди старшого віку, схилялися в основному до більш поміркованих дій. Крім того, за деякими даними, розгортанню та поглибленню конфлікту сприяло те, що під час німецько-польської війни бандерівці нібито захопили документи польської розвідки і встановили причетність членів проводу ОУН до співпраці з польською розвідкою.

У серпні 1939 р. у Римі відбулася конференція, на якій вождем ОУН було проголошено А. Мельника 10 лютого 1940 р. у Кракові С. Бандера скликав конференцію, яка відкинула рішення Римської конференції. Відтоді стався розкол в ОУН. Кожне угруповання оголосило себе єдиним законним проводом ОУН. Молодіжна більшість, яка підтримувала С. Бандеру, стала називатись ОУН-Б, чи ОУН-Р (революційне), або просто бандерівцями, а прибічники А. Мельника — ОУН-М, або мельниківцями. З того дня існували вже дві різні націоналістичні організації, які мали однакову назву, проте часто протистояли одна одній.

Якою була політична програма ОУН Бандери? З початком радянизації західних українців Крайова екзекутива розробила план діяльності за нових умов, де на перше місце було поставлено розбудову мережі і дії ОУН на всій території України, що опинилася під більшовиками, широку революційну боротьбу при поширенні війни і активну протиакцію на випадок масового знищення більшовиками національного активу.

У грудні 1940 р. було видано «Маніфест Організації українських націоналістів», де проголошувалось, що світ, заснований на насильстві над народом, перебуває на межі краху під ударами борців за волю СРСР як одна з імперій поневолює багато інших народів, а отже, має розвалитися. Від імені українського народу ОУН-Б очолює «боротьбу за свободу народів та людини», «проти більшовизму, що довів національно-політичний, релігійний, культурний, соціальний і господарський гніт до крайніх меж».

Що стосується соціальної програми, то в ній підкреслювалось, що українські націоналісти борються проти «приниження людини», збідніння громадян, ущемлення прав жінки під приводом рівності, одурманення дітей пропагандою сталінського режиму, терору, депортації, екологічного грабунку України та інших пригноблених країн, рабства в колгоспах тощо

Докладнішу програму подальшої боротьби ОУН-Б проголосила на Другому зборі, що відбувся у квітні 1941 р. Рішення Проводу ОУН (ОУН-Б) були викладені в «Політичних вказівках» і мали бути реалізовані у разі війни між нацистською Німеччиною і СРСР.

У 1940 р НКВС вдалося здобути інформацію про керівні кадри та окремі осередки ОУН, що призвело до численних арештів і завдало українському підпіллю болісного удару. Довершенням акції став великий судовий процес, що відбувся у Львові в січні 1941 р. Абсолютну більшість серед 59 засуджених становила молодь. Після наполегливих прохань відомих громадських діячів, зокрема Кирила Студинського, Президія Верховної Ради Радянського Союзу (звичайно, не без певного політичного розрахунку) замінила частині підсудних найвищу міру покарання на 10 років ув'язнення.

Отже, з початком війни ОУН була єдиною організацією, яка продовжила боротьбу з окупаційним режимом. Разом з тим розкол в ОУН завдав великої шкоди націоналістичному руху напередодні великих воєнних випробувань.