НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ НА МЕЖІ XIX-ХХ ст.

РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ

Соціально-економічний розвиток України на початку XX ст. слід розглядати в контексті світової історії, зважаючи на те, що в світовій економіці на межі століть відбувалися бурхливі якісні зміни. Поділена між двома імперіями, Україна в економічному розвитку зазнавала змін, які були притаманні Російській та Австро-Угорській монархіям.

Завдяки своєму географічному положенню та природним багатствам на початку століття Україна була одним із найбільш розвинених у промисловому відношенні регіонів. Тут склалися такі великі промислові центри, як Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-Західний цукробуряковий район. Промисловий розвиток України в цей період визначався зростанням великого капіталу, який все глибше проникав у всі галузі економіки. Це основні сировинні галузі, що визначали економічне становище України.

За своїм економічним потенціалом Україна посідала друге місце в промисловому виробництві Російської імперії. Саме тут було сконцентровано понад 20 відсотків промислових підприємств імперії, які виробляли більш як 20 відсотків промислової продукції. Її вартість становила близько 15 відсотків загальної вартості всієї продукції Росії.

Формування потужних промислових регіонів засвідчує і той факт, що в окремих районах України розвиток продуктивних сил взагалі відбувався набагато швидше, ніж в обтяженому пережитками капіталізму центрі Росії. Це передусім стосувалося гірничої, металургійної, кам'яновугільної та цукрової промисловості.

Та, незважаючи на випереджальний розвиток цих галузей, стан економіки України характеризувався нерівномірністю в регіональному масштабі. Особливо це помітно на показниках східних, південних та західних регіонів Зокрема, на Лівобережжі найбільше збереглися залишки кріпосництва. Найвищим рівнем розвитку капіталістичних відносин відзначався Південь України. З одного боку, потужний індустріальний розвиток Сходу та Півдня, а з другого — однобічний «калікуватий» стан західного регіону.

Характеристики промислового розвитку України порівняно з центральними регіонами Росії, зокрема статистичні дані загального обсягу продукції її господарства, свідчать про те, що вона піднялася на вищий щабель. Частка промисловості України становила 48 відсотків проти 40 відсотків у Росії.

Загальна характеристика стану промисловості України в перші роки XX ст. буде однобічною, якщо не з'ясувати її місце у промисловому потенціалі Російської імперії, а воно визначалося такими показниками. В кам'яновугільній промисловості в 1896 р. всього по Росії (Росія, Польща, Україна) видобуток вугілля становив 572,5 млн пудів, в 1902 р. — 1 005 240, в 1906 р. — 1 326 454 Окремо Україна видобувала в 1896 р. — 311 736, в 1902 — 707 141, в 1906 — 1 060 530 млн пудів вугілля. Отже, в 1906 р. Донбас давав з усього видобутку кам'яного вугілля Росії 73 відсотки. У 1913 р. темпи видачі «на-гора» кам'яного вугілля зросли до 1,5 млрд пудів, що становило 78 відсотків усього видобутку.

Аналогічні показники були також в інших найважливіших галузях промисловості. В 1913 р. Україна виробляла від загального виробництва Російської імперії залізної руди — 72,3 відсотка, сталі — 58, чавуну — 69, прокату — 57, сільськогосподарських машин — 50, паровозів — 40 відсотків.

Україна була потужним загально російським виробником цукру. В перші десятиріччя століття її заводи виробляли 81 відсоток імперського виробництва цукру. В 1913 р вона виробила 1018 млн пудів цукру, тоді як Росія в цілому — тільки 0,7 млн пудів.

Свої особливості промислового розвитку склалися в Західній Україні, землі якої входили до Австро-Угорщини. Тут переважали видобувні та переробні галузі Західноукраїнські землі залишалися одним із основних постачальників лісу до європейських країн. Особливо високими темпами розвивались тут деревопереробна, лісопильна, паперова галузі промисловості, видобуток та переробка нафти. В 1913 р. на Дрогобицьких нафтопромислах було видобуто 1,1 млн т. нафти. Проте загальний рівень економічного розвитку цього регіону був невисоким. Він залишався відносно відсталим аграрно-промисловим районом.

Україна як регіон імперії на початку століття стала головною ареною підприємницької діяльності іноземного капіталу. Тут створюються спільні акціонерні товариства, які вкладають свої капітали в добувну промисловість та переробку сировини. Так, промисловий розвиток Донецько-Криворізького басейну нерозривно пов'язаний з іноземним капіталом. Зокрема, в чорній металургії Півдня перед Першою світовою війною діяло 18 акціонерних товариств. У 12 з них капітал повністю належав іноземцям, а в інших був змішаним Частка російського капіталу в цих товариствах постійно зростала. На початку 1914 р. шість змішаних товариств, де переважав російський капітал, контролювали вже 52,5 відсотка основного капіталу чорної металургії. У вугільній промисловості також відбулося зростання частки неакціонованого капіталу. В 1912 р. його частина в загальному видобутку вугілля зросла до 26 відсотків.

Активну участь у фінансуванні вугільної промисловості брали російські банки. На 1912 р російський капітал контролював майже 80 відсотків видобутку антрациту.

Все-таки провідна роль іноземного капіталу в розвитку гірничо-заводської промисловості Півдня безперечна Іноземні інвестиції прискорювали темпи видобутку кам'яного вугілля і залізної руди. Особливо високими вони були в металургійній промисловості. Ступінь концентрації виробництва тут був значно вищим, ніж в інших районах країни.

За рівнем концентрації промислового виробництва Україна на початку XX ст. займала одне із провідних місць у світі. Найвища концентрація промислового виробництва зосереджувалась у великих промислових центрах Східної України та містах Півдня — Катеринославі, Луганську, Харкові, Миколаєві, Одесі

Кількість великих підприємств, на яких працювало 1000 і більше чоловік, невпинно зростала. З 1879 по 1890 р. вона зросла на 25, з 1890 по 1902 р. — на 141,5 відсотка. Кількість середніх підприємств (999—500 робітників) відповідно в ці роки зросла на 10 і 97,2 відсотка, а дрібних (499—100 робітників) збільшилась на 15,5 і 54,3 відсотка.

Внаслідок концентрації промисловості утворюються великі монопольні об'єднання, які в першому десятилітті XX ст займали панівне становище в економіці України. Нагадаємо, що монополія — це об'єднання підприємств однієї галузі з метою ведення конкурентної боротьби з іншими монополістичними об'єднаннями. На Україні об'єднання підприємств почали виникати ще наприкінці XIX ст. У 1887 р. у Києві утворилося об'єднання цукрозаводчиків У 1902 р. підприємці створили синдикат «Продамет» — товариство для реалізації виробів металургійних заводів. Ядро цього об'єднання складали підприємства Півдня Росії «Продамет» давав 75 відсотків листового заліза Росії. Діяли синдикати «Турбопродаж», «Продвагон» 60 відсотків видобутку кам'яного вугілля Донбасу контролював синдикат «Продвугілля», що був організований в 1904 р.

Одночасно з промисловими виникали великі банківські об'єднання. Відбувався процес зрощування промислового капіталу з банківським, народжувався і міцнів фінансовий капітал. Зрощування банківського і промислового капіталу утворювало фінансову олігархію.

На основі зрощення фінансового і промислового капіталу створювалися банківські об'єднання, які фінансували будівництво промислових підприємств, виробництво продукції та її реалізацію. Створювався замкнутий цикл діяльності окремої галузі. Зокрема, цукрову промисловість України фінансували Російський торгово-промисловий і Азовсько-Донецький банки, з експортом хліба пов'язана діяльність Російського для зовнішньої торгівлі, Азовсько-Донецького та Об'єднаного банків, вугільну промисловість фінансували Азовсько-Донецький, Російсько-Азіатський та Міжнародний банки, суднобудування в Миколаєві — Міжнародний і Російсько-Азіатський банки Магнати капіталу, серед яких були і українські фінансисти — Харитоненки,

Терещенки, Бродські, водночас були членами правлінь і ради столичних банків, всеросійських монополістичних об'єднань.

Завдяки цим монополістичним об'єднанням в Україні Росія не відставала в своєму розвиткові від найбільш розвинутих країн капіталістичного світу. Тому лідер російських марксистів В. Ленін, коли робив узагальнюючий висновок про переростання капіталізму в його найвищу стадію імперіалізм в Росії, виходив насамперед із матеріалів України. В цілому для Росії це не було характерним. В. Ленін видавав бажане за дійсне Монопольні об'єднання, зрощення банківського і промислового капіталу були реальністю для промислового розвитку України в перші десятиріччя XX ст і лише потім захопили Росію.

Ці та інші факти економічного розвитку України на початку XX ст., де капіталістичні відносини розвивалися особливо швидкими темпами, спростовують уявлення про колоніальний характер а економіки, про те, що вона була суто сировинним аграрним придатком Росії.

За рівнем розвитку провідних галузей великої промисловості, концентрації і монополізації капіталу Україна на початку XX ст. займала одне з перших місць у Російській імперії.

Саме в Україні існували основні монополістичні об'єднання, що визначали характер промислового капіталізму в Росії в цілому, глибину його суперечностей.