Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

УКРАЇНА МІЖ ДВОМА ВІЙНАМИ (1921-1939 рр.)

ЗАКАРПАТТЯ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ

Закарпатська Україна офіційно називалася Підкарпатською Руссю. Після адміністративної реформи 1928 р. її почали називати Підкарпатським краєм. Назва «Закарпатська Україна» була заборонена, оскільки доказувала належність цієї землі «за Карпатськими горами» до України. Втім, на той час не існувало Української держави, яка могла б претендувати на землю, відірвану від батьківщини ще за часів Київської Русі.

Це не означало, що на чудовий за природою край у самому центрі Європи ніхто не зазіхав. В Угорщині, де утвердилася авторитарна влада регента М. Хорті, неситим оком поглядали на землі, які раніше належали угорській короні.

Відірваність упродовж дев'яти століть від України позначилася на психології та менталітеті карпатоукраїнської етнічної спільноти. Так звані «локалісти» вбачали у самоназві карпатоукраїнців (русини) вказівку на те, що вони є окремою нацією, і на цьому будували свої гасла і політичні розрахунки

Чисельність українців — русинів у Чехо-Словаччині перевищувала 0,5 млн чол. З них понад 80 тис. населяла Пряшев (Прешов) та його околиці у Східній Словаччині, а переважна більшість — Закарпаття. Національно-культурне і навіть економічне становище чехословацьких українців було незрівнянно кращим, ніж становище українців у

Радянському Союзі, Польщі або Румунії. У Чехо-Словаччині існували міцні демократичні традиції. Кожний, хто поважав конституцію, користувався проголошеними в ній свободами. До того чехословацький уряд робив спроби, хоч і не завжди послідовно, економічно розвинути цей найвідсталіший в усій Європі край. Щоправда, празький уряд старався зберегти унітарність країни і не допускав автономного управління ні в Закарпатській Україні, ні в Словаччині. Якось непомітно у 30-х роках написання назви держави змінилося на політично іншу форму — Чехословаччина (без дефісу, який підтверджував рівноправність двох частин країни).

На Закарпатті у 20-х роках була проведена земельна реформа. Уряд викупив з великими збитками для себе землю у мадьярських поміщиків, поділив її на дрібні парцели і продав через банк селянам. Понад 32 тис. селянських господарств додатково отримали 29 тис. га. землі. Проте через перенаселеність, дефіцит ріллі у гірському краї та примітивну агрокультуру більшість селян бідували. Під час кризи і929—1933 рр. вони змушені були брати банківські позики, щоб звести кінці з кінцями, проте далеко не всі рятувалися від розорення.

У сукупному суспільному продукті Закарпаття частка промисловості становила 2 відсотки. Чисельність зайнятих у промисловості, за переписом 1930 р., не перевищувала 16 тис. чол. Жодного нового великого підприємства за двадцять років у краї не побудували. Підприємців цікавила тільки сировина, яку можна було вивезти Уряд - мав наміру витрачати кошти на будівництво промислових об'єктів на місцевості, де не було кваліфікованих робітників.

Незважаючи на економічну і культурну відсталість, політичне життя у Закарпатті було різноманітним і активним. На виборах, які відбувалися регулярно, місця в чехословацький парламент виборювали до трьох десятків партій. Найбільшу популярність серед виборців мали українофіли, які гуртувалися в Українському національному об'єднанні.

Українофільська політична течія виходила з традицій народовців XІХ ст. Українофіли боролися за пробудження національної русинів. Для цього використовувалися осередки заснованого національною інтелігенцією товариства «Просвіта», скаутська організація «Пласт», Асоціація українських вчителів тощо. Найавторіетнішим лідером українофілів був доктор теології і видатний отець А. Волошин.

За вплив на суспільство з українофілами боролися русофіли, які виходили від москвофілів XIX ст. Після Російської революції 1917 р. вони почали орієнтуватися не на Москву, а на Прагу. Губернатор Закарпаття у 1923—1933 рр. А. Бескид проводив русофільську політику. Партію русофілів підтримувала державна адміністративна машина. Це давало русофілам змогу, незважаючи на меншу популярність, успішно конкурувати з українофілами. Празький уряд, посилаючись на незгоди серед політичних сил краю, продовжував утримуватися від реалізації попередніх обіцянок надати карпатоукраінцям автономію Третьою впливовою силою на Закарпатті були комуністи. Крайовий комітет Компартії Чехословаччини активно боровся за маси. Всюди, де міг, він організовував комсомольські осередки і групи «революційних профспілок». У 1930 р., коли розгорнувся селянський рух, він створив «Спілку працюючого селянства». На виборах до чехословацького парламенту у 1924 р. за комуністів віддали голоси 40 відсотків виборців. Через п'ять років, коли економічне становище краю стабілізувалося, вони дістали тільки 15 відсотків голосів. На виборах 1935 р., які комуністи проводили під гаслом Народного фронту, вони знову набрали більше за всіх голосів — 26 відсотків.

У жовтні 1938 р. Німеччина зайняла передану їй за Мюнхенською угодою Судетську область і змусила уряд Чехословаччини надати автономію Словаччині. Лідери українофілів, русофілів і локалістів домовилися між собою і звернулися до Праги із спільною вимогою надати автономію Підкарпатському краю. Празький уряд затвердив першу автономну адміністрацію на чолі з русофілом А. Бродієм. Вона швидко дискредитувала себе надто відвертими зв'язками з Польщею та Угорщиною Наприкінці жовтня до влади прийшов кабінет з українофілів на чолі з А Волошиним.

Тим часом Угорщина настирливо домагалася від Гітлера санкції на захоплення Закарпаття Гітлер порадив їй порозумітися безпосередньо з Чехословаччиною. Коли ці переговори виявилися безрезультатними, М. Хорті звернувся до чотирьох держав, які уклали Мюнхенський договір Англія і Франція передовірили арбітраж з цього питання Німеччині та Італії.

2 листопада 1938 р. відбувся Віденський арбітраж, на який запросили керівників автономних урядів Словаччини і Карпато-України. як стали називати у цей час Закарпаттям. За арбітражем Хорті отримав південні райони Словаччини і Закарпаття з переважно угорським населенням чисельністю 1 млн. 100 тис. чол. До Угорщини відійшли зокрема, Ужгород, Мукачево і Берегове з прилеглою територією Столицю Карпато-України довелось переводити в місто Хуст.

Не марнуючи часу, українофіли почали будувати державність на урізаній території. Адміністрація, система освіти і видавнича справа переводилися на українську мову. Розпочалися підготовчі роботи із створення збройних сил. У розбудові держави закарпатцям допомагали співвітчизники із Західної України, Буковини, заокеанської діаспори.

Населення Закарпатського краю підтримувало курс А. Волошина на зміцнення державності. На виборах у лютому 1939 р. до регіонального парламенту коаліція українських партій — Українське національне об'єднання дістало переважну більшість голосів. Після цього українофіли відкрито почали створювати збройні сили — Карпатська Січ. Незабаром у ній налічувалося до 5 тис. бійців.

Чеський уряд кілька разів відкладав скликання сейму в Хусті. Нарешті його було призначено на 14 березня 1939 р. Розуміючи, що Прага не захистить Карпатську Україну від поглинення Угорщиною, А. Волошин 14 березня проголосив самостійність і сформував тимчасовий уряд.

15 березня сейм обрав одноголосно таємним голосуванням. А. Волошина президентом і прийняв закон про незалежність Карпатської України.

Англія і Франція появу Карпатської України не схвалили Автономію, або незалежність, Закарпаття вони розглядали як розчленування Чехословаччини і створення на її території цілком підконтрольних А. Гітлеру держав. У такій думці утверджувала їх і поведінка лідерів ОУН. Розраховуючи на підтримку Німеччини, оунівці переконували карпатоукраїнців, що саме з їх маленької держави з допомогою «батька Волошина і вуйка Гітлера» почнеться утворення соборної України. Подібний розвиток подій був абсолютно нереальним. Втім, Й. Сталін за доцільне відреагувати. На XVIII з'їзді ВКП(б) у березні 1939 р. він висміяв ідею приєднання УРСР з 30 млн чол. до Карпатської України і населенням 700 тис. чол. як пропозицію «злиття слона з комарем».

А Гітлер зробив потрібні висновки із сталінського демаршу. Слова Й. Сталіна він сприйняв як відмову СРСР претендувати на Карпатську Україну. Угорщина вже давно наполягала, щоб їй дали згоду на території всього Закарпаття. За два дні до проголошення «залежності Німеччина дала зрозуміти, що не заперечує проти цього 15 березня 1939 р. угорські війська перейшли кордон неокупованої частини Закарпаття. Через два дні останні захисники Карпатської України покинули її територію або перейшли до партизанської боротьби. Партизанська війна точилася у Карпатах до середини квітня. У травні 1945 р. радянська військова контррозвідка силоміць у Празі громадянина Чехословаччини А. Волошина і вивезла його до Москви. 70-річний священик не витримав тривалих допитів у Дефортовській і Бутирській тюрмах. На 52-й день арешту у колишнього президента Карпатської України зупинилося серце.