Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

УКРАЇНА МІЖ ДВОМА ВІЙНАМИ (1921-1939 рр.)

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РУМУНІЇ

У Румунії українці посідали третє місце за чисельністю серед українського населення (після СРСР і Польщі). За румунськими офіційними джерелами, українців налічувалося 580 тис. чол. Однак тогочасні українські демографи вважали, що кількість співвітчизників у Румунії наближалася до мільйона. Ця цифра здається більш вірогідною. Усіх, хто не виявляв потрібної наполегливості, під час переписів записували не українцями, а румунами.

У Румунії існували три українські громади, які відрізнялися історичною долею Найбільшою з них була буковинська. Буковина з центром у Чернівцях мала впродовж століть мішане населення У північній її частині з давніх-давен мешкали українці, хоч було немало також румунських сіл. Румунське населення переважало у південній частині, проте тут також існувало немало українських сіл. У часи Австро-Угорщини. Буковина мала статус автономної провінції Буковинські українці були представлені в імперському парламенті у Відні і мали впливові позиції у місцевому самоуправлінні.

Другу за чисельністю українську громаду становили українці Бессарабської губернії, яка складалася з дев'яти повітів У найбільш північному, Хотинському, повіті переважна частина населення була українського походження Сюди з Буковини заходив ареал українського розселення з часів середньовіччя. Шість центральних повітів Бессарабії являли собою етнічну територію молдаван Українці тут жили розсіяно, в основному в містах. Два південні повіти Бессарабії — Аккерманський та Ізмаїльський — мали мішане населення Українці були найчисленнішою національною групою.

Третю, найменшу за чисельністю, громаду становили українці Марамуреша. Цю історичну область з мішаним населенням Румунія відібрала в Угорщини у 1919 р. Сюди, де проходив кордон із Закарпатською Україною, заходила смуга давнього розселення карпато-українців.

Скориставшись політичним хаосом після розпаду Російської і Австро-Угорської імперій, Румунія захопила більшу територію, ніж та, що була у неї напередодні вступу у війну. Правлячі кола обрали шлях насильницької румунізації національних меншин, сподіваючись цим зміцнити внутрішню єдність держави. Зокрема, закривалися українські школи і культурно-освітні установи. Людей переслідували за вживання української мови в офіційних установах. Були румунізовані всі назви населених пунктів. У 1936 р. особливим циркуляром було заборонено вживати історичні назви перейменованих сіл і містечок в офіційних документах і пресі Румунізувалися також прізвища. Державна влада розглядала українців як «громадян румунського походження, які забули рідну мову» Румунізація торкнулася й церковної служби.

Румунія належала до однієї з найбільш відсталих європейських країн Економічно розвивати новоприєднані території у керівників королівства не було ні бажання, ні можливостей. Навпаки, промислове устаткування з цих територій нерідко вивозилося в центральні області країни. Зокрема, було демонтоване і вивезене устаткування Аккерманських трамвайних майстерень і прядильної фабрики, обладнання. Ізмаїльського і Ренійського портів.

Промислові підприємства Північної Буковини і Бессарабії залишалися, як і раніше, дрібними і напівкустарними Не витримуючи конкуренції на ринку, вони розорялися навіть у часи сприятливої економічної кон'юнктури. До початку «Великої депресії» на Буковині закрилися 85 підприємств.

Економічна криза настала в Румунії ще у 1928 р. і тривала майже до кінця 30-х років. Кількість промислових підприємств у Північній Буковині скоротилася майже наполовину, а в Південній Бессарабії — на чверть Робітники, яким вдалося утриматись на підприємствах, одержували заробітну плату у половинному розмірі. Ще гіршим було становище безробітних.

Королівський уряд проводив досить реалістичну аграрну політику, яка враховувала соціально-економічні умови різних українських земель. У Бессараби, як і в усій Росії, поміщицька земля була поділена між селянами ще до и анексії Румунська влада не наважилася відразу відібрати експропрійовану у поміщиків власність. Замість цього вона встановила для селян високі викупні платежі. Через це селянам стало невигідно користуватися колишньою поміщицькою землею. Поступово і без зайвого галасу у них відібрали не менш як половину поміщицької землі.

На Буковині у власність українських селян перейшло тільки 6 відсотків поміщицьких земель. Середній розмір ділянки, яку отримували селяни під час аграрної реформи, не перевищував двох третин гектара. Натомість для румунських колоністів аграрна реформа створювала особливо сприятливі умови. Вони отримували 0,5 га. під садибу, 1 га. пасовищ і 4,5 га. ріллі. У поміщиків і церкви після реформи залишилося більше половини ріллі і майже всі лісові масиви. За землі, які підлягали парцеляції, великі власники одержували повноцінну державну компенсацію.

Криза 1929—1933 рр. призвела до падіння цін на зернові культури, особливо на кукурудзу (у 6 разів). Посівні площі основних сільськогосподарських культур значно зменшилися. Багато селянських господарств було розорено.

Тяжке економічне становище основної маси населення і асиміляторська політика румунської адміністрації використовувалися керівництвом радянської Росії для розпалювання напруженості у Буковині й особливо в Бессарабії Радянська Росія прагнула розгорнути партизанський рух, який мав бути додатковим аргументом у дипломатичному тиску на Румунію, щоб та відмовилася від анексованих територій.

Передумови для розгортання партизанських дій створювали місцеві комуністичні осередки. Вони отримували через територію УСРР зброю кошти, підбирали керівників селянських збройних загонів Комуністичні осередки Буковини були об'єднані в Компартію Буковини, яка спочатку входила до КП(б)У на правах автономної крайової організації Компартія Бессарабії діяла як автономна крайова організація, підпорядкована безпосередньо Москві. У 1922 р її номінально підпорядкували Компартії Румунії, фактично вона залишалася під управлінням ЦК РКП(б). У 1926 р. компартія Буковини була включена в Компартію Румунії

Починаючи з 1918 р. селянські збройні загони діяли на всій території Бессарабії. Вони нападали на приміщення сигуранци (таємної поліції) І жандармські пости, знищували засоби зв'язку. За 1918— 1924 рр. відбулося понад півтори сотні збройних виступів Апогеєм цієї боротьби стало Татарбунарське повстання.

У ніч на 16 вересня 1924 р партизани захопили жандармський пост, пошту та інші установи Татарбунар. Влада в місті перейшла до рук ревкому на чолі з О. Клюшниковим. Ревком почав роздавати селянам зброю і скеровувати їх на захоплення навколишніх сіл — Акмангіт, Михайлівку, Нерушай та ін. Комуністам вдалося підняти на повстання близько 6 тис. селян. Упродовж п'яти днів вони тримали борону.

Поразка погано озброєних селянських загонів у боях з жандармерією та регулярною армією була неминучою. Організатори Татарбуйарського повстання це чудово розуміли. Розуміли вони й те, що Червона армія не прийде на допомогу Москві важливо було переконати світову громадськість у тому, що бессарабці прагнуть встановити задянську владу і приєднатися до Радянського Союзу.

Молдавські селяни повстання не підтримали Німці — колоністи виступали на боці румунських військ із зброєю в руках. У села, де була встановлена влада ревкому, увірвалися каральні загони поліції, жандармерії та армії. З селянами, які насмілилися виступити проти держави, жорстоко розправилися Судові переслідування тривали до 1929 р.

Буковина і Бессарабія з 1918 по 1927 р. перебували на воєнному становищі. За цих умов налагодити легальну діяльність українських громадсько-політичних організацій було неможливо. Період 1928— 1937 рр. виявився ліберальнішим. На Буковині з'явилася Українська національна партія, яку очолив В. Залозецький. їй вдалося провести своїх депутатів у парламент і заснувати ряд періодичних видань українською мовою.

Однак у 1938 р. король заборонив діяльність політичних партій. В Румунії була встановлена диктатура військових. Знову опозиційна діяльність стала можливою тільки у нелегальних формах. У Бессарабії її здійснювали комуністи, а на Буковині почав також розвиватися національний рух Буковинська націоналістична організація на чолі з О. Зибачинським і Д. Квітковським була більш законспірована, ніж навіть ОУН. Завдяки цьому їй вдалося уникнути урядових репресій.