Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

УКРАЇНА МІЖ ДВОМА ВІЙНАМИ (1921-1939 рр.)

ПОВОРОТ ДО ПОЛІТИКИ «СОЦІАЛІСТИЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ»

Жорстока боротьба за владу тривала в Кремлі від грудня 1922 р., відколи В. Ленін фізично не зміг керувати партією і державою, до 1928 р. З утвердженням М. Сталіна як одноособового вождя боротьба припинилася. Центральне компартійно-радянське керівництво отримало змогу провадити єдину політичну лінію. Це була лінія на відмову від нової економічної політики і повернення під іншими гаслами до комуністичного штурму 1918—1920 рр. Наприкінці 20-х років державна партія настільки зміцнилася, що и керівники знову могли поставити питання про охоплення «соціалістичними перетвореннями» аграрного сектору економіки. Йшлося про те, щоб всупереч волі багатомільйонного селянства втягнути його в колгосп Селяни — власники повинні були позбавитися приватної власності і працювати під контролем держави.

Відповіддю на запитання «кооперативи або колгоспи?» Комуністична партія на багато десятиліть наперед визначала власне становище в суспільстві та історичну долю опанованої нею велетенської країни. Можна було обрати магістральним шляхом соціально-економічних перетворень кооперативне будівництво й уникнути багатомільйонних жертв, пов'язаних зі створенням силовими засобами тоталітарного ладу. Можна було обрати, навпаки, колгоспне будівництво, тобто просуватися по шляху, передбаченому комуністичною доктриною, хоча остання уже довела у добу так званого «воєнного комунізму» свою економічну неспроможність.

Спочатку партія підняла на щит одну з останніх праць. В Леніна «Про кооперацію» і всіма засобами сприяла розвиткові кооперативних форм господарювання, які відповідали новій економічній політиці. Проте в рішеннях XIV Всесоюзної партконференції (квітень 1925 р.) було зроблено обережну ремарку «Колективізації сільського господарства необхідно приділяти більше уваги, ніж це робилося досі». На жовтневому (1925 р.) пленумі ЦК РКП(б) поворот у бік колективізації визначився повністю. Пленум поставив перед партією вимогу «всебічно сприяти будівництву колгоспів (сільськогосподарських комун, сільськогосподарських товариств) маломіцного й середнього селянства».

30 грудня 1926 р. було ухвалено постанову ЦК ВКП(б) «Про підсумки радгоспного і колгоспного будівництва». У постанові йшлося тільки про добровільну колективізацію незаможного селянства, для якого колгоспи з урахуванням податкових та інших пільг, а також прямої державної допомоги були прийнятним виходом із важкого матеріального становища. І справді, нові пільги сприяли залученню незаможників у колгоспи. Кількість їх в Україні зросла з 5454 у жовтні 1925 р. до 12 042 у жовтні 1928 р. Частка тсозів серед них відповідно зросла з 6,8 до 71,7 відсотка. Проте переважна більшість бідноти, не кажучи вже про селян — власників, не поспішала ламати звичайний уклад життя. До жовтня 1928 р. в УСРР було колективізовано менш як 4 відсотки площі селянського землекористування.

Переломним моментом у політиці державної партії щодо сільського господарства став XV з'їзд ВКП(б) у грудні 1927 р. Вказуючи на те, що темпи розвитку сільського господарства не можна визнати задовільними, Й. Сталін задав делегатам з'їзду запитання де вихід для села? Може, в уповільненні темпів розвитку промисловості? Не очікуючи незгоди аудитори, він сформулював «очевидну» відповідь вихід у переході дрібних і розпорошених селянських господарств у великі об'єднані господарства на основі громадського обробітку землі, у переході на колективний обробіток землі на базі нової, вищої техніки. Під безпосереднім тиском генсека в директиви XV з'їзду ВКП(б) щодо розробки п'ятирічного плану було закладено високі показники колективізації сільського господарства з охопленням до 20 відсотків селянських посівів. Після XV з'їзду ВКП(б) розпочалися хлібозаготівлі, які здійснювались силовими методами Політбюро ЦК мобілізувало на них увесь партапарат, включаючи провідних діячів партії та держави. Продовольче становище справді стало серйозним. Селяни відмовлялися продавати державі хліб за низькими хлібозаготівельними цінами, запаси продовольства у містах вичерпалися.

У січні 1928 р. Й. Сталін виїхав у Сибір, де у своїх виступах конкретизував програму дій, яка випливала з фактичної відмови державної партії від нової економічної політики. Йшлося про те, щоб зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами, а в разі відмови — застосувати надзвичайні заходи і конфіскувати надлишки. У найближчі 3—4 роки планувалося провести часткову колективізацію сільського господарства, а слідом за нею суцільну колективізацію.

У провалі хлібозаготівель Й. Сталін звинувачував не все селянство, а тільки куркулів, тобто власників господарств підприємницького типу. Це була звичайна для радянської влади тактика класового протиставлення різних прошарків селянства з метою послабити його опір. Селяни не бажали продавати хліб за заниженими цінами, а Сталін говорив про куркулів, які не хотіли здавати хліб «Продавати» і «здавати» — це терміни різних епох і різних економічних політик.

В Україні за допомогою рекомендованого Сталіним «уральсько- сибірського методу» хлібозаготівель у січні — лютому 1928 р. передали державі 70 млн пудів хліба Хлібозаготівельну кризу було подолано. Однак надзвичайні заходи нагадали про перший комуністичний штурм 1918—1920 рр. За 20-ті роки партійно-державний апарат зміцнів і готовий був під керівництвом нового вождя повторити експеримент, від якого В. Ленін відмовився у 1921 р.

Подані на розгляд XV з'їзду ВКП(б) документи про перший перспективний план розвитку народного господарства Й. Сталін охарактеризував як «чорнову й значно применшену п'ятирічну політику». На з'їзді він сформулював положення, яке було покладено в основу економічної політики радянської влади на весь період її подальшого існування. «Наші плани є не плани — прогнози, не плани — догадки, а плани — директиви, які обов'язкові для керівних органів».

Фахівці, які працювали у вищих ланках господарського апарату, зрозуміли, що бажання залишатися на грунті економічної науки може запроторити їх у тюрму С. Струміліну, який фактично очолював розроблення п'ятирічного плану, приписується вислів. «Краще стояти за високі темпи, ніж сидіти за низькі». Прагнучи уникнути звинувачень у шкідництві, планові працівники стали готувати такі документи, яких вимагав Й. Сталін

XV з'їзд ВКП(б) затвердив у директивах щодо розроблення п'ятирічного плану варіант, який виходив на 16 відсотків середньорічного рівня зростання великої промисловості. У квітні 1929 р XVI Всесоюзна партконференція затвердила «оптимальний» варіант п'ятирічки з майже 23 відсотками середньорічного рівня зростання промисловості.