Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

УКРАЇНА МІЖ ДВОМА ВІЙНАМИ (1921-1939 рр.)

УТВОРЕННЯ СРСР

Україна була приєднана до радянської Росії в перебігу громадянської війни за допомогою збройної сили. В ній розбудовувалась система установ і органів військової й цивільної влади, яка нічим не відрізнялася від існуючої в Росії. Водночас республіка була визнана незалежною, хоча її кордони позначалися тільки на географічній карті. Поява національної радянської державності стала наслідком прагнення більшовиків послабити конфронтацію з визвольним рухом пригноблених народів колишньої Російської імперії.

Працівники центрального компартійно-радянського апарату підходили до незалежного статусу національних республік як до тимчасового явища. Вони були переконані в тому, що після закінчення громадянської війни пропагандистський ефект декларативної національної державності вичерпаний. Деякі з них вважали за потрібне повернутися до передреволюційного адміністративно-територіального поділу й перетворити «незалежні» республіки на звичайні губернії. Інші думали, що республіки треба зберегти, проте урівняти їх у правах з автономними республіками Російської Федерації. Курс на ліквідацію національної державності через автономізацію республік підтримував нарком у справах національностей РСФРР Й. Сталін.

Керівні працівники в республіках із незалежним статусом прагнули для себе більшої свободи дій Зокрема, X. Раковського хвилювало становище, коли центральні наркомати оминали республіканський рівень управління і безпосередньо зв'язувалися з підвідомчими підприємствами та установами в українських губерніях. Це ставило під сумнів доцільність існування харківського компартійно-радянського центру.

Тим часом у травні 1922 р. В. Ленін зазнав першої атаки смертельної хвороби. На кілька місяців він втратив фізичну здатність впливати на події За його відсутності в Центральному комітеті РКП(б) посилилося значення затвердженого у квітні 1922 р. на посаді генерального секретаря ЦК РКП(б) Й. Сталіна. Він був противником подальшого існування «договірної федерації» і не вважав за потрібне приховувати свою позицію.

У серпні 1922 р. політбюро ЦК РКП(б) створило комісію для підготовки проекту вдосконалення відносин між республіками під фактичним головуванням Й. Сталіна Комісія підготувала проект рішення «Про відносини РСФРР з незалежними республіками», яким передбачалося входження республік у Російську Федерацію на правах автономних утворень.

Сталін не підтримував тих, хто стояв за перетворення незалежних республік на звичайні російські губернії У цьому не було політичної необхідності, оскільки за лаштунками радянської національної державності приховувалася партійна диктатура. Згідно з партійним статутом центральні комітети компартій національних республік мали не більше прав, ніж губкоми партії в РСФРР. Тобто реальне становище будь-якої національної республіки було таким самим, як і губернії.

Не сумнівався Й. Сталін і в мотивах небажання периферійних компартійно-радянських керівників понижувати статус своїх республік до автономного. Цих керівників, починаючи від X. Раковського, не можна було підозрювати в прагненні відстояти суверенітет національних республік і державні права народів. Вони боролися за власний статус Сталін прагнув автономізувати республіки, щоб зменшити розрив між конституційними деклараціями й реальністю.

Однак Ленін фактично підтримав не Сталіна, а Раковського. Він запропонував компромісний варіант, який більше влаштовував не центральний апарат, а периферійних працівників. Замість включення незалежних республік до складу РСФРР на правах автономних утворень пропонувалося, щоб обидві федерації — Російська й Закавказька — разом з Україною та Білорусією утворили новий союз, нову федерацію.

Отже, В. Ленін був згодний, щоб слово «Росія» зникло з назви єдиної багатонаціональної держави, в яку повинні були об'єднатися всі незалежні радянські республіки У цьому він не бачив жертви. Суть, тобто статус республіканських компартій як обласних організацій єдиної парти плюс підпорядкованість найважливіших республіканських наркоматів московському центру, залишалася недоторканною за всіх можливих змін у формі, назві, фасаді.

Після цього події розвивалися за сценарієм, ретельно опрацьованим у ЦК РКП(б) 10 грудня 1922 р. у Харкові відкрився VII Всеукраїнський з'їзд рад Його делегати схвалили декларацію про утворення Союзу РСР і проект основ Конституції СРСР. Вони звернулися до всіх республік із закликом негайно розпочати законодавче оформлення єдиної держави і запропонували скликати загальносоюзний з'їзд відразу після закінчення роботи X Всеросійського з'їзду рад. Останній відкрився у Москві 23 грудня У ньому взяли участь представники всіх республік, обрані делегатами всесоюзного з'їзду 30 грудня відбувся І Всесоюзний з'їзд рад. Він затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір.

Утворення СРСР стало певною подією для національних республік, зокрема України. Радянська влада була все-таки владою й особливості її організаційної побудови мали значення в повсякденному житті. Однак перехід від «незалежності» до статусу союзної республіки не змінював ні суті, ні структури політичної влади. Отже, утворення СРСР не слід розглядати як доленосну подію.

В Ленін розумів, що ідея про двоповерхову федерацію, яку партійне керівництво в центрі і на місцях використало без вагань і суперечок, має тільки декларативну цінність. Справа мала б інший вигляд, якби поряд з російськими центральними відомствами постали організовані всіма союзними республіками на паритетних засадах паралельні управлінські структури. Однак такого не сталося Союзними органами, починаючи від очолюваного. В Леніним Раднаркому, стали російські органи. Це означало, що вони не тільки фактично (це спостерігалося завжди), а й юридично були вищими порівняно з органами влади в національних республіках.

26 січня 1924 р відкрився II з'їзд рад СРСР. Він затвердив першу Конституцію СРСР. Новий текст Конституції УСРР, пристосований до її статусу союзної республіки, було затверджено в травні 1925 р. на IX Всеукраїнському з'їзді рад.

У Конституції СРСР термін «федерація» не випадково вживався тільки в назвах двох республік — Російської та Закавказької. Будь-яка диктатура несумісна з побудовою держави у вигляді федерації, оскільки останню утворює реальний поділ влади між центром і периферією. На рівні адміністративно-політичного устрою диктатурі відповідає тільки унітарна держава.

Росії надавали федеративного вигляду автономні республіки, області та округи, утворені на територіях з переважно неросійським населенням. Проте ці «суб'єкти федерації» були безпорадні перед всемогутнім центром і не мали незалежних від нього повноважень. Не існувало справжніх федеративних засад і всередині «договірної федерації». Якщо по радянській лінії можна було говорити про поділ владних повноважень, то по партійній лінії влада була монолітною. Отже, не могло не існувати справжніх федеративних засад у новій двоповерховій конструкції — Союзі РСР.

У пропагандистських цілях Конституція СРСР проголошувала державні права національних республік, їхню цілковиту рівність із Росією та право виходу з Союзу РСР. Усі республіки скріплювалися в єдину багатонаціональну державу тільки диктатурою Комуністичної партії. Здавалося, що цього буде достатньо.

Цього й справді вистачало, поки існувала державна партія. Коли партія зійшла з історичної сцени, разом з нею розпався й Союз РСР.