Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ

ПРОГОЛОШЕННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (ЗУНР). ОКУПАЦІЯ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ І БЕССАРАБІЇ ТА ЗАКАРПАТТЯ ІНОЗЕМНИМИ ВІЙСЬКАМИ

Зазнавши поразки у Першій світовій війні, «клаптикова» Австро-Угорська імперія восени 1918 р. почала розпадатися Національно-визвольний рух, який охопив також західноукраїнські землі, проявлявся у бажанні місцевого населення створити власну державу, на що їх надихав приклад співвітчизників на Наддніпрянщині. Проте на перешкоді стали поляки, які також претендували на Східну Галичину і робили все можливе, щоб утвердитися на її території і, врешті-решт, приєднатися до Польщі.

18 жовтня 1918 р., коли Габсбурзька імперія розпалася, загальні збори політичних і громадських діячів Східної Галичини і Буковини, церковні ієрархи на чолі з А. Шептицьким утворили Українську Національну Раду як представницький орган майбутньої держави. Вони оголосили про намір об'єднати в одне ціле Східну Галичину, Лемківщину, північно-західну частину Буковини й Закарпаття, тобто споконвічні українські землі, в межах Австро-Угорщини. Уже тоді висловлювалася думка про майбутню злуку з Українською Народною Республікою.

Однак здійснювати задумане доводилося у запеклій боротьбі з відродженою Польщею, що також прагнула захопити Східну Галичину. Коли 1 листопада 1918 р. українські військові заволоділи Львовом, між ними та польськими загонами вибухнули запеклі бої, і не тільки у місті, а й на значній частині Західної України. В такій складній обстановці Національна Рада 9 листопада призначила тимчасовий уряд, Державний Секретаріат, на чолі з К. Левицьким, а 13 листопада було офіційно проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР).

22 листопада 1918 р. держава, яка тільки що народилася, зазнала могутнього удару від поляків Галицькі вояки були змушені здати їм Львів, і уряд переїхав спочатку до Тернополя, а потім наприкінці грудня — до Станіслава 22—23 листопада відбулися вибори депутатів до Української Національної Ради у складі 150 чол. Вони представляли інтереси інтелігенції, міщанства, духовенства, селянства, абсолютна більшість з них були українцями і займали помірковано-національні позиції Президентом республіки автоматично став Є. Петрушевич.

Новій державі на своїй території вдалося забезпечити певний порядок і стабільність, створити органи місцевого управління, залучити до роботи в них фахівців різних національностей. До важливих заходів у галузі соціально-економічної політики її уряду слід віднести розв'язання земельного питання всі великі приватні землеволодіння, які належали переважно полякам, експропріювалися і розподілялися між бідним селянством Ефективним законодавчим актом Національної Ради було надання гаранти нових виборчих прав усім громадянам ЗУНР, широких прав національним меншинам, які мешкали в ній, включаючи забезпечення їм 30 відсотків місць у майбутньому парламенті. Керівництво держави продовжувало послідовно заявляти про своє рішення «перестати існувати як окрема держава й злитися в одну велику державу з Українською Народною Республікою». Українська Національна Рада 4 січня 1919 р. ухвалила проект відповідного договору, а 22 січня цього року в Києві було проголошено злуку Галичини, Буковини, Угорської Русі й Наддніпрянської Великої України в Народну Республіку ЗУНР з того часу прийняла назву — Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР).

Перші збройні сутички з поляками змусили західноукраїнський уряд подбати про створення власної Галицької армії Завдяки загальній мобілізації, яка була проведена, в її лавах налічувалося 100 тис. чол. До них приєдналися солдати, що служили в австрійських військах і поверталися з італійського фронту. Для розв'язання проблеми офіцерських кадрів доводилося звертатися за допомогою до уряду УНР, частково призначати на посади командирів колишніх австрійських, німецьких офіцерів, а також офіцерів із царської армії. Важко було з військовим спорядженням, зброєю, набоями, яких постійно не вистачало.

Війна ЗУНР з поляками тривала з перемінним успіхом Переломний період у ній настав, коли проти Галицької армії виступив 60-тисячний корпус, сформований у Франції з польських військовополонених для боротьби з більшовиками, проте використаний Польщею у боротьбі з українцями. На початку липня 1919 р. знекровлені галицькі вояки змушені були відступити до Збруча Є. Петрушевич, призначений диктатором ЗУНР, та її уряд вступили до Східної України, а галицька армія злилася з військовими частинами Директорії Відтепер зведена армія УНР і ЗУНР досягла 80 тис. чол., що при належному командуванні значно зміцнювали її спроможність воювати проти ворогів української державності.

Водночас поляки окупували майже всю Галичину, Західну Волинь і почали там господарювати, придушуючи будь-який опір місцевого населення. На Паризькій мирній конференції, яка в цей час вирішувала долю Європи після Першої світової війни, завдяки підтримці Польщі Францією 25 червня 1919 р. Рада послів Антанти визнала за нею право на окупацію Східної Галичини. Проте не йшлося про включення її до складу Польщі їй було дано дозвіл правити цим краєм тимчасово за умови, що вона поважатиме права місцевого населення й надасть йому певну автономію.

Отже, Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала вісім місяців. її населення продемонструвало багато прикладів національної свідомості і розуміння насамперед інтересів держави.

У боротьбі за її становлення практично об'єдналися всі політичні сили й громадські угрупування, різні за своїми поглядами і переконаннями. На певний час відкладалися розв'язання найгостріших проблем, наділення селян поміщицькою землею, не було значних соціальних суперечок, великих виступів чи повстання.

Однак довго протриматися ЗУНР не вдалося Вона не змогла протистояти Польщі, її громадянам, що проживали у Західній Україні, які в цілому переважали галичан у політичному і соціально-економічному відношенні. Нова держава не отримувала належної матеріальної і воєнної допомоги від співвітчизників з Наддніпрянщини, формальним актом була їх злука 22 січня 1919 р. Звичайно, не досить активним було керівництво ЗУНР, неефективною виявилася його дипломатична діяльність. Слід зазначити, що не на користь західних українців закінчилися дискусії між країнами Антанти з приводу подальшої долі їхньої державності.

На території Буковини з центром у Чернівцях проживали українці і румуни. Тут діяли паралельно органи влади, утворені українськими і румунськими політичними партіями. Як уже зазначалося, Буковина послала своїх представників на зібрання Української Національної Ради 18 жовтня, а через деякий час заснувала її відділення — Український Крайовий Комітет у Чернівцях.

Українці, які проживали в Буковині, прагнули об'єднатися з співвітчизниками Наддніпрянщини, проте цього їм зробити не вдалося. Не маючи достатніх сил, вони не могли змагатися в боротьбі з румунами 11 листопада 1918 р. Румунія, скориставшись виступами народних мас, захопила Чернівці і всю Буковину Сен-Жерменська конференція в Парижі в 1918 р. визнала цей акт правомірним. Через деякий час румуни окупували також територію Бессарабської губернії, що належала Росії

Румунська окупація краю викликала невдоволення українського населення. У ніч на 28 січня 1919 р. у Хотинському повіті на півночі Бессарабії розпочалося підготовлене більшовиками повстання. Проте після того, як в цю місцевість були введені частини регулярної королівської румунської армії, повстанці перейшли через р Дністер на територію України.

Після проголошення незалежності Угорщини Закарпаття ввійшло до її складу Користуючись слабкістю угорського уряду, Чехо-Словаччина з відома Антанти на початку 1919 р. захопила західну частину краю, а Румунія — південно-західну. Однак корінне населення, українці, виявляло бажання приєднатися до України. На Закарпатських народних зборах у Хусті в січні 1919 р. більшість представників місцевих сільських громад висловилися за входження до УСНР.

Проголошення радянської влади в Угорщині в березні 1919 р. вплинуло на суспільно-політичне життя в Закарпатті. На його неокуповані території утворилися Ради робітничих і селянських депутатів, сформувалася червона дивізія, яка у складі Угорської революційної армії воювала з чеськими і румунськими інтервентами Угорський радянський уряд надав краю автономію і не заперечував проти приєднання його до УСРР

Радянська влада проіснувала в Закарпатті лише 40 днів. У липні 1919 р. чеські та румунські війська окупували всю територію Закарпаття і Угорщини. За Сен-Жерменським договором в 1919 р Закарпаття перейшло до Чехо-Словаччини, що відповідало інтересам торгово-промислових кіл і заможних селян краю Проти цієї акції не заперечували ні Директорія, ні ЗУНР.