Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ

УТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА (березень 1917 — квітень 1918 рр.)

У Києві про повалення царизму довідалися з телеграми члена Державної Думи А. Бубликова, який повідомляв про це населення Росії 13 березня 1917 р. У Петрограді 15 березня було створено Тимчасовий український революційний комітет, що видав відозву до українського громадства, студентства, робітництва та офіцерства Відозва закликала українців підтримувати російську демократію в її боротьбі за політичну свободу держави. Гасло демократичної республіки, — проголошувалося у відозві, — виставлене російською демократією, забезпечує громадянські права кожної окремої людини. В боротьбі за ці права ми зичимо російській демократії всякого успіху. Але українська демократія, українські маси потребують забезпечення не тільки своїх загально-громадянських прав, а й своїх окремих національних прав тих, які російський народ має вже віддавна. З цим гаслом національного визволення й повинні виступити українські маси в Петрограді. Найголовнішим вираженням ідеї національного визволення є національно-державна самостійність. І лише створення власного суверенного державного організму може забезпечити якнайкращий культурний розвиток українського народу. В світлі сього ідеалу як найближчий етап до нього, як практичне завдання сьогоднішнього дня, українська маса в. Петрограді повинна виставити, вкупі з демократією інших народів Росії, лозунг перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку, з якнайширшими правами окремих націй і спеціально з якнайширшою національною територіальною автономією України.

Отже, українці Петрограда були першими, хто заявив про самостійність України у державній спілці вільних народів Однак у самій Україні до оцінки поточного моменту підходили обережно. Настрої українського населення почали змінюватися .У Києві 15 березня зібралися представники громадських організацій і політичних партій та заснували Виконавчий Комітет, який протягом перших трьох місяців після перевороту уособлював найвищу владу в Києві. Із 12 його членів 5 були українці.

17 березня 1917 р. в Україні з ініціативи політичних, наукових, освітніх, кооперативних, студентських організацій було створене громадське об'єднання — Центральна Рада Головою ради було заочно обрано лідера. Товариства поступовців проф. М. Грушевського, який тільки 27 березня повернувся з московського ув'язнення. Офіційним друкованим органом Ради стала газета «Нова Рада», редактором якої був А. Ніковський.

Центральна Рада відразу надіслала телеграму до Тимчасового Уряду з висловленням надії, що у вільній Роси будуть пошановані права українського народу А 22 березня вона звернулася з Маніфестом до українського народу, в якому сповіщала про падіння монархії та закликала будувати власне життя в ладі й спокої.

З розгортанням демократії в Україні почали відкриватися газети, українські клуби, провадилися з'їзди, конгреси, маніфестації 1 квітня відбулася всенародна 100-тисячна маніфестація, названа святом свободи на площі Святої Софії. За спогадами учасника маніфестації Д. Дорошенка, своїм натхненням та ентузіазмом вона перевершила всі сподівання шикувалися військові з синьо-жовтими прапорами, одна за однією надходили громади, групи, корпорації, школи, гімназії, товариства. Мабуть, у такому піднесенні й писав Олександр Олесь свою поезію

Живи, Україно! Живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі!

На мітингу з промовою виступив голова Центральної Ради М. Грушевський, в якій закликав скласти присягу перед образом Т. Шевченка. Маніфестація палко підтримала заклик до автономії України 19 квітня розпочав роботу Український Національний конгрес, який був тріумфом української державності Робота конгресу тривала три дні. З доповідями на ньому виступили лідери політичних партій, які виклали основоположні програмні принципи стосовно державності України Д. Дорошенко — «Державне право і федеративні змагання України», О. Шульгін — «Федералізм та домагання Російської демократичної республіки», В. Садовський — «Про територіальну автономію України» та ін.

Уже самі назви доповідей розкривають ту ідею, яка була пануючою на цей історичний момент. В основу державотворення конгрес поклав ідею автономії України в складі демократичної Російської федерації. Цієї ідеї дотримувалися усі політичні парти, крім українських соціалістів — самостійників та демократично-хліборобської партії, що домагалися на конгресі негайного проголошення повної незалежності України.

Прийнявши таке рішення, Український Національний конгрес видав Центральній Раді мандат, який вона поклала в основу своєї державотворчої політики. Цей мандат був підтверджений рішенням першого військового з'їзду України, який відбувся 5 (18) травня в Києві.

Оцінюючи результати цього представницького форуму, В. Винниченко зазначав «Конгрес був першим кроком відродження нації по шляху державності. Будучи одночасно сильним організуючим і агітаційним засобом, він став першим підготовчим етапом у творенні як ідеї української держави, так і в частковому переведенні її в життя».

Отже, з самого початку своєї діяльності стратегія Центральної Ради визначалася політичними партіями, які становили її основу. Головним її змістом стало домагання автономії в складі демократичної Росії. Ставлячи це завдання, діячі Центральної Ради щиро вірили, що російська демократія і справді буде проводити демократичну політику щодо інших народів, які входили до складу Російської федерації. Проте дуже швидко з'ясувалося, що українці глибоко помиляються в намірах російських демократів. Усі наступні політичні кроки розвінчували демократичні заяви і розкривали їх великодержавну шовіністичну політику щодо інших народів, у тому числі українського.