Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

УКРАЇНА В 1900—1916 рр.: ІСТОРІОГРАФІЯ

На сучасному етапі розвитку вітчизняної історичної науки зростає необхідність історіографічного узагальнення історії України 1900—1916 рр. Це зумовлено низкою обставин.

По-перше, зазначений період в історії України характеризується насиченістю та динамізмом подій, новими суспільно-політичними та соціально-економічними тенденціями і явищами, що й визначило пильну увагу до них дослідників, які підготували значний масив наукової літератури.

По-друге, історіографічний аналіз історичних процесів в Україні на початку XX ст. дає змогу не тільки підвести підсумок зробленому, а й визначити перспективи наукового пошуку. Він дає можливість виявити неоднозначність, складність і суперечливість у вивченні різноманітних проблем історії України означеного періоду.

По-третє, історіографічне переосмислення соціально-економічних і політичних явищ, інших історичних процесів, що відбувалися в Україні протягом 1900—1916 рр., дає змогу визначити пріоритетні напрями в історичних студіях, сприяє кращій орієнтації дослідників, викладачів, студентів у величезному масиві різноманітної за своїм змістом і характером історичної літератури. Першочергова увага в ній приділяється розвитку економіки, соціальним змінам, викликаним економічними процесами, суспільно-політичному та національному рухові в Україні тощо

Історія України початку XX ст. і до революційних подій 1917 р. завжди привертала й привертає увагу як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Це зумовлено, з одного боку, об'єктивною необхідністю повноцінного відтворення всього історичного шляху, пройденого українським народом. З другого боку, означений час ознаменувався для України новими тенденціями в економічному житті, значними якісними зрушеннями в українському національно-визвольному русі, який остаточно перейшов у політичну стадію свого розвитку, активізацією суспільно-політичного руху на українських землях Росії та Австро-Угорщини, формуванням мережі українських політичних партій та їх участю у розв'язанні назрілих соціально-економічних, політичних і національних проблем, могутніми революційними виступами пролетаріату, селянства, особливо під час революції 1905— 1907 рр., опозиційним рухом ліберальної інтелігенції Україна була втягнута у кривавий вир. Першої світової війни, яка стала трагедією для українського народу, оскільки українці не мали власної держави і змушені були битися з обох воюючих сторін, зазнаючи на собі зневаги і брутальності як російського, так і австрійського командування Українські землі були перетворені на полігон військових змагань, які завдавали великих збитків, призводили до руйнувань та спустошень.

У цілому період з початку XX ст. по 1917 р. можна назвати добою, коли активно формувалися економічні, політичні та культурні передумови відновлення й розвитку української державності 1917—1920 рр. Усі ці процеси і події, які визначали витоки новітньої історії України, постійно породжували прагнення дослідників до їх наукового аналізу. На сьогодні накопичений величезний масив історичної літератури про цей період історії України. Вона написана в різні часи і з різних позицій, неоднакова за своїм змістом і характером, має свої предметно-тематичні, жанрові та конкретно-оціночні відмінності.

Науковцями уже зроблено певні спроби історіографічного аналізу наявних студій з окремих питань історії України початку XX ст. Ті чи інші історіографічні оцінки та положення знайшли відображення в працях українських і російських учених, зокрема Д. Дорошенка,

В. Дядиченка, М. Лещенка, Ф. Лося, О. Оглоблина, В. Сарбея, К Тарнавського та ін. (Дорошенко Д. Огляд української історіографії — Прага, 1923, Дядиченко В. А. , Лось Ф. Е. , Сарбей В. Г. Развитие исторической науки в Украинской ССР — К, 1970, Лещенко М Н Історіографія класової боротьби в українському селі в роки першої російської революції // Історіографічні дослідження в Українській РСР — Вип 1 — К, 1963, Оглоблин О. Думки про сучасну українську совєтську історіографію — Нью-Йорк, 1963, Оглоблин О. Проблема схеми історії України XIX—XX століть (до 1917 р.) // Укр. історик — 1971 — № 1—2 — С 5—16, Тарнавский К. Н. Советская историография российского империализма — М, 1964).

В умовах незалежності України з'явилися праці, в яких було розглянуто деякі питання історіографії українського національного руху на початковому етапі XX століття (Єкельчик С. О. Український національний рух здобутки та перспективи досліджень (замість післямови) // Нариси з історії українського національного руху — К, 1994 — С 159—167, Меша В. Г. К вопросу о национальном движении в Украине начала XX века (очерк историографии до 1917 г) — Донецк, 1995, Колесник В. Ф. , Рафальський О. О. , Тимошенко О. П. Шляхом національного відродження Національне питання в програмах та діяльності українських партій Наддніпрянщини 1900— 1907 рр — К , 1998 — С 9—24).

Визнаючи важливість внеску названих та інших дослідників в науковий огляд історичних студій, варто констатувати відсутність узагальнюючих розробок, присвячених історіографії України з початку XX ст. до 1917 р. Щоправда, вітчизняні історики радянської доби зробили таку спробу в окремому розділі монографічного видання з історіографії України (Историография истории Украинской ССР — К, 1987 — С 189—234). Проте аналіз наявної літератури здійснено у ньому під кутом зору панівних на той час у радянській історичній науці марксистсько-ленінських догматів.

У центрі уваги дослідників історії України початку XX ст. — питання розвитку економіки, монополізації промисловості, стану та особливостей функціонування основних галузей господарства, соціальних змін, викликаних економічними процесами, тощо. Переважна більшість праць подібної тематики належить українським і російським дослідникам радянської доби і присвячена Наддніпрянській Україні чи окремим її економічним районам. Це роботи Г. Бакулева, В. Голобуцького, Ф. Лося, О. Нестеренка, Б. Орловського, В. Спицького та ін. (Бакулев Г. Д. Черная металлургия Юга России — М, 1953, Бакулев Г. Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна — М, 1955, Голобуцький В. О. Економічна історія Української РСР дожовтневий період — К, 1970, Лось Ф. Є. Україна в роки столипінської реакції — К, 1944, Лось Ф. Е. Форми-рование рабочего класса на Украине и его революционная борьба в конце XIX и в начале XX ст. (конец XIX ст — 1904 г) — К, 1955, Лось Ф. Є. Робітничий клас України в 1907—1913 роках — К, 1962, Нестеренко О. О. Розвиток капіталістичної промисловості і формування пролетаріату на Україні в кінці XIX і на початку XX століття — К, 1955, Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні В Зт Т 2 — К, 1962, Орловський Б. М. Залізорудна промисловість України в дореволюційний період Історико- економічний нарис — К, 1974, Спицький В. Є. Назрівання революційної кризи на Україні в 1901—1904 рр — К, 1978). З'явилися і сучасні публікації з історії промислових монополій, торгівлі, діяльності товарних бірж в Україні (Кругляк Б. А. Промислові монополії і внутрішня торгівля на Україні (1900—1913) 11 Укр. іст. журн. — 1996 — № 10 — С 81—90, Кругляк Б. А. Товарні біржі в Російській імперії // Там само — 1992 — № 2 — С 58—6 та ін.). Історія монополій, розвиток промисловості початку XX ст., місце економіки України в системі всеросійського ринку висвітлюються і в узагальнюючих виданнях з історії господарства України (Нариси розвитку народного господарства УРСР — К, 1949, Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР — М, 1954, Лановик Б. Д., Матисякевич З. М., Матейко Р. М. Історія господарства Україна і світ —К, 1995) Здійснено також регіональні дослідження цієї проблематики, зокрема, на прикладі промислового. Півдня України, насамперед Донбасу і Кривбасу (Шполянский Д. И. Монополии угольно-металлургической промышленности Юга России в начале XX века — М, 1953, Цукерник А Л Синдикат «Продамет» Историко- экономический очерк 1902 — июль 1914 — М, 1959 та ін.).

У публікаціях розкривається роль іноземного, зокрема німецького, капіталу в економіці Наддніпрянщини і німецько-американського на західноукраїнських землях під владою Австро-Угорщини (Кулінич І. М. Україна в загарбницьких планах німецького імперіалізму (1900—1914 рр.) —К, 1963, Хонігсман Я. С. Проникнення іноземного капіталу в економіку Західної України в епоху імперіалізму (до 1918 р) — Л, 1971).

Щодо проникнення в економіку України капіталів Франції, Англії, Бельгії та інших держав, то ця проблема поки що не досліджена, хоча й знайшла певне висвітлення в історико-економічних працях. Крім того, важливим завданням залишається створення фундаментальної узагальнюючої роботи, в якій на основі глибокого аналізу конкретно-історичного і статистичного матеріалу було б розкрито напрями і особливості іноземних інвестицій в українську економіку, їх результати.

Наприкінці XIX — на початку XX ст економічно найбільш відсталими були західноукраїнські землі Незважаючи на те, що Австро-Угорщина переживала процес монополізації та концентрації виробництва і капіталу, українські землі залишалися внутрішньою колонією, ринком збуту і аграрно-сировинним придатком центральних промислово розвинутих районів держави. Про це свідчить відповідний матеріал у колективних працях з історії України, Закарпаття, Північної Буковини, Східної Галичини, а також у монографічних дослідженнях І. Компанійця, Я. Хонігсмана, І. Гриценка та ін. (История Украинской ССР В Ют —Т 5 — К, 1983, Шляхом до щастя Нариси історії Закарпаття — Ужгород, 1973, Нариси з історії Північної Буковини — 1980, Компанієць І. І. Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку XX ст. (1900—1919) — К, 1960, Хонігсман Я. С. Проникнення іноземного капіталу в економіку Західної України в епоху імперіалізму (до 1918 р.) — Л, 1971, Гриценко І. А. Економічні зв'язки Північної Буковини з Росією і Наддніпрянською Україною в XIX — на початку XX ст. — Л, 1980, Субтельний О. Україна Історія — К, 1991, Кондратюк К К Історія України. Від половини XIX ст. до 1917 року — Т, 1994 та ін.) Разом з тим на сучасному етапі розвитку вітчизняної історичної науки існує нагальна потреба продовження аналізу та узагальнення особливостей розвитку промислового виробництва на українських землях у складі Австро-Угорщини.

Серед питань соціально-економічного розвитку України історики значну увагу приділяють аграрним відносинам і становищу українського селянства (Сизоненко Є. В. Аграрні відносини на Півдні України між першою і другою буржуазно-демократичними революціями в Росії (1907—1917 рр) — О, 1962, Теличук П. И. Экономические основы аграрной революции на Украине — К, 1973, Історія селянства Української РСР Т1 — К, 1967, Якименко М. А. Земельна оренда на Україні в період капіталізму // Укр. іст. журн. — 1991 — № 2 — С 54—63, Якименко М. А. Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після скасування кріпосного права (1861— 1918 рр.) // Там само — 1996 — № 1 — С 3—14 та ін.). Це цілком закономірно, оскільки серед українського населення селянство становило основну масу і складало соціальну основу нації на початок XX ст. Дослідники вітчизняної аграрної історії початку XX ст. на одне з перших місць висувають столипінську реформу. Про її підготовку і здійснення уже вийшла ціла низка публікацій, у тому числі монографічного характеру, написаних як на загально-російському, так і місцевому українському матеріалі (Литвинов Н. Н. Экономические последствия столыпинского законодательства — М , 1923, Карпов Н. Аграрная политика Столыпина — Л, 1925, Дубровский С. М. Столыпинская земельная реформа — М , 1963, Погребтський О. Столипінська реформа на Україні — X, 1931, Лось Ф. Є. Україна в роки столипінської реакції — К, 1944, Якименко М. А. Організація переселення селян з України в роки столипінської аграрної реформи // Укр іст журн — 1974 — № 7 — С 32—42, Якименко М. А. Крах переселенської політики царизму // Там само — 1976 — № 7 — С 41—50 та ін.). Автори розкривають суть реформи, її економічні та політичні цілі, а також наслідки.

Досліджуються аграрні відносини і на західноукраїнських землях, які перебували під владою Австро-Угорщини. Вони знайшли відображення в узагальнюючих працях з історії України, Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття (Свєжинський В. П. Аграрні відносини на Західній Україні в кінці XIX — на початку XX ст — Л, 1966, Ілько В. Закарпатське село на початку XX ст — Л, 1973, Ботушанський В. М. Становище і класова боротьба селянства Північної Буковини в період імперіалізму (1900—1914 рр) — К , 1975 та ін.). У них на основі вивчення структури посівних площ, розмірів поміщицького і селянського землеволодінь, орендних та відробіткових відносин розкривається криза місцевого сільського господарства на початку XX ст., тяжке економічне і політичне становище селянства, його безземелля, що й зумовило еміграцію західноукраїнських селян в інші країни, зокрема в США і Канаду (Шлєпаков А. М. Українська трудова еміграція в США і Канаді (кінець XIX — початок XX ст.) — К, 1960 та ін. ).

Незважаючи на безумовне значення відповідних наукових розвідок у вивченні сільського господарства, поки що не створено сучасної синтетично-узагальнюючої праці, в якій розкривався б увесь процес розвитку аграрних відносин на українських землях Росії і Австро-Угорщини з початку XX ст. і до 1917 р.

Досить широко сьогодні представлена історіографія суспільно-політичного руху в Україні на початку XX ст. Серед комплексу питань цієї проблеми історики приділяють постійно зростаючу увагу утворенню і діяльності українських партій та організацій. Нагромадження знань про українську партійну структуру та інші національні об'єднання включає кілька неоднозначних етапів. Початок цьому процесу поклали праці безпосередніх ініціаторів, а також провідних діячів українських партій і організацій та їх опонентів. На початку XX ст. вони сформували автономно- федералістичну, самостійницьку (державницьку) і великодержавну (над державницьку) концепції в інтерпретації українського партійного руху. Остання характерна насамперед для російських істориків та діячів, яскравими представниками яких були С. Щеголєв, А. Стороженко та ін., а з кінця 20-х років науковці, які репрезентували радянську історіографію.

У 20-ті роки спробу об'єктивного дослідження історії УСДРП та «Спілки» зробили О. Гермайзе та А. Ріш (Гермайзе О. Нариси з історії революційного руху на Україні Т 1. Революційна українська партія (РУП) — К, 1926, Риш А. Очерки по истории Украинской социал-демократической «Спілки» — Харьков, 1926) З утвердженням сталінізму радянська історіографія українських політичних партій початку XX ст. висвітлювала їх діяльність з позицій гіпертрофованого класового підходу, марксистсько-ленінської методології Тому ці партії історики радянської доби характеризували як «контрреволюційні», «націоналістичні», а їх тактику — як «угодовську» та «опортуністичну» (История Украинской ССР В 10 т Т 5 — К, 1983 — С 173). На тлі заідеологізованих підходів до українського партійного руху початку XX ст. з боку радянських дослідників учені української діаспори на основі доступних для них матеріалів більш виважено, без ідеологічних кліше підійшли до висвітлення історії українських партій. Вони підготували документальні видання, присвячені програмам українських партій та їх провідникам (Міхновський М. Самостійна Україна — Лондон, 1967, Українська суспільно-політична думка в XX ст. Документи і матеріали Т1 — Мюнхен, 1983), розвідки з персоналій діячів партійного руху (Мірчук П. Микола Міхновський Апостол української державності — Філадельфія, 1960, Сосновський М. Дмитро Донцов Політичний портрет. З історії розвитку ідеології українського націоналізму — Нью-Йорк, Торонто, 1974 та ін.). П. Феденко вперше у зарубіжній історіографії зробив спробу наукового узагальнення українського суспільно-політичного руху в XX столітті (Феденко П. Український рух у XX столітті — Лондон, 1959).

Слід згадати також узагальнюючі праці з історії України, що з'явилися за кордоном. У них певне місце відводиться українським партіям початку XX ст (Полонська-Василенко Н Історія України В 2 т Т 2 — К, 1992). Після проголошення української незалежності розпочався новий етап у вивченні українських партій та організацій, що утворилися і діяли наприкінці XIX ст. і до 1917 р. На сторінках історичних журналів та збірників було опубліковано низку статей та наукових розвідок, у яких здійснена спроба неупереджено підійти до аналізу української партійної історії Це дослідження В. Борисенка, П. Шморгуна, О. Висоцького, А. Голуба, С. Наумова, О. Тимошенко та ін. (Борисенко В А До питання про Революційну українську партію // Наук праці з питань політичної історії — Вип 169 — К, 1991 — С 129—138, Шморгун П. М. Політичні партії України на початку XX ст. соціальний склад, чисельність, типологія // Наук праці з питань політичної історії —Вип 172 —К, 1992 —С 14—25, Висоцький О. , Голуб А Зародження соціал-демократи в Україні і міжнародний соціалістичний рух // Політологічні питання — 1994 — №2 — С 96—119, Наумов С. Питання української державності в діяльності Революційної української партії (РУП) // 36 Харк. історико-філологічного т-ва. Нова серія — Т 3 — X, 1994 — С 11—20, Тимошенко О. Революційна українська партія утворення та еволюція — К, 1997). Проте потрібно звернути особливу увагу на монографічні дослідження С. Телешуна, В. Головченка, В. Колесника, О. Рафальсьтсого, О. Тимошенко, в яких зроблено спробу узагальнити окремі аспекти з історії українських партій (Телешун С. О. Національне питання в програмах українських політичних партій в кінці XIX — на початку XX століття — К, 1996, Головченко Володимир

Від «Самостійної України» до Союзу визволення України Нариси з історії української соціал-демократи початку XX ст. — К, 1996, Колесник В. Ф. , Рафальський О. О. , Тимошенко О. П. Шляхом національного відродження Національне питання в програмах та діяльності українських партій в Наддніпрянщині 1900—1907 — К, 1998). Разом з тим в дослідженні теми помітні певні особливості. Зокрема, увагу істориків привертають насамперед українські соціал-демократичні організації (РУП, УСДРП, Спілка), що зумовлено, очевидно, їхнім значно більшим порівняно з іншими партіями впливом на маси, одним із провідних місць, яке займала українська соціал-демократія в суспільно-політичному русі України кінця XIX — початку XX ст. Щодо інших українських партій Наддніпрянщини, то їхня історія вивчена значно менше. Поки що немає сучасних ґрунтовних досліджень з питань соціальної бази політичних партій, їх організаційних засад, поширеності осередків по окремих районах, особливостей і взаємовпливу партійно-політичних процесів у Східній та Західній Україні, стосунків українських партій із загальноросійськими, польськими, єврейськими та іншими політичними організаціями.

Сучасний етап розвитку вітчизняної історичної науки потребує створення узагальнюючої праці, присвяченої комплексному вивченню всіх важливих аспектів, пов'язаних з утворенням та діяльністю українських політичних партій як у Наддніпрянщині, так і на західноукраїнських землях кінця XIX ст. і до 1917 р. Зрозуміло, що всебічне дослідження суспільно-політичного руху в Україні неможливе без звернення до історії формування та діяльності на її теренах неукраїнських політичних організацій. У зв'язку з цим доцільно зауважити, що діяльність загальноросійських партій в Україні, з одного боку, досить докладно, хоча певною мірою і однобічно, висвітлена в радянській історіографії. З другого боку, на сучасному етапі розвитку вітчизняної історичної науки започатковано комплексну наукову розробку історії основних політичних партій і організацій в Україні на початку XX ст. (Історія суспільних рухів і політичних партій в Україні (XIX ст. — 1920 рік) — Л, 1993, Кугутяк М. Галичина сторінки історії Нарис суспільно-політичного руху (XIX ст — 1939) — Івано-Франківськ, 1993, Павко А. І. Політичні партії, організації в Україні кінець XIX — початок XX століття зародження, еволюція, діяльність, історична доля — К, 1999) Очевидно, що цей напрям історичного дослідження потрібно продовжити.

У широкому спектрі суспільно-політичного життя історики виокремлюють робітничий, селянський, загальнодемократичний рухи, які особливо посилились на початку XX ст. і навіть набули своєрідних організаційних форм (ради, профспілки, селянські спілки тощо). Найбільша кількість публікацій присвячена робітничому рухові, що зумовлювалося принципом партійності, який домінував у радянській історичній науці. В 20-ті роки було здійснено перші спроби узагальнити робітничий рух в Україні (Пажитнов А. Очерки по истории рабочего класса на Украине — Харьков, 1927, Балабанів М. Нарис з історії робітничого руху на Україні — X, 1928 та ін.). Разом з тим радянські історики пішли шляхом поглибленого вивчення різних форм, а також результатів боротьби робітників за свої економічні і політичні права в рамках окремих років до революції 1905—1907 рр. , під час революції, а також у післяреволюційний період (Бортнгков І. Загальний страйк 1903 року на Півдні Росії — К, 1948, Бортников И. Июльские дни 1903 года на Юге России — Одесса, 1953, Парасунько О А Массовая политическая забастовка в Киеве в 1903 г — К, 1953, Лось Ф. Е. Формирование рабочего класса на Украине и его революционная борьба в конце XIX и в начале XX ст. (конец XIX ст — 1904 г) — К , 1955, Лось Ф. Є. Робітничий клас України в 1907—1913 роках — К, 1962, Лавров П. А. Рабочее движение в период нового революционного подьема 1910—1914 гг. — К, 1968, Лавров Ю. П. Металурги України в авангарді революційної боротьби (1895—1904) — К, 1970, Кошик А. К. Рабочее движение на Украине в годы первой мировой войны и Февральской революции — К , 1965, Щербина Й. Т Робітничий клас України та його революційна боротьба в 1914—1917 роках — К, 1963 та ін.) При цьому слід назвати особливості у висвітленні робітничого руху. Найбільшу увагу дослідників привертає боротьба робітників під час революційних подій 1905—1907 рр. Це є цілком виправданим і закономірним, оскільки в ході революції вона набула най ширшого розмаху, проявилася в найрізноманітніших формах, включаючи збройні виступи (Дмитрова Л. Україна в 1905 році — X, 1925, Лось Ф. Є. Революція 1905—1907 років на Україні — К, 1955, Лось Ф. Є. Буремний 1905-й на Україні — К, 1965, Иванов Л. М. Революция 1905—1907 гг. на Украине // Революция 1905—1907 гг. в национальных районах России — М, 1955, Кравчук М ., Шморгун П. Спільна боротьба українського і російського пролетаріату в революції 1905—1907 років — К, 1955, Скоробогатов В. Бойова співдружність російського і українського народів в роки першої російської революції — К, 1955, Революційна боротьба трудящих України в 1905—1907 рр. — К , 1980 та ін. ). Прагнучи до поглибленого вивчення історії робітництва України початку XX ст., історики намагаються узагальнити робітничий рух у межах окремих регіонів (Гончаренко Н. Донецкий пролетариат накануне и в годы первой русской революции 1905—1907 гг. — Луганск, 1955, Максимов А М Революционная борьба пролетариата Донбасса в 1905 году — Сталино, 1956, Поіслад Д. П. Робітнича Шулявка в революції 1905 р — К, 1965 та ін.). Разом з тим вони здійснюють науковий аналіз процесу утворення та діяльності робітничих організацій, насамперед рад, профспілок тощо (Городецька О. Ради робітничих депутатів на Україні 1905 р — X, 1930, Шморгун П. Ради робітничих депутатів на Україні в 1905 р. — К, 1955, Прийменко А. И .Легальные организации рабочего класса

Юга России в период империализма (1895 — февраль 1917) — К, 1977, 1905 рік Профрух на Полтавщині — Полтава, 1930, Шлосберг Д. Профессиональное движение 1905—1907 гг. на Киевщине — К, 1930, Модестов В. Рабочее и профсоюзное движение в Донбассе до Великой Октябрьской социалистической революции — М, 1957, Стадник А. , Прохоренко М. Профсоюзы Украины до Великой Октябрьской социалистической революции — М, 1959 та ін.).

Боротьбі пролетаріату Східної Галичини, Закарпаття та Північної Буковини за свої економічні інтереси і права присвячені монографії К. Каковського, І. Гранчака, Н. Міщенка, В. Пальока, М Кукурудзяка та ін. (Каковський К. Г. На шляху до Великого Жовтня Страйковий рух в Галичині кінця XIX — початку XX ст. — Л, 1970, Гранчак І, Міщенко Н., Польок В. Робітництва горде ім'я — Ужгород, 1976, Кукурудзяк М. Г. Робітничий рух на Північній Буковині наприкінці XIX — на початку XX століття — Л, 1982). Робітничий рух на західноукраїнських землях висвітлюється в окремому розділі узагальнюючого видання, яке вийшло у зв'язку з 75-річчям революційних подій 1905—1907 рр. (Революційна боротьба трудящих України в 1905—1907 рр. — К, 1980) у численних статтях і виданнях, які з'явилися останнім часом (Троян М. В. Революція 1905— 1907 рр. і Закарпаття // Укр іст. журн. — 1985 — № 12 — С 97—102, Васюк Л. І. Революційний рух на Буковині в роки першої світової війни // Там само — 1986 — № 10 — С — 64—72, Історія суспільних рухів та політичних партій в Україні (XIX ст. — 1920 рік) — Л, 1993 та ін. ). У працях показано форми робітничого руху, найбільш масові виступи робітників, значна увага приділяється мітингам, демонстраціям, зборам, страйкам та ін. У першому томі двотомного видання з історії робітництва України зроблено спробу узагальнити його боротьбу за весь період з початку XX ст. і до 1917 р. (Історія робітничого класу Української РСР У 2 т Т 1 — К, 1967).

У посткомуністичний період розвитку України робітнича тематика відійшла у дослідженнях істориків на задній план. Це зумовлено, з одного боку, тим, що вітчизняні науковці відмовились від радянських методологічних принципів партійності та класовості. З другого боку, послаблення уваги до робітничого руху є своєрідною реакцією істориків на політичне насаджування в історичній науці протягом десятиліть радянським режимом відповідної тематики як провідної Однак підготовка сучасної наукової праці, присвяченої робітничому рухові на українських землях з початку XX ст. і до революційних подій 1917 р., залишається важливим завданням дослідників. При цьому, очевидно, увагу насамперед треба звернути на взаємозв'язок і особливості подій на Наддніпрянщині і в Західній Україні, на форми організаційного об'єднання робітників, утворення та діяльність профспілок тощо.

У суспільно-політичному русі України початку XX ст. важливе місце належало селянству Цілком закономірно, що історики підготували широке коло наукових розвідок, включаючи і монографічні видання, про рух селян у Східній (Качинський В. Селянський рух на Україні в роки 1905—1907 Ч 1 Рік 1905 — X, 1927, Мірза-Авакянц Н. Селянські розрухи на Україні 1905—1907 рр. — X, 1929, Лещенко М. Н. Селянський рух на Україні в роки першої російської революції — К, 1956, Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі на початку XX ст. — К, 1968, Лещенко М .Н. Українське село в революції 1905—1907 рр. — К, 1977, Живолуп Е .Н. Крестьянское движение в Харьковской губернии в 1905—1907 годах — Харьков, 1956, Демченко М В Робітничий і селянський рух на Україні в період столипінської реакції (1907—1910) — К, 1959, Олійник Л, Гора О Селянський рух на Чернігівщині в 1905—1907 роках — К, 1959, Рева І Р Селянський рух на Лівобережній Україні 1905— 1907 рр — К, 1964, Лось Ф Є, Михайлюк О Г Класова боротьба в українському селі 1907—1917 — К, 1967, Басянович В. Ф. Сельскохозяйственный пролетариат Южной Украины накануне и в период первой русской буржуазно-демократической революции — Днепропетровск, 1975) і Західній (Свєжинський В. П. Назв праця, Смгян П. К. Революційний та національно-визвольний рух на Закарпатті кінця XIX — початку XX ст — Л, 1968, Ілько В Закарпатське село на початку XX ст — Л, 1973, Ботушанський В. М. Становище і класова боротьба селянства Північної Буковини в період імперіалізму (1900—1914 рр) — К, 1975 та ін.). Україні, спрямований на вирішення як аграрного, так і політичних питань

Найважливіші результати роботи з цієї проблематики радянські дослідники втілили у двотомнику з історії селянства (Історія селянства Української РСР У 2 т Т 1 — К, 1967). В цілому науковцям вдалося показати розмах, спрямованість і суть селянської боротьби. При цьому помітні деякі особливості. Найповніше досліджено селянський рух у 1905—1907 рр. Щодо інших років, то вони охоплені і висвітлені істориками значно менше. По-різному відтворено рух селян в окремих регіонах України. Помітною вадою радянської історіографії було те, що вона завжди розглядала виступи і рухи селянства з погляду пролетарської боротьби. Крім того, маловивченими залишаються форми організації селянства, зокрема його кооперативні об'єднання, спілки (Селянська спілка, Сільський господар) тощо. Все це потребує продовження дослідницької роботи, спрямованої на подальшу конкретизацію вивчення та на узагальнення селянського руху в Україні на початку XX ст.

Певні успіхи історіографії в дослідженні місця і ролі пролетаріату і селянства України в суспільно-політичному русі явно контрастують з недостатньою науковою розробкою участі інших соціальних верств населення, зокрема інтелігенції, студентства, військових, у боротьбі за здійснення прогресивних соціально-економічних і політичних змін. Разом з тим напрацьований у цьому напрямі певний науковий матеріал (Манилов В Вооруженное восстание в частях Киевского гарнизона (ноябрь 1905 г) — К, 1926, Перельман М Катеринославська пролетарська і шкільна молодь 1905 року — X, 1931, Гуревич М. Київська робітнича та шкільна молодь у революції 1905 року — X, 1934, З минулого Український студентський рух у російській школі 36 Т 2 — Варшава, 1939, Федоров А. Революционные восстания в Черноморском флоте в 1905 году — Симферополь, 1946, Найда С. Революционное движение в Черноморском флоте в годы первой русской революции (1905—1907 гг.) — Симферополь, 1950, Столяренко М. А. Непобежденная территория революции (Восстание на броненосце «Потемкин») — М, 1975, Томилов С. А. Броненосец «Потемкин» — Одесса, 1975, Спицький В. Є. Назрівання революційної кризи в Україні в 1901—1904 рр — К, 1978, Гунчак Т. Україна перша половина XX століття Нарис політичної історії — К, 1993, Касьянов Г В Українська інтелігенція на рубежі століть соціально-політичний портрет — К, 1993, Леник В. Українська організована молодь (молодечі організації від початків до 1914 р. ) — Мюнхен, Львів, 1994, Нариси історії української інтелігенції (перша половина XX ст) У 3 кн — К, 1994, Левицька Н М Академічний студентський рух в Україні в кінці XIX — на початку XX ст. — К, 1998 та ін.) є підґрунтям для просування вперед і створення комплексної праці, присвяченої руху студентства, солдатів і матросів, ліберальної інтелігенції.

З української історії початку XX ст. найменш вивченим залишається питання українського національного руху, сама концепція якого, як вважають деякі дослідники, перебуває у стані розробки (Нариси з історії українського національного руху — К, 1994 — С 159) Радянські історики не могли писати про український національний рух, оскільки навіть згадка про деякі події нашої історії могла коштувати дослідникові грізного звинувачення в «українському буржуазному націоналізмі» За таких умов одні історики займалися дослідженнями проблем економіки та робітничого руху, інші розгортали боротьбу проти цього «націоналізму», а непокірні вимушено опинялися за межами наукових установ Склалася парадоксальна ситуація про український національний рух писали лише як про «буржуазний націоналізм» або не писали взагалі (Там само — С 159—160). Отже, радянська історіографія, яка була переведена на марксистську методологію дослідження національного руху, не залишила якихось помітних спеціальних праць Натомість, як уже зазначалося, вона виробила свої узагальнюючі оцінки цього явища, які вписувалися у визначення «буржуазного націоналізму». Незважаючи на це, історична наука має певний доробок у справі висвітлення історії українського національного відродження початку XX ст. Ще до 1917 р. побачили світ праці безпосередніх учасників та провідників українського руху — Ю. Бачинського, Б. Грінченка, М. Грушевського, Д. Донцова, В. Дорошенка, М. Залізняка, С. Єфремова, С. Петлюри, М. Порша, О. Скоропис-Йолтуховського, Л. Цегельського та ін.

Волею історії дослідниками, і досить уважними, боротьби українців за свої національні права у той час були і шовіністи-великодержавники А. Стороженко, П. Струве, С. Щеголєв та ін. До речі, книга останнього (Щеголев С. Украинское движение как современный этап южнорусского сепаратизма — К, 1912 — 558 с), написана ще в 1912 р., і зараз залишається досить повним нарисом історії українського національного руху, хоча на її змісті позначився великодержавницький підхід. Певний внесок у розробку політичного аспекту українського руху (особливо партій початку XX ст.) зробили праці радянських істориків 20-х років — М. Яворського, О. Гермайзе, А. Ріша, М. Равич-Черкаського та інших, які пізніше загинули у вирі сталінських репресій.

До початку 90-х років порівняно помітних успіхів у висвітленні визвольних змагань українців як у Росії, так і в Австро-Угорщині досягли зарубіжні вчені, зокрема фахівці з діаспори. Тією чи іншою мірою окремі аспекти теми були окреслені в працях Д. Дорошенка, А. Жука, О. Лотоцького, К. Левицького, І Мазепи, П. Мірчука,О.Оглоблина, М. Стахгва, М. Сосновського, О. Терлецького, П. Феденка, В. Іваніса та ін. (Дорошенко Д. Євген Чикаленко Його життя громадська діяльність (1861—1929) — Прага, 1934, Дорошенко Д. З історії української політичної думки за часів світової війни — Прага, 1936, Жук А Пам'яти Миколи Порша (1877—1944) (3 нагоди 85-ліття з дня народження) // Сучасність — 1962 — № 1 — С 52— 66, Жук А Михайло Русов і його батьки (Роля родини Русових в українському громадському житті) // Сучасність — 1963 — № 6 — С 44—73, №9 — С 102—112, №10 — С 79—89, Лотоцький О Сторінки минулого В 3 ч — Варшава, 1932—1934, Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848—1918 Т 1 —2— Л, 1926—1927, Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914—1918 Т 1—2 — Л, 1928, Мазепа І. Підстави нашого відродження — Б м, 1946, Мірчук П Микола Міхновський Апостол української державності — Філадельфія, 1960, Міяковський В Дмитро Антонович — Вінніпег, 1967, Оглоблин О. М. Грушевський і українське національне відродження // Укр історик — 1964 — Ч 2—3, Стахів М. Західна Україна та політика Польщі і Заходу (1772—1918) — Скрентон, 1958, Сосновський М. Дмитро Донцов Політичний портрет. З історії розвитку ідеології українського націоналізму — Нью-Йорк, Торонто, 1974, Терлецький О. Історія України (Від 1782 до 1917) — Л, 1936, Феденко П. Український рух у XX столітті — Лондон, 1959, Охримович Ю. Розвиток української національно-політичної думки — Нью-Йорк, 1968 та ін.) Характерно, що в зарубіжній історіографи постійно провадилась державницька концепція в інтерпретації українського національного руху початку XX ст. Попри неоднозначність оцінок щодо зарубіжних видань вони і сьогодні займають належне місце в історіографії, зберігають своє пізнавальне значення та наукову цінність.

Після проголошення у 1991 р. Україною незалежності вітчизняні історики розпочали повноцінне осмислення історії національно-визвольних змагань українців з початку XX ст і до 1917 р. Для цього етапу історіографії є характерним зростаюче співробітництво вітчизняних і зарубіжних учених Українська історична наука «відкрилась» для зовнішнього світу і плідних дискусій, стала на позиції об'єктивності та історизму. Сучасне наукове переосмислення історії українського національного руху здійснюється за такими основними напрямами 1) у рамках дослідження таких проблем, як розвиток української ідеї та державності, українська інтелігенція тощо (Копиленко О. Л. Українська ідея М. Грушевського історія і сучасність — К, 1991, Українська державність історія і сучасність. Матеріали наукової конференції Січень 1993 р. — К, 1993, Касьянов Г Українська інтелігенція на рубежі XIX — XX ст. Соціально-політичний портрет — К, 1993 та ін.), 2) шляхом створення сучасних розвідок з окремих аспектів національно-культурного руху українців (Лисенко О. В. «Просвіти» Наддніпрянської України в дожовтневий період — К , 1990, Коновець О. Ф. Просвітницький рух в Україні (XIX — перша третина XX ст.) — К, 1992, Чоповський В. Ю. Будителі національного руху Діяльність культурно-освітніх товариств «Просвіта» та «Рідна школа» на західноукраїнських землях (друга половина XIX ст. — 20—30-ті роки XX ст.) — Л, 1993 та ін.), 3) через підготовку праць, присвячених національно-політичним питанням українського відродження на початку XX ст. (Козицький М. Ю. , Доморослий В. І. Українська парламентська громада в І та II Державних думах // Наук праці з питань політичної історії — Вип 173 — К, 1992 — С 12—22, Аркуша О Г Галицький сейм виборчі кампанії 1889 і 1895 рр. — Л, 1996, Головченко Володимир. Від «Самостійної України» до Союзу визволення України Нариси з історії української соціал-демократії початку XX ст. — К, 1996). Слід зазначити, що якраз остання проблематика висувається на одне з чільних місць, свідченням чого стали монографічні видання С. Телешуна, В. Колесника, О. Рафальського, О. Тимошенко (Телешун С. О. Національне питання в програмах українських політичних партій в кінці

XIX — на початку XX століття — К, 1996, Колесник В. Ф. , Рафальський О. О. , Тимошенко О. П. Шляхом національного відродження. Національне питання в програмах та діяльності українських партій. Наддніпрянщини 1900—1907 — К, 1998).

З'явилася і перша у вітчизняній історіографії узагальнююча праця з історії українського національного руху кінця XVIII — початку

XX ст. (Нариси історії українського національного руху — К, 1994), підготовлена колективом авторів Інституту історії України НАН України у 1994 р. Однак вона не дає повноцінного і всебічного висвітлення цієї багатопланової і складної проблеми. Тому закономірним продовженням в и дослідженні стало видання В. Сарбея «Національне відродження України» (Т 9 — Вид-во «Альтернативи», 1999). Найбільш повно на сьогодні історія українського національного відродження на рубежі XIX—XX ст. подана у колективній монографії «Українське питання в Російській імперії (кінець XIX — початок XX ст. )» (К, 1999) Разом з тим національно-визвольний рух українців з початку XX ст. і до 1917 р. потребує подальшої наукової розробки окремих аспектів і періодів, що й стане основою для підготовки синтезуючого дослідження.

Отже, одним із фундаментальних завдань сучасної історичної науки залишається розкриття всієї глибини та багатогранності такого глобального процесу, яким був український національний рух початку XX ст.

Безумовно, мають з'явитися ґрунтовні розробки з історії та діяльності окремих українських партій, праці, присвячені історичним портретам провідників національного руху, українському питанню в Думі, особливостям та єдності національно-визвольних змагань західних і східних українців, українському національно-культурному рухові тощо. Більшої уваги науковців на сьогоднішній день потребує і історія України в роки Першої світової війни. Наявні студії з цього питання (Петрович І. Галичина під час російської окупації — Л , 1915, Дорошенко Д Російська окупація Галичини 1914—1916 рр // Наше минуле — 1918 — 4 1, Думін О. Історія легіону Українських січових стрільців 1914—1918 рр — Л, 1936, Зелінський В. Синьожупанники — Берлін, 1938, Кошик О. К. Антивоєнні виступи робітників і селян України на початку першої світової імперіалістичної війни // Укр. іст. журн. — 1959 —№3 —С 32—45, Комаренко О. Ю. Ставлення пролетаріату України до першої світової війни // Там само — 1989 — № 8 — С 68—76 та ш) та огляди відповідних подій, подані в узагальнюючих роботах з історії України (Субтельний О Україна Історія — К, 1991, Полонська-Василенко Н. Історія України В 2 т — Т 2 — К , 1992, Історія України Курс лекцій В 2 кн — Кн 2 — К, 1995 та ін.), не висвітлюють всієї складності і суперечності тих процесів, які відбувалися на українських землях у 1914—1916 рр.).