НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА І ДУХОВНЕ ЖИТТЯ

ОСВІТА

Рівень письменності населення в Україні був нижчим порівняно з європейським, 70 відсотків населення не вміли читати і писати, в початкових, неповних середніх і середніх школах навчалося надзвичайно мало учнів. Так, в 1910 р. у Київському навчальному окрузі, до складу якого входили п'ять губерній, освіту отримували лише 10 відсотків дітей шкільного віку. В 1914—1915 рр. на території Наддніпрянської України налічувалося 252 середні школи з 140 тис. учнів. У 27 вищих навчальних закладах, в тому числі в трьох університетах — Харківському, Київському, Новоросійському, — навчалося 35,2 тис. студентів.

На західноукраїнських землях становище народної освіти було не кращим. На початку XX ст. третина галицьких сіл не мала початкових, а кожне шосте — будь-яких шкіл 150 тис дітей шкільного віку ніде не навчалося. Середніх шкіл на всю Галичину було лише 49, в чотирьох з них навчання велося українською мовою. На Північній Буковині існувала одна українська гімназія, а в Закарпатті у початкових школах дітей навчали угорською мовою. Взагалі, рівень освіти в цих районах був нижчим, ніж в усіх інших провінціях Австро-Угорської імперії.

На території України не працював жоден вищий навчальний заклад з українською мовою викладання, не було жодної української школи на державному утриманні, навіть у революційні дні 1905— 1907 рр. царизм не дозволяв запроваджувати викладання в школах України рідною мовою. Самодержавство, побоюючись поповнення лав учасників національного відродження з різних верств населення, в самому зародку душило розвиток української прогресивної культури.

У Львівському університеті майже повністю викладання здійснювалось польською мовою, у Чернівецькому — німецькою. При цьому у Львівському університеті в 1911 р. серед студентів українці становили 21 відсоток, у політехнічному інституті — 4,4, в Чернівецькому університеті — 17,6 відсотка.

Особливою активністю у справі запровадження курсів лекцій та практичних занять з історії України, української мови і літератури в 1905—1907 рр. відзначалися студенти Київського та Одеського університетів. Однак після поразки революції читання таких курсів окремими прогресивно настроєними професорами було категорично заборонено. Обурення вузівської громадськості викликала «милість» царських властей, відповідно до якої дозволялося викладання «малоросійської словесності» виключно російською мовою і в необов'язковому порядку.