Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

УКРАЇНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914-1918 рр.)

НИЩЕННЯ УКРАЇНСТВА В РОКИ ВІЙНИ

Перша світова війна незмінно проходила на території України Внаслідок цього українство як на тих територіях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, так і на російській території України втягувалось у вир воєнних баталій, зазнавало політичних утисків, переслідувань і репресій з боку монархічних режимів обох імперій.

Війна, вибухнувши на Балканах, була певною мірою результатом ворожості Росії до українського руху в Галичині як П'ємонту українського національного відродження Російські офіційні кола звикли розглядати Галичину як осередок українського сепаратизму, що підтримувався чужорідними впливами Австро-Угорщини. Відносини між Росією і Австро-Угорщиною визначалися переважно слов'янофільською націоналістичною ідеологією, в якій одне із чільних місць посідало вороже ставлення до зростання української культури в Галичині і прагнення до «возз'єднання Русі» з Росією на засадах етнографічної єдності.

Поділена між двома імперіями, етнографічна територія України зумовлювала постійну боротьбу між ними. До цього спричиняв і український національний рух, насамперед в Австро-Угорщині, і мав тенденції до поширення на Російську Наддніпрянську Україну

Росія робила все можливе, щоб не дати поширитися цьому рухові зі Львова на Наддніпрянщину Росію турбували політичні досягнення українців на парламентських виборах 1913 р. до Віденського парламенту, куди пройшли 30 українців і 1 москвофіл (на попередніх виборах 12 українців і 8 москвофілів), а також їхній вплив у Львівському сеймі. Тому для Росії ставало вкрай необхідним покінчити з базою українського відродження в Галичині.

Трагедія українства полягала в тому, що воно, не маючи власної державності, щоб захищати свої корінні інтереси, розділене територіально, змушене воювати один проти одного в арміях інших держав, які ігнорували українські національні інтереси Наддніпрянська, або Російська, Україна, де наприкінці XIX ст. проживало 23,5 млн українців, поставила до російської армії 3,5 млн солдатів, а із Західної, або Австрійської, України з 6,5 млн було мобілізовано понад 250 тис. Проте ні загальні мобілізації, ні жертовність українців в арміях різних імперій не змінили політики щодо них імперських режимів.

З початком війни в Австро-Угорській імперії розгорнулися дії, спрямовані проти українців. В умовах воєнного лихоліття українство переслідувалося за принципом відданості монархії. За найменшою підозрою в русофільстві українців арештовували, висилали, а то й піддавали смертній карі. Тисячі людей було заарештовано й відправлено до спеціальних таборів Австрії, де їх без суду й слідства роками тримали в жахливих умовах Найжорстокішим був режим у таборі Телергор у Штірії, де лише від тифу померло понад 1000 чол. За далеко не повними даними, 36 тис. цивільних українців, у тому числі стариків і жінок, було розстріляно і повішено і стільки ж українських в'язнів загинуло в австрійських концентраційних таборах.

Царський уряд уже в перші дні війни розпочав здійснювати широкомасштабні антиукраїнські акції, переслідуючи мету знищення національно-визвольного руху, вважаючи його «сепаратизмом» і «мазепинством».

Вістря цих акцій було спрямоване насамперед проти засобів друку «Просвіти», клубів У Києві припинено випуск газети «Рада», місячників «Літературно-науковий вісник» і «Українська хата», популярного тижневика «Село» Редактора «Української хати» П. Богацького було заслано до Східного Сибіру.

Багато українських політичних і культурних діячів опинилося на засланні. Після повернення до Києва в 1914 р. заарештовано М. Грушевського і заслано спочатку до Симбірська, а потім до Казані, а через деякий час до Києва під негласний нагляд поліції, де він перебував до початку революційних подій 1917 р.

Успіхи російських військ у Галицькій операції дали змогу поширити репресії і переслідування «мазепинців» і в цьому регіоні України. З окупованих територій царизм утворив Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, на чолі якого став чорносотенець граф О. Бобринський. Призначений генерал-губернатором завойованих територій, він не приховував своїх намірів провідника політики царизму «Східна Галичина і Лешківщина, — заявив він, — споконвіку коронна частина єдиної великої Русі, у цих землях корінне населення завжди було російським, устрій їх через це повинен бути заснований на російських засадах. Я буду запроваджувати тут російську мову, закон і устрій».

Услід за цим було запроваджено новий адміністративний поділ земель Генерал-губернаторство поділено на чотири губернії — Львівську, Перемишльську, Тернопільську і Чернівецьку їх очолили далеко не кращі російські чиновники і місцеві москвофіли, які розпочали репресії проти українства.

Політика російської адміністрації була спрямована на якнайшвидше використання всіх місцевих особливостей українського населення, витруєння національної свідомості, так званого «мазепинського духу». Уже в жовтні при генерал-губернаторстві почав діяти жандармський відділ. Він переслідував українських громадських діячів. У звіті жандармського полковника Мезенцева зазначалося, що протягом кількох місяців було проведено близько 1000 обшуків і 1200 арештів 578 осіб за постановою генерал-губернатора було заслано у віддалені райони Росії. Тільки через київські тюрми по шляху на Схід було вивезено понад 12 тис. чоловік.

Особливо жорстоких репресій зазнала греко-католицька церква Російська адміністрація арештовувала греко-католицьких священнослужителів і висилала їх до Сибіру. 19 вересня 1914 р. заарештовано її голову Андрія Шептицького. Спочатку його було вивезено до Курська, а потім до монастирської в'язниці в Суздалі, звідки він був звільнений лише з початком революції 1917 р. Серед інших діячів уніатської церкви, які зазнали репресій, було вивезено ректора Львівської духовної семінарії отця И. Боцяна. Натомість позиції православ'я посилювалися. До березня 1915 р. у Галичині було відкрито 33 церковнопарафіяльні школи.

Здійснення православної акції Св. Синод поклав на архієпископа Волинського Євлогія. За його розпорядженням на греко-католицькі парафії, залишені уніатськими священиками, призначалися православні настоятелі. Вони будь-що прагнули покінчити з греко-католицькою церквою і насильно навернути населення до православ'я.

Іще більшим трагізмом обернувся для українства відступ російських військ. Відступаючи, вони нещадно руйнували і спустошували край, масово виганяли і вивозили на схід населення. Вони пограбували багато українських установ культури, серед них Наукове Товариство їм. Т. Шевченка. Було вивезено найцінніші речі з бібліотеки і музею Народного дому у Львові, заарештовано багатьох українських діячів, взято 700 заложників. За словами М. Грушевського, Україна не переживала такої руїни і спустошення з часів XVII століття.

Наступаючі австрійські війська провадили таку саму руйнівну роботу, що й відступаючі російські: переслідування українців, арешти і ув'язнення населення за звинуваченнями у шпигунстві на користь росіян, суди і розстріли мирних жителів, руйнація культури тощо.