Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

УКРАЇНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914-1918 рр.)

СТАВЛЕННЯ ДО ВІЙНИ РІЗНИХ КЛАСІВ І ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Мир — це звичайний стан суспільства. Війна виводить суспільство із звичного ритму і висуває на передній план проблеми, що спонукають кожну його верству, суспільні класи чи політичні партії висловити своє ставлення до надзвичайного стану, в яке воно потрапило за певних умов. З початком Першої світової війни, коли держави поділилися на два ворогуючі табори і вступили в збройне протистояння, розпочався воєнний психоз, нагнітання ненависті однієї нації до іншої з позицій великодержавного шовінізму. Правлячі кола воюючих країн взяли курс на мілітаризацію всіх сфер внутрішнього життя.

Надзвичайний стан спонукав кожний клас, соціальну верству, політичні партії до вироблення своєї позиції щодо війни. Виходячи з особливостей соціально-економічного становища та політичної орієнтації, треба зазначити, що ці позиції суттєво відрізнялися. Спільним для всіх воюючих країн було те, що вони проголосили оборонну доктрину. Всі воюючі держави послідовно переконували своїх громадян у необхідності захисту своєї батьківщини від ворога. Ніхто не хотів виступати в ролі агресора. Росія оголосила війну національною. Основним став лозунг захисту слов'янських братів. З маніфестом до населення Галичини звернувся великий князь Михайло Михайлович, в якому облудно приховував справжні цілі анексії Галичини.

«Браття, — писав він, — твориться Божий суд! Терпляче, з християнською покорою, довгі роки страждав руський народ під іноземним ярмом, але ні хитрістю, ані переслідуванням не вдалося зломити в ньому надії на свободу.

Як рвучкий потік несе каміння, щоб злитися з морем, так немає сили, що спинила б руський народ в його пориві до об'єднання. Нехай не буде більше поневоленої Русі! Спадщина св. Володимира, земля Ярослава Осмомисла, князів Данила і Романа, скинувши Ярмо, хай піднесе прапор єдиної, великої, неділимої Росії! Хай сповниться Боже Провидіння, що благословило діло збирачів Руської землі! Хай Господь допоможе своєму царственому помазанику Миколі Олександровичу, імператору Росії, завершити діло великого Івана Калити.

Багатостраждальна Братія Русі, повстань назустріч російським солдатам. Визволювані Руські Браття! Всім нам знайдеться місце на лоні Матушки Росії. Не кривдячи людей жодної національності, не шукаючи свого щастя в уярмленні іноземців, як це робили шваби, повернуть свій меч на ворога, а свої серця до Бога і моліться за Росію і за руського царя!».

Шалений галас зчинила преса. Хвиля патріотизму затопила Росію. Панівні класи Росії — буржуазія і поміщики, будучи опорою політичного режиму, активно підтримали воєнний курс царизму. Вони були переконані, що воєнна експансія царизму забезпечить їм захоплення нових територій, ринків збуту та джерел сировини, вигідні військові поставки і високі надприбутки, а також загасить революційний рух усередині країни. Саме через це з перших днів війни вони активно підтримали царський уряд і разом з ним розгорнули широку шовіністичну пропаганду, змальовуючи війну як «оборону», що начебто ведеться заради захисту своєї «вітчизни» від «прусських варварів», а також заради захисту слов'янських народів. Ця пропаганда дала позитивні результати На початку війни шовіністичні настрої охопили не тільки широкі верстви міської буржуазії, а й значну частину селянства, яке ще не усвідомлювало, що весь тягар війни ляже на його плечі.

Оборонну і шовіністичну політику царизму з великим ентузіазмом підхопили буржуазні і буржуазно-поміщицькі партії Росії. Чорносотенці, октябристи і кадети висунули гасла захисту вітчизни і війни до переможного кінця Лідер кадетів П. Мілюков на засіданні Державної думи заявив «У цій боротьбі ми всі заодно ми не ставимо умов і вимог, просто кладемо на терези боротьби нашу тверду волю подолати насильника».

Першу світову війну вважали імперіалістичною і соціалістичні партії Росії. Проте щодо тактики в ставленні до самодержавства у них не було єдності. Ліва частина соціал-демократів — більшовики зайняли інтернаціоналістську позицію. Вони були проти підтримки царизму у війні і висунули гасло поразки «свого» уряду і перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську. Іншу тактику зайняла друга частина російських соціал-демократичних партій. Вона за рядом позицій збігалася з офіційною урядовою лінією Есеро-меншовицька тактика розпадалася на три напрями патріотичний, або оборонський, пацифістський та революційно-інтернаціоналістський.

Існувала також пацифістська тактика трудящих мас, які поступово звільнялися від шовіністичного дурману і все більше проймалися розумінням імперіалістичного характеру Першої світової війни. Вона найяскравіше відбита у творчості поета С. Єсеніна, який писав

Война мне всю душу изьела,

За чей-то чужой интерес

Стрелял я в мне близкое тело,

И грудью на брата лез

И поняв, что я игрушка

В тылу ж буржуа и знать,

И твердо расставшись с пушкой,

Решил лишь в стихах воевать

Соціал-демократичні партії західних країн, об'єднані в II Інтернаціоналі, єдиним фронтом виступили в підтримку імперіалістичної війни їх лідери на чолі з головою Інтернаціоналу паном. Вандервельде не тільки проголосували за воєнні кредити своїм урядам, а й увійшли до їх складу. В умовах шовіністичного розгулу соціал-демократія. Заходу розкололася за національною ознакою і виявилася в стані війни одна з однією.

В особливо тяжкому і складному становищі опинилися українські політичні партії. Це було пов'язано з тим, що, по-перше, вони діяли на етнонаціональній території єдиної нації, поділеної між двома імперіями. По-друге, українські національні парти повинні були виробляти тактику, яка справді відображала б інтереси свого народу в захисті не імперських амбіцій чужих йому держав, а власний патріотизм захисту своєї вітчизни. По-третє, національні партії діяли як в Австро-Угорській, так і в Російській частинах України в умовах заборони і переслідування з боку як центральних властей, так і місцевої адміністрації. З цього приводу В. Винниченко 22 серпня 1914 р записав у своєму «Щоденнику» «Спочатку дуже вражають виступи соціалістів Франції, Германії, Бельгії за війну Але як бути пригнобленій нації якоїсь держави?».

За таких складних обставин українські політичні партії розпочали пошуки найбільш раціональної орієнтації. У своїй праці «Відродження нації» В. Винниченко писав про орієнтації серед українських політиків.

До першої групи належали ті, кого війна застала на території Росії, хто вірив, що перемога Росії змусить її послабити національний гніт і наблизить свободу для пригноблених народів. Друга група українських політиків, особливо українці Галичини, орінтувались на їхню перемогу у війні та перехід під їхній протекторат всієї України. Третю групу становили політики, які орієнтувалися не на Росію, Австро-Угорщину чи Німеччину, а виключно на власні сили українства «Це, — писав В. Винниченко, — була орієнтація на себе, на свої сили, на рятунок своїми власними зусиллями, зусиллями своїх працюючих мас. До цієї орієнтації належали переважно соціалістичні течи». З початком війни активізувало свою діяльність Товариство українських поступовців (ТУП), що об'єднало в 1908 р. найбільш активну частину національної інтелігенції, серед якої переважали соціалісти і частина Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). 30 липня 1914 р. ТУП виступило з декларацією «Війна і українці» за підписом С. Петлюри, редактора «Украинской жизни», що видавався в Москві. В декларації висловлювалась упевненість, що українці «виконають свій обов'язок громадян Росії в цей тяжкий час до кінця». Разом з тим в ній висловлювалося і сподівання, що, якщо народності Росії виконають свій обов'язок перед нею, вони мають право розраховувати на надання їм «і відповідних прав». Київська газета «Рада» у передовій статті закликала українців боронити Російську державу, бо цим вони боронитимуть свою власну землю від ворога «Ми бороним наші хати, наші тихії гаї» — так закінчувалася ця стаття, яка мала виключно оборонний характер.

Це був початковий стан війни, а з її продовженням відбувається еволюція поглядів ТУП Рада ТУП вирішила утриматися від звернення як за підтримку війни, так і проти і зайняла нейтральні позиції.

У 1916 р. ТУП виступило проти війни і підтримки будь-якої з воюючих сторін. Ним було оприлюднено декларацію Ради ТУП під назвою «Наша позиція», в якій викладено розуміння тогочасної ситуації та українського питання. Окреслюючи свої завдання, поступовці наголошували, що вони боролись і боротимуться за «демократичну автономію України, гарантовану такою ж федерацією рівноправних народів, за цілковите забезпечення культурно-національних цінностей і політичних прав українського народу, за добрі способи йому розвиватися й не поступатись йому економічно, єдиним простим шляхом до цього уважаємо націоналізування всіх форм приватного і громадського життя школи, суду, церкви, адміністративних і громадських установ, органів самоврядування і таке інше».

На іншій політичній платформі стояли українські партії в Австро-Угорщині 1 серпня 1914 р. у Львові було засновано Головну українську раду, до якої ввійшли представники трьох головних українських партій національно-демократичної, радикальної і соціал-демократичної. Головою Ради було обрано К. Левицького Головна українська рада мала захищати й репрезентувати інтереси українського народу в Австро-Угорщині. З серпня Головна українська рада видала маніфест до галицьких українців, в якому закликала виступити одностайно проти царської Росії. В заключній частині маніфесту говорилось «Побіда Австро-Угорської монархи буде нашою побідою І чим більше буде пораження Росії, тим швидше виб'є година визволення України».

4 серпня 1914 р. у Львові з ініціативи емігрантів-наддністрянців, зокрема Д. Донцова і В. Дорошенка, було створено Союз визволення України (СВУ). До його складу ввійшли члени УСДРП, «Спілки», групи українських есерів, представники інших партій та організацій.

Союз опублікував відозву «До українського народу в Росії» та звернення «До громадської думки Європи», в яких намагався довести, що самостійна Україна стане твердинею для Європи проти експансії Росії. Він також опублікував «Платформу Союзу». В ній було заявлено, що українці «голосно і рушучо підносять свої неоспоримі права на національну самостійність», а «реалізацію своїх національно-політичних і економічних стремлінь в даний момент зв'язують з розбиттям Росії у війні». Самостійна Україна мала стати конституційною монархією під протекторатом Австрії з демократичним ладом, однопалатною системою законодавства, громадськими, мовними і релігійними свободами для всіх національностей і віросповідань, із самостійною українською церквою. Сам Союз вважав себе представником інтересів великої України перед центральними державами та перед усім європейським світом і розглядав себе як зародок майбутнього українського уряду.