Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

УКРАЇНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914-1918 рр.)

ПРИЧИНИ І ХАРАКТЕР ВІЙНИ

Поштовхом для розв'язання війни був постріл у Сараєві. Сербський патріот Г. Принцип вбив 28 червня (11 липня) 1914 р. австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда. Австрійський уряд звинуватив у цьому злочині Сербію і вручив сербському урядові ультиматум. Він не був прийнятий Сербією і став приводом для оголошення Австро-Угорщиною 23 липня війни Сербії. Монархію Габсбургів підтримала кайзерівська Німеччина. На захист Сербії виступила Російська імперія. До 4 серпня 1914 р. склалися два великі блоки провідних країн. З одного боку, Троїстий союз, в якому об'єдналися Австро-Угорщина, Німеччина та Італія, а після виходу з нього уже в ході війни Італії до нього ввійшли Туреччина і Болгарія. Так із Троїстого утворився | Четверний союз. Йому протистояла Троїста згода, або Антанта: Англія, Франція і Росія. В ході війни до Антанти приєдналися Японія, Італія, Румунія і США.

Країни воєнних блоків оголосили війну одна одній, а до кінця 1914. р. вона переросла у світову. В її орбіту було втягнуто 38 з 59 держав світу з потужним потенціалом і населенням в 1,5 млрд чоловік.

За роки війни до діючих армій було мобілізовано 73,5 млн чол., 10 млн з яких загинуло і 20 млн поранено.

Епіцентром Першої світової війни був Балканський півострів. Саме Балкани були тим постійно діючим вулканом, який століттями породжував воєнні конфлікти між державами. Багатовікове суперництво держав цього регіону — Туреччини, Сербії, Чорногорії, Греції, Македонії, Румунії та Болгарії — в боротьбі за свої етнічні території не залишало надій на широкий переділ існуючих кордонів. Однак це протистояння на Балканах не могло вийти за межі регіону за відсутності головних суперечностей, які призвели до всесвітньої трагедії.

Головною причиною світової війни були економічні й політичні суперечності між державами двох воєнних блоків країн — Троїстого союзу і Антанти. Саме їх національні інтереси зіткнулися на Балканах. Найгостріші суперечності за сфери впливу виявилися між Німеччиною і Росією, Німеччиною і Великобританією, Німеччиною і Францією, Австро-Угорською та Російською імперіями, а також між державами в середині самих воєнних блоків.

Особливого загострення набували суперечності між Німеччиною і Росією на 1914 р. На шляху здійснення далекосяжних планів Німеччини до розширення її геополітичного простору стала Російська імперія. Давні мри Німеччини до «світової політики» перекреслювалися могутністю Роси Німеччина намагалася підкорити Росію економічно і послабити її в політичному та військовому відношенні Вона планувала витіснити Росію на Схід, обмеживши її кордонами Московського князівства Зовнішньополітична доктрина Німеччини опиралася на ідеї Паннімецького союзу, що остаточно сформувався ще в 90-х роках XIX ст. В основу цієї доктрини була покладена теза, що могутність щодо Європи і Близького Сходу зумовлена географічним розташуванням її колоніальних володінь. Позбавлення Росії цих колоній перетворить її на звичайну азіатську державу. Найтиповішою формою реалізації експансіоністської доктрини Німеччини був план «Дранг нах Остен» — «Тиск на Схід», що передбачав захоплення чужих територій за допомогою зброї. До таких територій на Сході були віднесені Україна, Польща, Білорусія і Прибалтійські губернії Російської імперії.

На шляху Німеччини до світового панування на Заході Європи стояли також Англія і Франція Німецькому імперіалізму марилася колоніальна імперія в Центральній Африці, він прагнув покласти край пануванню Англії на морі, захопити промислово розвинуті райони Франції. В свою чергу, правлячі кола Англії хотіли зберегти свої колонії та панування на морі, відібрати у Туреччини багаті нафтою Месопотамію і частину Аравійського півострова

У загальному клубку суперечностей були також інтереси Франції Вона розраховувала на повернення Ельзасу і Лотарингії та територій на берегах Рейну, Саарського вугільного басейну.

Австро-Угорська імперія не тільки намагалася зберегти колоніальні володіння в Європі, а й виношувала плани на розширення своєї території за рахунок Волині та Поділля, що перебували в складі Росії та Балканських країн — Серби, Боснії і Герцеговини.

Щодо Росії, то вона не вважала себе колоніальною державою Російські правлячі кола дотримувалися позиції щодо законності її володінь і не хотіли рахуватися з тим, що всі ці території були приєднані до неї внаслідок експансіоністської політики царизму. Висуваючи доктрину про миротворчу політику на Балканах та відстоюючи тезу про роль Росії щодо захисту Сербії, російські політики спрямовували погляди не тільки на Балкани, а й на Близький Схід Міністр закордонних справ С. Сазонов нагадував цареві відому істину, що той, хто володіє протоками Босфор і Дарданелли, має ключ для наступного руху в Малу Азію і для гегемони на Балканах.

Крім того, царська Росія переслідувала мету приєднати Галичину, Буковину й Закарпатську Україну. Причому експансіоністська політика царизму маскувалася під личиною приєднання до Росії давніх «руських земель» і возз'єднання українського народу.

Отже, Перша світова війна, розпочата грандами капіталістичного світу, велася ними за переділ уже поділеного світу, за захоплення колоній, ринків збуту й дешевих джерел сировини, за пригноблення інших народів. Війна 1914 р. була війною несправедливою, загарбницькою, імперіалістичною.

Ставлячи за мету у війні загарбання чужих земель і пригноблення інших народів, правлячі кола і панівні класи імперіалістичних держав вибудовували свої плани щодо України. Кожна із воюючих держав відповідно до своїх національних інтересів мала свої конкретні плани щодо України. Причому жодна із країн відкрито не заявляла про свої наміри, а таємничо їх маскувала.

Жодна із держав, незважаючи на приналежність до того чи іншого воєнного блоку, не забувала про те, що Україна за географічним розташуванням знаходиться в самому центрі Європи і прямо впливає на вирішення політичних і економічних проблем. Таке геополітичне розташування етнографічної території України робило и надзвичайно притягальною для воюючих держав, кожна з яких прагнула захопити ласий шматок її земель.

Австро-Угорська монархія, як і Російська імперія, пов'язувала свої сподівання із захопленням західноукраїнських земель. Більш конкретно на українські землі, що перебували в складі Росії, претендувала Австро-Угорщина, а ту частину земель, які належали Австро-Угорщині, прагнула захопити Росія.

Відносини між Росією і Австро-Угорщиною щодо України визначалися переважно слов'янофільською націоналістичною ідеологією, в якій одне з чільних місць посідало вороже ставлення до зростання української культури в Галичині і прагнення до «возз'єднання уярмленої Русі» з Росією на засадах етнографічної єдності. Йшла боротьба між Росією і Австро-Угорщиною за гегемонію в слов'янському світі, боротьба за яку незмінно позначалася на територіальній єдності України Грандіозні плани щодо України в Першій світовій війні ставила кайзерівська Німеччина. Передбачалася окупація «Серединної Європи», до якої приєднувалися на сході Україна, Білорусія і Прибалтика. Особлива роль у цьому «новоутворенні» відводилася Україні, оскільки саме вона повинна була стати відправним пунктом для майбутнього завоювання Німеччиною світового простору. Верховне командування німецької армії вважало Південно-Західний фронт головним, а територію України найважливішим театром воєнних дій.

Експансіоністська концепція плану «Дранг нах Остен» про захоплення чужих територій з допомогою зброї пов'язувалася з воєнним ослабленням Російської імперії, відокремленням від неї України. Німеччина виходила з того, що Росія як велика держава завжди несла загрозу для центральних держав Європи, тому прагнула послаблення її могутності та геополітичного впливу. Влучно охарактеризувала стратегічну мету Німеччини щодо України у взаємозв'язку з Росією німецька газета того часу. В ній зазначалося, що в геополітичному аспекті Україна є для Росії плацдармом її експансіоністських прагнень до Балкан і Передньої Азії Якщо Україна стане самостійною державою поза межами Роси і як противага їй, тоді закінчаться російські претензії на Балкани і Передню Азію. Тільки при підтримці ззовні може здійснитися українська незалежність, і цим буде поставлено надійний заслін російському імперіалізмові. В такому випадку російському колосові буде завдано удару в найчутливіше місце — Росія як великодержава тримається Україною і впаде з проголошенням української незалежності.

Наведена теза засвідчує прихильність Німеччини до незалежності України. Однак вона зумовлена прагненням ослабити Росію в геополітичному відношенні і визнанням того, що Україна була найкращим засобом для досягнення цієї мети.

Плани Німеччини стосовно України не обмежувалися лише геополітичними намірами Німеччина мала також економічні інтереси. Вона розглядала Україну як житницю Європи Натякаючи на незалежність, кайзерівська Німеччина вбачала в Україні насамперед колонію, яка стане головною базою постачання продовольства і сировини.

У геополітичному полі України тісно переплітаються інтереси інших держав — Англії та Франції. Вони уві сні бачили армади своїх кораблів в Чорному морі, а буржуазія цих країн подумки господарювала на Півдні України та в курортній зоні Криму.